Павло Тичина і Донеччина

987763Творчість Павла Тичини, зрісши на національному ґрунті, увібравши в себе кращі традиції української поезії, уснопоетичної народної творчості, має яскравий, своєрідний характер. Музика його поезії, яскраві образи вкарбувалися в пам’ять, тривожили душі, хвилювали серця людей декількох поколінь.
Приємно відзначити, що хоча й невеликою мірою, але все ж ім’я класика української літератури пов’язане з донецьким краєм. Уперше Павло Тичина побував на Донеччині у 1928 році, коли профспілка “Гірнопраця” запросила українських письменників відвідати Донбас, зустрітися з його трударями. У квітні того ж року бригада майстрів пера у складі П.Г.Тичини, В.М. Сосюри, І.К. Микитенка, О. Вишні та П.Й. Панча здійснила поїздку по нашому краю.
Першого квітня 1928 р. в приміщенні клубу соляної копальні ім. Т.Шевченка (тепер тут невеличке селище поблизу станції Кудрявка Артемівського району, сама шахта була зруйнована під час минулої війни) Павло Тичина виступав на літературному вечорі. Газета “Кочегарка” від 10 квітня 1928 р., що виходила тоді в Артемівську, наводячи слова критика А.Лейтеса, писала: “Поезія Тичини – одного з ліриків не тільки всесоюзного, але і всеєвропейського масштабів, зміцніла у великій бурі революції… Його прекрасні тонкі музичні твори видаються не тільки українською мовою, але й мовами інших народів”.
Як бачимо, вже в двадцятих роках літературознавці відзначали великий поетичний талант Павла Тичини. “Сам поет, – говорив представник профспілки “Гірнопраця”, – вивчив східні мови, дав українській літературі багато чудових перекладів з турецької, вірменської, єврейської літератури”. І яка була велика радість для гірників та і всіх жителів невеликого донецького селища соляної копальні ім. Т.Г. Шевченка, коли перед ними виступив поет!
Представник профспілки “Гірнопраця” Паньківський попередив присутніх на вечорі, що Павло Григорович говорить тихо, а тому просив дотримуватися абсолютної тиші. Та де там? Ледве Тичина ступив на авансцену, як із зали почулися гучні бурхливі оплески. Аудиторія поволі стишується, й Тичина читає “Вітер з України” , “Микита Кожум’яка”, “Харків”, “На смерть Сакко й Ванцетті”. Усі присутні напружено слухають, і після кожного вірша зриваються гучні оплески.
Петро Панч додає: “Аудиторія …сприймала вірші із захопленням, бо умовили Павла Григоровича прочитати ще уривок із “Космічного оркестру”.
Наступного дня Тичина разом із бригадою письменників поїхав до соляної копальні імені Карла Лібкнехта. Там гості спускалися в шахту, знайомилися з процесом видобутку кам’яної солі. Потім письменники побували в Чистяковому (тепер м. Торез), Дебальцевому, Лисичанську.
Після поїздки по донецькому краю П.Тичина продовжував підтримувати тісні зв’язки з Донеччиною. У 1946 році він написав вірш “До землі донбаської”. Поет схвильовано говорить: Задимлена ти – а яка ж ясноока! // До тебе я, земле, так радо іду! // Десь тут ще сліди Олександра Блока, // Що вугіль твій славив, і сіль, і руду.
Вірш пронизаний любов’ю до трудівників нашого краю, до донецької землі. Донбас асоціюється з новим життям, повним енергії, руху, бурхливих змін. Цим наш край і цікавий, і автор висловлює надію, що про Донбас буде відомо усьому людству: «О, які ми зведем новії споруди! // О, як ми зростем, ворогам на біду!».
Тісна дружба зав’язалась у П.Г.Тичини в 1951-1952 роках з молодими літераторами заводу “Азовсталь” міста Маріуполя. Поет одержував у Києві багатотиражну заводську газету “За металл”, у якій друкувались поети-азовстальці, читав газету “Приазовский рабочий”, до нього надходили також рукописи маріупольських літераторів.
У статті “Молоді поети заводу “Азовсталь”, надрукованій у “Літературній газеті” (нині “Літературна Україна”) від 29 травня-5 червня 1952 року, Тичина писав: “Поети-азовстальці” мало ще де друкувались, крім своєї заводської газети “За металл”. Пишуть вони українською і російською мовами. В їхніх поезіях, зрозуміло, можна зустріти і недоліки, і невправність. Але разом з тим, у цих молодих поетів є стільки хорошого, що про них неодмінно треба говорити”.
Павло Григорович відзначає вірші Івана Битюкова “Сталевар”, “Мой завод”, В. Юрка “Нас роднит завод”, Ніни Маяковської “Песня о труде”, М. Берилова “Сталь”. У центрі уваги молодих поетів людина – творець, будівник і організатор праці. Та не оминають поети-азовстальці і ліричну тему, тему кохання. Саме цій темі присвячені, як відзначив П.Г. Тичина, вірші Івана Битюкова “У нас с тобой одна дорога”, “Дождь”, Віктора Попова “Вечер”, Григорія Цибульника “Песня о первомайском поселке”, П. Рябиніна “Подруги”.
Дбайливе ставлення до молодих донецьких літераторів, допомога їм дружнім словом в оволодінні художньою майстерністю особливо яскраво проявилися на нараді молодих письменників у Києві 7 червня 1957 року. У своєму виступі Павло Григорович, зокрема, високо поцінував творчий доробок тоді ще молодого донецького поета Василя Горяїнова. Тичина говорив: “Василь Горяїнов здебільшого вірно передає те, чим живе Донбас – батьківщина передових методів праці. Він славить творчу працю шахтарів, їх уміння планувати час”.
Схвальне слово про поетичну творчість початкуючої поетки зі Святогірська Лідії Колесникової висловив Павло Тичина на творчому звіті письменників Донбасу, який проходив у Києві в 1958 р. Наша землячка, до поетичних доробок якої позитивно ставилися Микола Бажан, Степан Крижанівський, Андрій Клоччя, Іван Білий, особливо цінувала відгук Павла Тичини: «Що сказати про Колесникову? Це лірик, великий лірик по глибині проникнення в людську душу. З нас мало хто може зрівнятися з нею. І оця маленька книжечка виділяється не тільки у вас на Донбасі, вона виділяється взагалі в нашій українській поезії». До речі, саме П.Тичина допоміг нашій землячці у 1959 р. видати в Києві збірку її віршів “Лісове джерельце”.
Довгий час нам не було відомо про перебування П.Тичини у Святогірську. Про цей факт повідав читачам Леонід Вишеславський у своїх спогадах. Наведемо його рядки з есе «На лугах под Киевом» мовою оригіналу: “…Тычина спросил меня, был ли я в Святогорском монастыре на Донце. Я ответил, что как раз там в 1943 году находился наш небольшой плацдарм. Там я перешел Донец по ноздреватому мартовскому льду и несколько дней провел в блиндажах под стенами бывшего монастыря. “Мне там показывали, – сказал Павло Григорьевич, – одну меловую гору, под которой зарыт конь Святогора. Герой наших былин основал там, как гласит легенда, первый скит. А потом уже на берегу Донца возник монастырь. И горы нарекли Святогорскими, и монастырь стал называться Святогорским. А вы видели, какие там дубы растут? Еще мощнее, чем эти! Каждый из них – богатырь. Каждый из них – Святогор!..” …Слова поэта здесь привожу по памяти, будучи совершенно уверенным, что не ошибаюсь: настолько они врезались в мое сознание”.
З почуттям великої гордості ми згадуємо про перебування на донецькій землі визначного українського поета Павла Григоровича Тичини. Його ім’я навіки вписане в літературну біографію Донеччини. Ще за життя він мав тут чимало друзів, прихильників своєї поезії. Тут люблять його твори, пам’ятають про нього і сьогодні.


Валерій РОМАНЬКО.
Член НСПУ.
м. Слов’янськ.


 

Ще схожі публікації:

ЗА НОВІТНЬОЮ ТЕХНОЛОГІЄЮ
У державному підприємстві «Лиманське лісове господарство» завершено проведення весняної лісокультурної кампанії. Не зважаючи на складний період та нові умови для праці, лісівники вчасно виконали план ...
Літературна гордість краю
Майбутнє кожної людини, її родини та й усієї України цілком залежить від того, яку дорогу в житті нам доля обирає в дитинстві. Складний і непередбачений отой шлях, який починається з виховання дітлахі...
Трагедія Бабиного Яру – в серці українського народу
29 вересня 2016 року народ України і світова спільнота вшанували пам'ять жертв Бабиного Яру. 29 вересня 1941 року у Бабиному Ярі нацисти розстріляли 33 770 євреїв міста Києва. Це був початок Голокос...
Часопис “Донеччина” від 28 квітня 2017 року № 16 (15954)
Донецький юридичний інститут, відновившись як Фенікс із попелу, набирає потужних обертів: переживши період оптимізації, натепер в інституті забезпечує освітню діяльність три факультети та 9 кафедр, на...
“Донеччина” від 21 жовтня 2016 року № 38 (15929)
Віденська Січ – одна з найстарших українських студентських організацій, заснована 9 січня 1868 у Відні. Засновниками й першими головами «Січі»віденськоїбули А.Вахнянин і Ю.Целевич. «Віденська Січ» ...
Часопис “Донеччина” від 13 січня 2017 року № 2(15940)
Володимир Михальчук, фермер: Чи будемо з врожаєм картоплі? Знаєте, особисто я цим питанням не переймаюся, бо за будь-якої погоди у мене завжди є бульба. І це не самовихваляння, а факт. Я дотримуюся...

The Author

Валерій РОМАНЬКО

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme