Педагогіка – не наука. Педагогіка – це філософія.

Минув ще один навчальний рік, відлунали останні дзвоники, відступили передекзаменаційні хвилювання учнів і вчителів (невідомо, хто хвилювався більше). Хто куди розлетілися випускники, обіцяючи навідуватися до школи. Сумно дивлюся їм вслід. З кимось із них я буду зустрічатися чи не щодня, з іншими, може, не зустрінуся більше ніколи. Який багаж знань і досвіду вони винесли зі школи. Як зробити, щоб випускники наступного року мали їх ще більше? Чи вийдуть з них люди? Чи… Від чого це залежить? Від батьків, родини, оточення, характеру, звичок і багато в чому – від педагогів…

Чи можна віднести педагогіку до науки? Однозначно ні. Кожна наука має закони й закономірності. Педагогіка їх не має. Не має педагогіка єдиної методики, методу. Педагоги до хрипоти можуть сперечатися щодо доцільності тих чи інших педагогічних технологій і так і не дійти до єдиної думки. Більш того, часто педагоги можуть дотримуватися протилежних, взаємовиключних точок зору щодо певних методик.
За мою невелику за терміном, всього в тридцять років, педагогічну практику я пережив чимало модних обов’язкових педагогічних методик та технологій. Майже кожне нове віяння нав’язувалося педагогам як єдине правильне.
Згадаємо:
1. В голову ставилося пояснювання учителя.
«…Учитель так пояснює, що тиша стоїть – муха пролетить почуєш…»
«…Учитель навіть співав на уроці!»
2. Учитель не повинен співати й розповідати, а позитивні результати дає лише самостійна робота учня з підручником:
«…Учні самі повинні здобувати знання, а учитель лише координувати їх роботу…»
«…На уроці лише пера скрипіли!»
3. Лише інноваційні технології можуть забезпечити міцні знання та їх практичне застосування.
«…Геть застаріле репродуктивне навчання…»
«Лише інтерактивні методи забезпечують продуктивну роботу класу».
Можна наводити приклади й далі: «проблемне навчання», «творчі завдання з історії» (міні-твір на тему «Уяви себе солдатом армії Наполеона»). Як не парадоксально, але усі вони, по-перше, спірні, по-друге, необхідні. Живе слово учителя! Яка грандіозна його роль! Блискуче пояснення нового матеріалу забезпечує найінтерактивнішу участь в роботі усього класу. Деякі шкільні уроки свого учителя географії Олександра Юхимовича Богословського я пам’ятаю досі майже слово в слово і ніколи не сплутаю подорожі Пржевальського з подорожами Семенова-Тяньшанського. Талановитого учителя слухають усі без виключення. До такого соромно йти на урок неготовим.
Самостійна робота… Без неї немає самостійної особистості. Самостійна робота повинна вестися і з підручником, і з додатковою літературою. Постійно і завжди…
Інноваційні технології. Колись такою була сама класно-урочна система. Пошук повинен вестися педагогами завжди. Нам потрібні і «ситуації успіху», і вальдорфська школа, і «бізнес-освіта», і проблемність навчання, і ще багато чого іншого. Все треба поєднувати, мати міру, постійно змінювати педагогічні прийоми. Урок повинен бути, як жінка, – кожного разу неповторним. Інакше приїдається, набридає, відбиває охоту до навчання.
Але в основі всього повинна стояти творчість учителя, його вільний вибір форм і методів навчання. В педагогіці неможливо спростувати протилежну точку зору. Бо кожна вірна педагогічна думка має не вірш вірну суперницю в голові іншого педагога.
Отже, педагогіка – не наука. Педагогіка – це філософія, мистецтво, стиль спілкування. Педагогіка – це вид творчої діяльності. І лише таким повинен бути до неї підхід кожного вчителя.

Петро ГАЙВОРОНСЬКИЙ.