Сонячні кола Анатолія Гливи

Своє перше десятиліття Анатолій Глива мав відзначити 23 червня 1941 р. Не вдалося. І свято, і мрії зруйнували фашисти. Вранці 22 червня вони бомбили не лише Київ, а й Васильків, де жила сім’я Гливи. Отримало удар в числі перших містечко тому, що поруч знаходився аеродром протиповітряної оборони столиці Радянської України.

Пам’ять хлопця назавжди зберегла чорний дим пожеж, перші жертви війни. І через шість десятиліть він напише вірш «22 июня», в якому є такі рядки:
Вспоминается мне сорок первый –
Этот черный, в пожарищах год…
Рана вечная – двадцать второе,
Васильковский тревожный рассвет.
Пригадується невдала спроба разом із Червоною Армією переправитися через Дніпро, блукання окупованою територією, життя в умовах «нового порядку» з постійною загрозою розстрілу, повішення чи відправки на каторжні роботи до Німеччини. У пам’яті підлітка закарбувалися важкі бої осені 1943 та зими 1944 років на території Житомирщини, де сім’я педагогів осіла в очікуванні звільнення, подвиги червоноармійців і односельців. Все це згодом стане темами роздумів, віршів, публіцистичних статтей. А зразу після визволення – навчання в школі, участь у відновленні зруйнованого війною села, господарства.
У 1949 р. Анатолій закінчив школу і вступив до Чернівецького університету. На філфаці вивчав українську мову й літературу. Там він знайшов свою половинку, однокурсницю Валентину Солодилову, доньку бойового льотчика, Героя Радянського Союзу. Побралися. А коли захистили дипломи, до речі, Анатолій – з відзнакою, одержали направлення у Слов’янськ.
Прижилися, адаптувалися досить швидко. Знання, організаторські здібності Анатолія Аркадійовича оцінили і призначили директором вечірньої школи, а пізніше – загальноосвітньої № 18. Там він і працював аж до 2001 року.
Звичайно ж, пертурбації 1990-х вплинули і на його світогляд. Він став, за його висловом, «демократом скандинавського зразка». У своїх віршах, публіцистичних статтях А.А. Глива різко критикував тих, хто розвалив Радянський Союз, – могутню державу, створену потом і кров’ю кількох поколінь радянських людей. Діставалося й псевдодемократам, прихватизаторам, переписувачам історії. Він, уродженець Любеча, де в 1097р. на з’їзді князів Київської Русі провалилася спроба припинити усобиці, об’єднатися для боротьби з кочівниками та іншими ворогами, завжди був прихильником дружби братніх народів, які вистояли у роки Великої Вітчизняної, перемогли фашистів. Про це у нього теж десятки віршів і статтей.
Дещо з написаного Анатолій Аркадійович друкував у місцевих газетах «Вісті» та «Совет». «А чи не можна видати книжечку?» – якось при зустрічі запитав мене. Порадив звернутися по допомогу до когось із випускників, хто в часи становлення нової держави знайшов місце під сонцем і думає не лише про власне благополуччя, а й про ближніх проявляє турботу. Знайшлися доброчинці! У 2003 р. з’явилася на світ книжечка (88 сторінок), яку автор назвав «Солнечный круг». До неї увійшли і вірші студентської пори, і соціально-політичні 90-х років.
250 тоненьких книжечок так швидко розійшлися по руках друзів-товаришів та прихильників, що постало питання про нове видання. Через рік, збільшений до 200 сторінок «Солнечный круг-2», побачив світ. Його особливість у тому, що тут з’являється поема «9 Мая». У передмові до неї автор пояснив, що поема – то вижимки з життя на Житомирщині воєнних та повоєнних літ, коротенькі розповіді про друзів, односельців. А ще в «СК-2» є кілька гумористичних од – козі, халяві, бюрократії, ринку, рекламі…
До 60-річчя Великої Перемоги (2005 р.) вийшов спецвипуск «Солнечного круга», присвячений учасникам Великої вітчизняної війни та їм же розданий.
П’ятий випуск «Сонячного кола» – солідна книга обсягом 350 сторінок. Незважаючи на те, що відкривається вона, як і попередні, філософським віршем «Мій день» про коловорот життя із цілком закономірним «А зима впереди, А зима впереди», наповнена вона пошуками шляхів поліпшення життя рідної країни, нашого народу. Саме про це пише автор у передмові до свого вільного поетичного перекладу на сучасну російську мову «Слова о полку Игореве».
Є там такі рядки: «Ось вже піввіку живу в Слов’янську-Торі, часто буваю в Макатисі, де, за припущенням вчених, зазнали поразки русичі. Зазнали через амбіції та сепаратизм князів, що принесли стільки горя Русі. Пам’ятаймо про це!».
Продовжуючи тему єдності як запоруки перемоги у боротьбі з ворогами, А.А. Глива цілий розділ присвячує ветеранам Великої Вітчизняної. Включено й вірш «Верность», заключна строфа якого звучить заклично:
Славлю верность великой красе:
Верность долгу, родному порогу,
Верность четвероногих друзей,
А тем паче – двуногих.
«Солнечный круг – 8», котрий вийшов у 2008 р., – то літературні портрети О.Пушкіна, В.Маяковського, Т.Шевченка, І.Франка та інших російських і українських поетів та письменників, а також публіцистичні статті на злободенні теми, написані у 2007-2008 рр.
Напередодні свого 80-річчя А.А. Глива презентував у міській бібліотеці відразу два випуски «Сонячного кола». До дев’ятого увійшли вірші для дітей про їх друзів – птахів, тварин, квіти, овочі, ягоди… Про те, що вони сподобалися адресатам, свідчила літературно-музична композиція, виконана учнями молодших класів ЗОШ № 5 і № 18.
Оскільки ювілей автора майже збігається з 70-ю річницею початку Великої Вітчизняної війни, 10-й випуск «Сонячного кола» відкривається розділом «Ніхто не забутий і ніщо не забуте». Перш за все автор нагадує, що таке «Дранг нах Остен»:
Дранг нах Остен – и прут
на славянские земли тевтоны,
Дранг нах Остен – и вновь
в бесконечный крестовый поход,
Чтобы грабить и жечь,
убивая «неверных» законно,
с папской волей идет
всей Европы сиятельный сброд.
Літературну композицію за віршем «22 июня» підготували члени патріотичного клубу «Пошук» ЗОШ №11.
Учасник бойових дій, полковник у відставці В.О. Матвієнко звернув увагу присутніх, а зібралося дуже багато школярів, учителів, шанувальників таланту Анатолія Аркадійовича, на воєнну тематику творчості автора, його повагу до тих, хто захищав Вітчизну.
Ювіляра щиро вітали його колеги – колишні директори шкіл Ф.Неровна та О.Моісеєв, колишні учні А.А. Гливи, які пішли шляхом Учителя і нині працюють у школах міста, журналісти О.Гетманська та Г.Плотниченко, ветеран війни і праці Л.Сімейко та інші шанувальники. Прийшла і колишня учениця, а нині громадянка ФРН Ольга Копоть. На зустрічі було прочитано багато віршів ювіляра, а дует «Слов’яни» у складі В.Пономаренка та учня А.А. Гливи В.Долбіна виконав для ювіляра кілька пісень, у т.ч. «Останній дзвоник» на його слова та романс Вчителя «Біла акація».
Розчулений ювіляр дякував за привітання, високу оцінку його творчості, роздавав книжки, а наостанок прочитав свою «Розмову з серцем» і просив у нього вибачення за надмірні навантаження. А ми побажаємо, щоб воно ритмічно стукало ще довго-довго, щоб Анатолій Аркадійович встиг написати свій найкращий твір. З роси і води Вам, шановний!