Лебедина пісня поета

Творча спадщина нашого Національного Пророка – невичерпне джерело. Кожне нове покоління з урахуванням потреб своєї епохи шукає і знаходить у творах Батька нації, посланого нам Всевишнім, нові риси і особливості.

У переддень 200-ї річниці від дня народження поета звернемо свій погляд лише до однієї гілки творчого дерева Т. Г. Шевченка – йдеться про створений ним «Букварь южнорусский».

22 травня 1861 року о 7-й годині вечора труну з прахом Т.Г. Шевченка, як і заповів поет, опустили в могилу на Чернечій горі поблизу Канева.

Так уже трапилося, що тієї сумної весни з Петербурга в Україну відлетіло десять тисяч «Букварів» українською мовою. Того «Букваря» українським дітям склав і віддрукував за власний кошт поет – «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

На жаль, про цей бік громадської і педагогічної діяльності Великого Кобзаря знає не так вже багато людей. Особливо неприпустимо це в наші дні, коли освітня система переживає складні часи реформування в умовах вимріяної поетом незалежної України. То облишимо на кілька хвилин наші буденні клопоти і звернемо свій погляд на останні місяці і дні життя нашого Пророка.

 

У жовтні 1859 року з дозволу попечителя Київського навчального округу М. І. Пирогова у Києві на Подолі була заснована одна з перших в Україні недільних шкіл. Рік потому недільні школи були відкриті в Чернігові, Ніжині, Харкові та інших містах. Ще через рік їх було вже 111. Це були безплатні освітні заклади, в яких не лише дорослі, але й діти здобували початкову освіту. Навчання у недільних школах здебільшого велось рідною мовою.

Своєю появою недільні школи завдячували ініціативі української інтелігенції, прогресивно налаштованому студентству. «За учреждение воскресных школ принялись первые – малороссы, ревностные поклонники Кулиша и Шевченко», – писав пізніше Пирогов.

Того ж 1859 року Шевченко вперше після заслання побував у Києві. Поет зацікавився недільними школами, надавав їм особливого значення. Він установив постійний зв’язок із засновниками недільних шкіл. Повернувшись до столиці, Шевченко надіслав в Україну для потреб недільних шкіл 50 примірників «Кобзаря».

У вересні-листопаді 1860 року Шевченко склав для недільних шкіл «Букварь южнорусский» і видав його у грудні того ж року накладом у 10 000 примірників (хоч на обкладинці час видання позначено наступним, 1861 роком). Це була остання прижиттєва книжка поета. Як писав Пантелеймон Куліш, Шевченко «почав «Кобзарем», а закінчив «Букварем».

***

Поет Олекса Ющенко років десять тому оприлюднив вірш «Букварик посила Тарас…». Автор зумів поетичним словом передати зміст і спрямування Шевченкового «Букваря»:

Хоч підкрадалася недуга

І чорний ворон з-за Неви,

До Букваря він, як до друга,

Озвавсь: – дитя моє, живи!

Живи і поклонись ласкаво,

Хто у неволі в пазурях…

І ти, моя журлива славо,

Ставай з Буквариком на шлях…

Ідіть, летіть і правду щиру

Народу кревному несіть,

І ще не вбиту в щастя віру

Проносьте крізь неволі сіть,

Крізь ланцюги, тюремні мури,

Через моря, через піски,

Крізь царство прокляте, похмуре,

Крізь даль, крізь морок – навпрошки…

Летіть, і діточок убогих

Учитися благословіть,

Вони – надія і тривога,

Пружиниста народу віть, —

Щоб віть зростала без огуди,

І щоб минув мороз її.

Де добрі люди – правда буде

В новій і праведній сім’ї…

…Буквар і кобзарева слава

В дорогу дальню вируша,

А з ними променем яскравим

Летить поетова душа…

«Буквар» не був для Шевченка самоціллю. Задум поета щодо свого внеску у справу народної освіти був широкий. Про це, зокрема, свідчать численні листи поета. Ось лише кілька листів за один день – 4 січня 1861 року.

Із листа до Михайла Чалого: «Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу (арифметику) – і ціни, і величини такої ж, як і «Буквар». За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тільки нашу, може, вбгаю в 10 копійок».

Із листа до Федота Ткаченка: «Посилаю тобі 10 моїх «Букварів» на показ, а з контори транспортом ти получиш їх 10 000, і не розв’язавши тюка, передай його, хто там у вас старший над воскресними школами. А він нехай знає спродасть, а грошики положить в касу воскресної школи».

Із листа до Платона Симиренка: «Составил я и издал буквар для наших сельских школ в количестве 10 000 экземпляров…».

***

Свого часу довелось мені відвідати Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка у Києві.

В одній з експозицій під склом запримітив я «Буквар Южнорусский», що вийшов у Петербурзі. Ціна символічна, всього три копійки. Поет подбав, щоб кожна, навіть найбідніша селянська родина могла його придбати.

Шевченко узявся за видання «Букваря» без будь-яких спонукань і заохочень, розраховуючи тільки на себе. Аби добути гроші на цю добру справу, поет-художник вирішив написати автопортрет і розіграти його в лотерею. І ось у вересні 1860 року на виставці у Петербурзькій академії мистецтв Шевченко представив п’ять офортів та автопортрет, мальований олійними фарбами.

