Сонячні кола Анатолія Гливи

904298008Своє перше десятиліття Анатолій Глива мав відзначити 23 червня 1941 р. Не вдалося. І свято, і мрії зруйнували фашисти. Вранці 22 червня вони бомбили не лише Київ, а й Васильків, де жила сім’я Гливи. Отримало удар в числі перших містечко тому, що поруч знаходився аеродром протиповітряної оборони столиці Радянської України.

Пам’ять хлопця назавжди зберегла чорний дим пожеж, перші жертви війни. І через шість десятиліть він напише вірш «22 июня», в якому є такі рядки:
Вспоминается мне сорок первый –
Этот черный, в пожарищах год…
Рана вечная – двадцать второе,
Васильковский тревожный рассвет.29087832
Пригадується невдала спроба разом із Червоною Армією переправитися через Дніпро, блукання окупованою територією, життя в умовах «нового порядку» з постійною загрозою розстрілу, повішення чи відправки на каторжні роботи до Німеччини. У пам’яті підлітка закарбувалися важкі бої осені 1943 та зими 1944 років на території Житомирщини, де сім’я педагогів осіла в очікуванні звільнення, подвиги червоноармійців і односельців. Все це згодом стане темами роздумів, віршів, публіцистичних статтей. А зразу після визволення – навчання в школі, участь у відновленні зруйнованого війною села, господарства.
У 1949 р. Анатолій закінчив школу і вступив до Чернівецького університету. На філфаці вивчав українську мову й літературу. Там він знайшов свою половинку, однокурсницю Валентину Солодилову, доньку бойового льотчика, Героя Радянського Союзу. Побралися. А коли захистили дипломи, до речі, Анатолій – з відзнакою, одержали направлення у Слов’янськ.
Прижилися, адаптувалися досить швидко. Знання, організаторські здібності Анатолія Аркадійовича оцінили і призначили директором вечірньої школи, а пізніше – загальноосвітньої № 18. Там він і працював аж до 2001 року.
Звичайно ж, пертурбації 1990-х вплинули і на його світогляд. Він став, за його висловом, «демократом скандинавського зразка». У своїх віршах, публіцистичних статтях А.А. Глива різко критикував тих, хто розвалив Радянський Союз, – могутню державу, створену потом і кров’ю кількох поколінь радянських людей. Діставалося й псевдодемократам, прихватизаторам, переписувачам історії. Він, уродженець Любеча, де в 1097р. на з’їзді князів Київської Русі провалилася спроба припинити усобиці, об’єднатися для боротьби з кочівниками та іншими ворогами, завжди був прихильником дружби братніх народів, які вистояли у роки Великої Вітчизняної, перемогли фашистів. Про це у нього теж десятки віршів і статтей.
Дещо з написаного Анатолій Аркадійович друкував у місцевих газетах «Вісті» та «Совет». «А чи не можна видати книжечку?» – якось при зустрічі запитав мене. Порадив звернутися по допомогу до когось із випускників, хто в часи становлення нової держави знайшов місце під сонцем і думає не лише про власне благополуччя, а й про ближніх проявляє турботу. Знайшлися доброчинці! У 2003 р. з’явилася на світ книжечка (88 сторінок), яку автор назвав «Солнечный круг». До неї увійшли і вірші студентської пори, і соціально-політичні 90-х років.
250 тоненьких книжечок так швидко розійшлися по руках друзів-товаришів та прихильників, що постало питання про нове видання. Через рік, збільшений до 200 сторінок «Солнечный круг-2», побачив світ. Його особливість у тому, що тут з’являється поема «9 Мая». У передмові до неї автор пояснив, що поема – то вижимки з життя на Житомирщині воєнних та повоєнних літ, коротенькі розповіді про друзів, односельців. А ще в «СК-2» є кілька гумористичних од – козі, халяві, бюрократії, ринку, рекламі…
До 60-річчя Великої Перемоги (2005 р.) вийшов спецвипуск «Солнечного круга», присвячений учасникам Великої вітчизняної війни та їм же розданий.
П’ятий випуск «Сонячного кола» – солідна книга обсягом 350 сторінок. Незважаючи на те, що відкривається вона, як і попередні, філософським віршем «Мій день» про коловорот життя із цілком закономірним «А зима впереди, А зима впереди», наповнена вона пошуками шляхів поліпшення життя рідної країни, нашого народу. Саме про це пише автор у передмові до свого вільного поетичного перекладу на сучасну російську мову «Слова о полку Игореве».
Є там такі рядки: «Ось вже піввіку живу в Слов’янську-Торі, часто буваю в Макатисі, де, за припущенням вчених, зазнали поразки русичі. Зазнали через амбіції та сепаратизм князів, що принесли стільки горя Русі. Пам’ятаймо про це!».
Продовжуючи тему єдності як запоруки перемоги у боротьбі з ворогами, А.А. Глива цілий розділ присвячує ветеранам Великої Вітчизняної. Включено й вірш «Верность», заключна строфа якого звучить заклично:
Славлю верность великой красе:
Верность долгу, родному порогу,
Верность четвероногих друзей,
А тем паче – двуногих.
«Солнечный круг – 8», котрий вийшов у 2008 р., – то літературні портрети О.Пушкіна, В.Маяковського, Т.Шевченка, І.Франка та інших російських і українських поетів та письменників, а також публіцистичні статті на злободенні теми, написані у 2007-2008 рр.
Напередодні свого 80-річчя А.А. Глива презентував у міській бібліотеці відразу два випуски «Сонячного кола». До дев’ятого увійшли вірші для дітей про їх друзів – птахів, тварин, квіти, овочі, ягоди… Про те, що вони сподобалися адресатам, свідчила літературно-музична композиція, виконана учнями молодших класів ЗОШ № 5 і № 18.
Оскільки ювілей автора майже збігається з 70-ю річницею початку Великої Вітчизняної війни, 10-й випуск «Сонячного кола» відкривається розділом «Ніхто не забутий і ніщо не забуте». Перш за все автор нагадує, що таке «Дранг нах Остен»:
Дранг нах Остен – и прут
на славянские земли тевтоны,
Дранг нах Остен – и вновь
в бесконечный крестовый поход,
Чтобы грабить и жечь,
убивая «неверных» законно,
с папской волей идет
всей Европы сиятельный сброд.
Літературну композицію за віршем «22 июня» підготували члени патріотичного клубу «Пошук» ЗОШ №11.
Учасник бойових дій, полковник у відставці В.О. Матвієнко звернув увагу присутніх, а зібралося дуже багато школярів, учителів, шанувальників таланту Анатолія Аркадійовича, на воєнну тематику творчості автора, його повагу до тих, хто захищав Вітчизну.
Ювіляра щиро вітали його колеги – колишні директори шкіл Ф.Неровна та О.Моісеєв, колишні учні А.А. Гливи, які пішли шляхом Учителя і нині працюють у школах міста, журналісти О.Гетманська та Г.Плотниченко, ветеран війни і праці Л.Сімейко та інші шанувальники. Прийшла і колишня учениця, а нині громадянка ФРН Ольга Копоть. На зустрічі було прочитано багато віршів ювіляра, а дует «Слов’яни» у складі В.Пономаренка та учня А.А. Гливи В.Долбіна виконав для ювіляра кілька пісень, у т.ч. «Останній дзвоник» на його слова та романс Вчителя «Біла акація».
Розчулений ювіляр дякував за привітання, високу оцінку його творчості, роздавав книжки, а наостанок прочитав свою «Розмову з серцем» і просив у нього вибачення за надмірні навантаження. А ми побажаємо, щоб воно ритмічно стукало ще довго-довго, щоб Анатолій Аркадійович встиг написати свій найкращий твір. З роси і води Вам, шановний!


Віктор СКРИПНИК.


 

Ще схожі публікації:

"Донеччина" від 2 вересня 2016 року № 31 (15922)
Для українців місця пам’яті – Запоріжжя, Канів, Батурин, Крути, а ось тепер – і Слов’янськ. Маленьке, нічим не примітне містечко на Донеччині раптом стало відомим на весь світ та перетворилось на симв...
У ДУШІ МЕЛОДІЯ РІДНОГО СЛОВА
  Донецький національний університет імені Василя Стуса, якому в липні 2017 року виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю –...
Пригоди Шевченка на Донбасі
Шахтарське селище і степ імені поета Нещодавно жителі селища Шевченко, що біля Покровська, за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевче...
Українське вишиття
Виставка українського вишиття Людмили Огневої, яка нещодавно відкрилася у Краматорську, нараховує понад 200 орнаментів різних епох. Майстриня детально вивчає історичні документи та відтворює знайде...
Фермер Попов: «Що землі віддав, те і твоє»
З діда – прадіда живуть Попови на врожайних чорноземах у Коровому Яру. Десь четвертина його корінних жителів носить це прізвище. Батько Миколи Степановича Попова – Степан Іванович – правофланговий мех...
ГОСПОДИНЯ. ДОНЕЧЧАНКА. УКРАЇНКА.
Її ранок починається в чужій господі, у чужому ліжку й на чужій подушці. На чужій кухні вона поспіхом готує собі й чоловікові каву. А думки затято повертають жінку в недалеке минуле Туди, де госп...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme