Своє перше десятиліття Анатолій Глива мав відзначити 23 червня 1941 р. Не вдалося. І свято, і мрії зруйнували фашисти. Вранці 22 червня вони бомбили не лише Київ, а й Васильків, де жила сім’я Гливи. Отримало удар в числі перших містечко тому, що поруч знаходився аеродром протиповітряної оборони столиці Радянської України.
Пам’ять хлопця назавжди зберегла чорний дим пожеж, перші жертви війни. І через шість десятиліть він напише вірш «22 июня», в якому є такі рядки:
Вспоминается мне сорок первый –
Этот черный, в пожарищах год…
Рана вечная – двадцать второе,
Васильковский тревожный рассвет.
Пригадується невдала спроба разом із Червоною Армією переправитися через Дніпро, блукання окупованою територією, життя в умовах «нового порядку» з постійною загрозою розстрілу, повішення чи відправки на каторжні роботи до Німеччини. У пам’яті підлітка закарбувалися важкі бої осені 1943 та зими 1944 років на території Житомирщини, де сім’я педагогів осіла в очікуванні звільнення, подвиги червоноармійців і односельців. Все це згодом стане темами роздумів, віршів, публіцистичних статтей. А зразу після визволення – навчання в школі, участь у відновленні зруйнованого війною села, господарства.
У 1949 р. Анатолій закінчив школу і вступив до Чернівецького університету. На філфаці вивчав українську мову й літературу. Там він знайшов свою половинку, однокурсницю Валентину Солодилову, доньку бойового льотчика, Героя Радянського Союзу. Побралися. А коли захистили дипломи, до речі, Анатолій – з відзнакою, одержали направлення у Слов’янськ.
Прижилися, адаптувалися досить швидко. Знання, організаторські здібності Анатолія Аркадійовича оцінили і призначили директором вечірньої школи, а пізніше – загальноосвітньої № 18. Там він і працював аж до 2001 року.
Звичайно ж, пертурбації 1990-х вплинули і на його світогляд. Він став, за його висловом, «демократом скандинавського зразка». У своїх віршах, публіцистичних статтях А.А. Глива різко критикував тих, хто розвалив Радянський Союз, – могутню державу, створену потом і кров’ю кількох поколінь радянських людей. Діставалося й псевдодемократам, прихватизаторам, переписувачам історії. Він, уродженець Любеча, де в 1097р. на з’їзді князів Київської Русі провалилася спроба припинити усобиці, об’єднатися для боротьби з кочівниками та іншими ворогами, завжди був прихильником дружби братніх народів, які вистояли у роки Великої Вітчизняної, перемогли фашистів. Про це у нього теж десятки віршів і статтей.
Дещо з написаного Анатолій Аркадійович друкував у місцевих газетах «Вісті» та «Совет». «А чи не можна видати книжечку?» – якось при зустрічі запитав мене. Порадив звернутися по допомогу до когось із випускників, хто в часи становлення нової держави знайшов місце під сонцем і думає не лише про власне благополуччя, а й про ближніх проявляє турботу. Знайшлися доброчинці! У 2003 р. з’явилася на світ книжечка (88 сторінок), яку автор назвав «Солнечный круг». До неї увійшли і вірші студентської пори, і соціально-політичні 90-х років.
250 тоненьких книжечок так швидко розійшлися по руках друзів-товаришів та прихильників, що постало питання про нове видання. Через рік, збільшений до 200 сторінок «Солнечный круг-2», побачив світ. Його особливість у тому, що тут з’являється поема «9 Мая». У передмові до неї автор пояснив, що поема – то вижимки з життя на Житомирщині воєнних та повоєнних літ, коротенькі розповіді про друзів, односельців. А ще в «СК-2» є кілька гумористичних од – козі, халяві, бюрократії, ринку, рекламі…
До 60-річчя Великої Перемоги (2005 р.) вийшов спецвипуск «Солнечного круга», присвячений учасникам Великої вітчизняної війни та їм же розданий.
П’ятий випуск «Сонячного кола» – солідна книга обсягом 350 сторінок. Незважаючи на те, що відкривається вона, як і попередні, філософським віршем «Мій день» про коловорот життя із цілком закономірним «А зима впереди, А зима впереди», наповнена вона пошуками шляхів поліпшення життя рідної країни, нашого народу. Саме про це пише автор у передмові до свого вільного поетичного перекладу на сучасну російську мову «Слова о полку Игореве».
Є там такі рядки: «Ось вже піввіку живу в Слов’янську-Торі, часто буваю в Макатисі, де, за припущенням вчених, зазнали поразки русичі. Зазнали через амбіції та сепаратизм князів, що принесли стільки горя Русі. Пам’ятаймо про це!».
Продовжуючи тему єдності як запоруки перемоги у боротьбі з ворогами, А.А. Глива цілий розділ присвячує ветеранам Великої Вітчизняної. Включено й вірш «Верность», заключна строфа якого звучить заклично:
Славлю верность великой красе:
Верность долгу, родному порогу,
Верность четвероногих друзей,
А тем паче – двуногих.
«Солнечный круг – 8», котрий вийшов у 2008 р., – то літературні портрети О.Пушкіна, В.Маяковського, Т.Шевченка, І.Франка та інших російських і українських поетів та письменників, а також публіцистичні статті на злободенні теми, написані у 2007-2008 рр.
Напередодні свого 80-річчя А.А. Глива презентував у міській бібліотеці відразу два випуски «Сонячного кола». До дев’ятого увійшли вірші для дітей про їх друзів – птахів, тварин, квіти, овочі, ягоди… Про те, що вони сподобалися адресатам, свідчила літературно-музична композиція, виконана учнями молодших класів ЗОШ № 5 і № 18.
Оскільки ювілей автора майже збігається з 70-ю річницею початку Великої Вітчизняної війни, 10-й випуск «Сонячного кола» відкривається розділом «Ніхто не забутий і ніщо не забуте». Перш за все автор нагадує, що таке «Дранг нах Остен»:
Дранг нах Остен – и прут
на славянские земли тевтоны,
Дранг нах Остен – и вновь
в бесконечный крестовый поход,
Чтобы грабить и жечь,
убивая «неверных» законно,
с папской волей идет
всей Европы сиятельный сброд.
Літературну композицію за віршем «22 июня» підготували члени патріотичного клубу «Пошук» ЗОШ №11.
Учасник бойових дій, полковник у відставці В.О. Матвієнко звернув увагу присутніх, а зібралося дуже багато школярів, учителів, шанувальників таланту Анатолія Аркадійовича, на воєнну тематику творчості автора, його повагу до тих, хто захищав Вітчизну.
Ювіляра щиро вітали його колеги – колишні директори шкіл Ф.Неровна та О.Моісеєв, колишні учні А.А. Гливи, які пішли шляхом Учителя і нині працюють у школах міста, журналісти О.Гетманська та Г.Плотниченко, ветеран війни і праці Л.Сімейко та інші шанувальники. Прийшла і колишня учениця, а нині громадянка ФРН Ольга Копоть. На зустрічі було прочитано багато віршів ювіляра, а дует «Слов’яни» у складі В.Пономаренка та учня А.А. Гливи В.Долбіна виконав для ювіляра кілька пісень, у т.ч. «Останній дзвоник» на його слова та романс Вчителя «Біла акація».
Розчулений ювіляр дякував за привітання, високу оцінку його творчості, роздавав книжки, а наостанок прочитав свою «Розмову з серцем» і просив у нього вибачення за надмірні навантаження. А ми побажаємо, щоб воно ритмічно стукало ще довго-довго, щоб Анатолій Аркадійович встиг написати свій найкращий твір. З роси і води Вам, шановний!
Віктор СКРИПНИК.
Ще схожі публікації:
Непоправна втрата. У Донецьку за місяць до власного 86-го дня народження після важкої хвороби закінчив свій життєвий шлях наш колега, автор довгої низки книг поезії та прози, один із найстаріших літер...
1. Москва сльозам не вірить Дорогий московський друже! Увесь світ знає і Вам відомо: уже шостий рік палає Донбас, охоплена димом горить під ногами українська земля. З обох сторін десятки тисяч уби...
Соціальний захист учасників антитерористичної операції та членів їх родин сьогодні є головним пріоритетом для держави. На обліку в органах соціального захисту населення Донецької області перебувают...
Прізвище Петренко дуже поширене, зразу не второпаєш про кого йдеться .А якщо почати зі слів:"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю", на обличчі співрозмовника з'являться п...
І став вірний ленінець українським патріотом У 60-ті, після служби в армії, працював термістом на АІЗі. Робота була дуже гаряча - навколо газові камерні та очкові печі, а по центру на півцеху наші, ...
На завершальній прес-конференції 2010 року голова ОДА Анатолій Близнюк разом зі своїми заступниками зустрілися з журналістами, щоб розповісти про підсумки роботи області та намічені цілі. Кожен із при...