Вже вкотре перечитую свої публікації 20-річної давнини, аналізую події тієї пори і знову роблю висновок, що День Незалежності України треба святкувати не 24 серпня, а 1 грудня
Що трапилося у серпні 1991 року? Купка престарілих можновладців – членів ЦК КПРС, наляканих можливістю втратити владу в оновленому за сценарієм генсека і президента М.Горбачова Союзі, нейтралізували його, утворили Державний комітет надзвичайного стану (російською – ГКЧП) і спробували зберегти статус-кво. Не вийшло. Президент РСФСР Б.Єльцин закликав народ Росії стати на захист демократії, виступити проти змовників. І народ підтримав його. Вже через день заколотники були у в’язниці. В Москві майоріли трикольорові прапори Російської імперії, а двоголовий орел (без корони!) прикрасив трибуну Верховної Ради Федерації.
На хвилі перемоги над путчистами Б.Єльцин фактично взяв усю повноту влади і почав диктувати свою волю. Він видав низку указів, за якими Російська Федерація стала незалежною державою. Від кого? Від Горбачова!
А що ж Україна? Тільки опівдні 19 серпня по радіо передали коротеньку заяву голови ВР Л.Кравчука. він сказав, що в Україні надзвичайний стан не вводиться, діють закони і Конституція Української РСР. На 24 серпня було призначено засідання Верховної Ради. Його трансляцію слухав дуже уважно від початку і до кінця.
Дебати були палкими. Депутати детально аналізували політичну ситуацію. Розгорілися пристрасті навколо проголошення незалежності України. Прецедент уже був – Латвія та Естонія вийшли зі складу СРСР, а незалежна Росія в особі президента Б.Єльцина визнала їх суверенними державами й закликала міжнародне співтовариство наслідувати приклад.
Пам’ятаючи волю народу, який на референдумі 17 березня 1991 року висловився за збереження Союзу як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, чимало депутатів виступали проти проголошення незалежності. Тоді один із депутатів нагадав сюжет, переданий Центральним телебаченням 23 серпня, про зустріч Б.Єльцина та М.Горбачова з депутатами ВР Росії. Два президента розмірковували, хто має керувати оновленим Союзом. Єльцин безапеляційно заявив, що президентом буде росіянин, прем’єром – теж росіянин, а віце-президента можна взяти і з Середньої Азії. Горбачов, виглядаючи з-за плеча Єльцина, схвально кивав головою. Оці слова, сцена різонули і слух, і серце дуже багатьох нацменів (представників національних меншин). І наші депутати зрозуміли, що треба голосувати за Акт проголошення незалежності України, інакше ще довго будемо у ролі молодшого брата. Одностайно ухвалили рішення про проведення референдуму, щоб з’ясувати думку народу про ухвалений Акт незалежності, та виборів президента України.
Проголошення Акту незалежності неоднозначно було сприйнято як в Україні, так і за її межами. Сподівалися, що Росія, яка вже визнала незалежність Латвії та Естонії, визнає й незалежність України. Та президент Б.Єльцин виступив з погрозами. Він заявив, що всі суміжні з Росією республіки, які спробують вийти із Союзу, змушені будуть задовольнити територіальні претензії Росії. Й це говорила людина, яку вважали рятівником демократії, яка в листопаді 1990 р. підписала Договір між УРСР та РРФСР, в якому йшлося і про взаємне поважання територіальної цілісності в існуючих кордонах.
Не виправдали сподівань і США. Незадовго до серпневих подій у Києві побував Дж. Буш (старший). Виступаючи у Верховній Раді, він говорив: “…Ми підтримуємо боротьбу в цій великій країні за демократію та економічні реформи”. Коли ж “боротьба за демократію” у “великій країні” досягла апогею – проголошення незалежності, нашого “великого друга” Дж. Буша ніби заціпило: заяви про визнання України не почули. За прикладом великих вичікували наші сусіди, інші країни.
Противниками нашої незалежності були М.Горбачов та Б.Єльцин. Вони добре розуміли, що без України ні старого, ні оновленого Союзу не буде.
А тим часом Україна готувалася до референдуму і виборів першого президента. Точилася запекла боротьба між тими, хто виступав за збереження Союзу, і прихильниками незалежності. Ця ж тема була головною і в змаганні кандидатів на посаду президента.
Підсумки голосування були приголомшливі: Акт проголошення незалежності України підтримали понад 90% її громадян, які брали участь у голосуванні! Це був тріумф! Україну відразу ж визнали Незалежною Державою Польща, Канада, Угорщина, Росія… Президент США Дж. Був привітав український народ зі здобуттям незалежності, але офіційної заяви про визнання України не зробив, вичікував, якою буде нова держава.
Новообраний президент України Л.Кравчук, міністр закордонних справ А.Зленко заявили, що Україна не має територіальних претензій до жодної країни, у майбутньому вона буде без’ядерною, не вступатиме у військові союзи, дотримуватиметься міжнародних угод.
Нам повірили, нас визнали, ми прожили вже 20 років. Звичайно, не все у нас було добре, але є надія…
Віктор СКРИПНИК.
Ще схожі публікації:
Ігор Зоц: «У Донецьку втратив одразу дві книгозбірні: одну вдома, що дісталася новим господарям разом з меблями, посудом, побутовою технікою і «зомбоящиком», а другу в розстріляному і згодом захоплено...
У Великоновосілківському районі відбувся 14-й обласний злет сільських бібліотекарів У гості до нас завітали 35 представниць цієї важливої та потрібної на селі професії з різних місць Донеччини на ч...
Незабутні враження отримали мобілізовані військовослужбовці військової частини 3035 від екскурсії до міста Соледар на соляні шахти, що була організована за ініціативи підполковника Ярослава Янушкевича...
У Національному музеї літератури України відбулася церемонія вручення премії «Літературне відкриття року».Ця премія вручається за найкращу дебютну книжку прози. Засновником премії стала Київська ...
З перших днів і місяців заснування військової частини 3035 Національної гвардії України на теренах Слов’янського краю, одним з найбільш важливих питань, крім військових, стало питання поширення позити...
На 82-році життя пішов за вічну межу Микола Миколайович Капуста, художник - карикатурист, заслужений журналіст України. Все життя його було пов’язано з Донбасом: народився в Макіївці, вчився у Вороши...