«Русский художественный листок», що його видавав Василь Тімм, з цього приводу писав: «Відомий малоросійський поет Т. Г. Шевченко виставив п’ять дуже вдалих гравюр і свій власний портрет, намальований олійними фарбами. Ми чули, що художник мав на меті розіграти цей портрет в лотерею, збір від якої він призначав на видання дешевої малоросійської абетки. Від щирого серця бажаємо, щоб ця чутка підтвердилась і щоб задуманому Т. Г. Шевченком сприяв усілякий успіх».

***

Гортаємо сторінки Шевченкового «Букваря».

На перших сторінках «Букваря» вміщено алфавіт (великі і малі друковані і рукописні літери). Далі йдуть тексти для читання за складами (уривки із зроблених Шевченком раніше переспівів «Псалмів Давидових», тексти для суцільного читання). Половину книжки становлять фольклорні тексти. У розділі «Лічба» подано цифри і таблицю множення до 100. Через «Буквар» проведено ідею виховання в дусі правдивості й чесності, нетерпимості до лицемірства й кривди.

«Де єсть добрі люди,

Там і правда буде,

А де кривда буде,

Там добра не буде».

Високо цінуючи народну етику і педагогіку, яку відображено в фольклорі, Шевченко вмістив у «Букварі» «Думу про пирятинського поповича Олексія», «Думу про Марусю попівну Богуславку», а також приказки, що осуджують соціальні і моральні пороки і разом з думами розкривають красу і багатство рідної мови.

Навчальний матеріал «Букваря» перейнятий демократичними ідеями – ворожістю до індивідуалізму та гноблення особи. Егоїстичній моралі пануючих класів автор протиставляє ідею братніх взаємин людей праці. Двічі в книжці повторено строфу:

«Чи є то лучче, краще в світі,

Як укупі жити,

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?»

На сторінках «Букваря» чується відлуння тих мрій і далекосяжних намірів, якими надихалися учасники таємного Кирило-Мефодіївського товариства, до якого належав і Шевченко. В числі найважливіших програмових завдань товариства було й заснування шкіл з рідною мовою викладання, видання книжок, підручників для простого люду.

Свого часу Олесь Гончар слушно зауважив: «Шевченків «Буквар» наскрізь був перейнятий гуманним духом християнського вчення, духом тисячолітніх апостольських заповідей, на мудрій моралі яких віки і віки ґрунтується життя цивілізованих націй».

***

Вже після передчасної смерті Шевченка над його «Букварем» здійнялися ворожі хмари.

У 1862 році були заборонені недільні школи. Того ж року за спроби провести реформи в школах, за дозвіл на відкриття недільних шкіл в Україні був відлучений від педагогічної діяльності і відправлений на «почесне» заслання у свій маєток поблизу Вінниці М. І. Пирогов.

У 1863 році з’явився валуєвський заборонний циркуляр, в якому писалось, що «ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Видання книжок українською мовою було категорично заборонено. Ті, що були видані, вилучались.

Але всього цього Кобзар знати вже не міг…

Закінчимо ці нотатки ще одним посиланням на Олеся Гончара: «Буквар південноруський», упорядкований Шевченком для українських недільних шкіл, був улюбленою працею нашого національного генія, його прощальною лебединою піснею, яку він послав з похмурих берегів Неви далекій своїй Україні, її дітям, її прекрасному юному цвіту, в чиєму достойному майбутті поет вбачав і своє власне безсмертя».


Павло МАЗУР.

м. Маріуполь.


 

Ще схожі публікації:

В ДОРОЗІ ДО УКРАЇНИ
Івана Михайловича Дзюбу в час його високого ювілею (26 липня виповнилося 90 років) особливо і представляти мабуть не треба: академік, письменник, автор понад 30 книжок, громадський діяч, Герой Україн...
Донецький вимір Биківнянського мартирологу Згадуємо Федора Олександровича Гладкова
  Багато хто з нас чув про Бабин Яр у м. Києві, Рутченкове поле у м. Донецьку або Суччю балку у м. Луганську, але мало хто знає про Биківню. Мало хто сьогодні хоче вірити в розправу над власним наро...
Велич хлібної ходи до Дня Незалежності
Піднесено, урочисто і змістовно пройшли у Великій Новосілці культурно-масові заходи до Дня Незалежності України. Як і раніше, відбулась екскурсія гостей районного свята по експозиціям місцевого народн...
СКЕЛЕДРОМ – РОДЗИНКА ДЛЯ СЕЛА
  На Донеччині відкрився 117-й молодіжний центр у межах проекту «Гідна країна для гідних людей»Цими днями в селі Миколаївка Покровського району презентували новенький і за відгуками учасників - дуже ...
Великодня паска
Цими днями в Донецьку завершився перший в Україні конкурс великодніх пасок, у якому взяли участь представники 28 хлібозаводів з Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Луганська і, звичайно ж, господарі фес...
Людмила Калашнікова : освідчення в любові Україні!
Цими днями до Слов’янського авіаційно-технічного коледжу завітала етнограф Людмила Калашнікова зі своєю книгою «Уклін Вам низький». Спочатку пані Людмила розповіла про себе. Народилася вона у Росії, у...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme