Олександр Клімов — справжній актор донецького театру

Справжній актор – це, поза сумнівом, особа, визначена Богом. Олександр Клімов – соліст Донецького національного академічного театру опери та балету – відпрацював тут вже 20 театральних сезонів. Красою творчого життя насолодився досить зрілою людиною, закінчивши ПТУ і відпрацювавши якийсь час у Маріуполі спочатку помічником машиніста, а потім й машиністом тепловоза.
Звичайно, були сумніви (та ще які!), коли, почувши його голос, професіонали порадили вступити до Донецької консерваторії (нині музична академія). Батько Олександра Гавриловича родом із села, тому, вийшовши на пенсію, його батьки (володарі чудових по силі і тембру звучання голосів), перебралися туди жити. За словами бабусі, могутнім голосом володів і дід. Коли вони разом із кумом співали удвох, то гаснула навіть лампа. У батька Олександра був могутній бас, а в матері – дуже гарне сопрано. Коли співала разом ця пара (правда, тільки в колі сім’ї), всі забували про час. Їх сина природа не поскупилася нагородити теж могутнім басом, володарю якого одного разу і запропонували стати оперним співаком, і він ним став.
Але спочатку майбутній соліст одного з найпрестижніших театрів України – Донецького оперного, з великим задоволенням відвідував маріупольські драмгуртки в ПК «Азовсталі» і в ПЦ Металургів, де його добре знають і пам’ятають сьогодні.
– Я потоваришував з акторами маріупольського театру, і мене почало потроху «засмоктувати» в це творче середовище, – згадує артист. – У 30 років я почав займатися в народній студії при ПЦ «Азовсталь». Після того, як провчився там чотири місяці, мені порадили вступити до консерваторії в Донецьку. Згодом я так і зробив.
Гадаю, у консерваторію мене прийняли завдяки голосу. До цього я ніде не вчився, навіть у музшколі. А тут потрапив у клас народного артиста України Петра Єпіфановича Ончула, якому дуже вдячний, і в якого навчався з першого по п’ятий курс.
У театр (там якраз виникла потреба в басах) співака взяли, коли він вчився на другому курсі консерваторії. Тепер Олександру навіть не віриться, що відпрацював тут уже 20 театральних сезонів.
– Свою першу розмовну роль в опереті «Летюча миша» чудово пам’ятаю: мені навіть аплодували як актору. Довелося, правда, почекати, поки з’явиться гідна роль як в актора- вокаліста – конкуренція була жорстка. У 40 років я виконав партію Малюти Скуратова в опері «Царська наречена» (її співав народний артист Росії Борис Морозов, який працював у нашому театрі). А потім була опера «Аїда», в якій співав партію жерця Рамфіса. Олександр Клімов із вдячністю зазначає, що з приходом у театр головного диригента, народного артиста України Василя Василенка репертуар значно розширився, а у солістів-вокалістів з’явилися нові цікаві партії.
Якщо озирнутися на пройдений Олександром Гавриловичем шлях, із самого початку він сумнівався. У консерваторії, коли вчився на третьому переломному курсі, у плані фізичного навантаження йому довелося несолодко: і сім’я, і робота в театрі, і батьки, яким він допомагав, – давалося взнаки. А ще він переживав тому, що не мав початкової музичної бази.
– Не секрет, що багато хто приходив в консерваторію з музучилища, а я навіть в музшколі не вчився, – згадує артист. Хоча у вокалістів це зустрічається, коли у професію приходять достатньо пізно, але ж потім вчать акторській майстерності, відшліфовують голос для подальшої роботи в оперному театрі.
Саме так все і трапилося в житті Олександра Клімова. Він не побоявся кинути виклик долі, ризикнути. І як нагорода – йому довелося співати і в козачому хорі в Німеччині, і побувати на гастролях в Італії і Іспанії, а без театру і сцени, постійного могутнього викиду адреналіну він, як справжній артист, просто не мислить свого життя.
Сьогодні в його репертуарі опери «Ріголетто», «Трубадур», «Аїда», «Іоланта», «Євгеній Онєгін», «Богдан Хмельницький», «Севільський цирульник», оперета «Летюча миша». Він сповнений сил і знаходиться на творчому підйомі. Йому так хочеться спробувати себе в «Набукко» – дуже складній партії, написаній для високого баса. Він – справжній театральний актор, який глибоко переконаний, що артист постійно повинен працювати над собою і не зациклюватися тільки на голосі. Адже робота в театрі – це не тільки вокал і сценічний костюм. Чи співпадає твоя точка зору з точкою зору режисера – теж важливо, адже не секрет, що іноді доводиться себе й ламати. Але сцена, яка дарує стан ейфорії, – дуже вимоглива «пані». Не секрет, що для того, щоб виглядати на ній гідно, треба по-справжньому багато і наполегливо працювати.
А в тому, що цей соліст-вокаліст з великих трудівників, сумніватися не доводитися. Це саме голос Олександра Гавриловича звучить за кадром, коли в Донецьку проходять відомі міжнародні фестивалі «Гран-па» та «Зірки світового балету», міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. Це саме він успішно пробував себе як естрадний співак, щодня шліфуючи вокал. Співав естрадні пісні і на численних вечорах в оперному, об’їздив з естрадними концертами всю область, хоча його стихією залишається класичний вокал. Недаремно його улюблені оперні співаки – відомі баси: Борис Морозов, Марк Рейзен, Чезаре Сьєппі, Еціо Пінца, які володіють прекрасною технікою і просто шикарним тембром.
Якщо говорити про підготовку до майбутнього виконання дорученої йому партії, то Олександр Клімов – дуже відповідальний артист. До ролі він готується серйозно. У процесі підготовки обов’язково прослуховує ведучих виконавців зі світовими іменами. – – Відбираю для себе «смачні моменти», – так характеризує творчий процес співак.
Хліб соліста-вокаліста дуже нелегкий. Достатньо відзначити, що за виставу він деколи витрачає до 2- 3 кг ваги. Особливо у спеку, коли знаходиться у складному гримі. І у нашого героя траплялися такі ситуації. Можна сміливо стверджувати, що роль Діда Мороза – його хобі, стільки разів він відпрацював у цьому образі на міських ялинках і ялинках міського голови. А у власному театрі, на ялинці для дітей працівників театру, довелося побувати не тільки Дідом Морозом, а й Бабою Ягою. А ще Олександр Клімов – патріот свого краю. З яким захопленням він згадував, коли італійці, розкривши від захоплення роти, спостерігали за «Половецькими танцями» з опери «Князь Ігор» під час гастролей театру.
Ледве прокинувшись вранці, він відразу біжить до фортепіано: спробувати, як звучить голос. При такій любові до обраної професії, звичайно ж, гріх було не поцікавитися, а чи пішли по його стопах діти? Виявляється, улюблена дочка Євгенія – його пристрасна прихильниця, співає, але соромиться оцінки татка. Разом з чоловіком – володарем гарного драматичного баритона – співає для себе. Любов до вокалу в цій сім’ї спадкова, і вона назавжди.

Ганна ГАЙВОРОНСЬКА.