Виблискує банями залита сонцем старовинна Свято-Покровська церква. Здалеку видно ті виблиски, за два-три десятки кілометрів. А за церквою, в садках, ховається давнє козацьке село Гришине
В описі до межової карти кінця XVIII ст. значиться, що жили в селі «однодворці запорозького звання», тобто не покріпачені нащадки запорозьких козаків — вільні хлібороби. От і церкву свою на честь захисниці козацтва Покрова Пресвятої Богородиці нарекли, й ікони запорозькі до неї позвозили. Більше ста років проходили там служби Божі, більше ста років служила вона надійним пристанищем людським душам. Та в тридцяті роки церкву закрили богоборці, а у п’ятдесяті збили бані з хрестами. Однак вистояв храм і остаточно відродився в наш славний час. «Чому ж славний?» — запитає песиміст або нитик. «Бо відродилася Україна, відродилися віра й церква», — відповімо їм.
За п’ять десятків кілометрів від Гришиного по балках ховається велике селище Гродівка, що виросло з козацького зимівника, про який згадував у своїй праці владика Феодосій Макар’ївський. За його словами, у Холодній балці на території сучасної Гродівки запорожці ще у ХVІІ сторіччі «животи гріли свої». І тут стояла церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Їй, однак, не судилося вистояти в лихоліття. Наприкінці тридцятих місцевій владі раптом знадобився будівельний камінь. Гродівка, де каменетесний і гончарний промисли були споконвіку основними, стоїть на двох кар’єрах, пісковику й сіро-зернистого вапняку, але владі вкрай необхідним був камінь саме з церкви. Почалася підготовка підривних робіт. Селяни, як могли, чинили спротив. Із ними не церемонилися — кількох найактивніших відловили, нашвидкуруч судили, дали по «десятці» й запроторили кого на Соловки, кого до Сибіру. А церкву підірвали-таки. Підірвавши ж переконалися, що збудована вона була не з каменя, а зі шлаку. Знати б це раніше, дивися, й люди до в’язниці не потрапили б, і церква стояла б… Не можна-таки нашу історію «без брому читати»…
Між Гришиним і Гродівкою розкинувся Красноармійський район. Тут Наддніпрянщина межує з Придінців’ям. Гришине стоїть над Гришинкою, що належить до басейну Дніпра, а в Гродівці бере початок Казенний Торець — права притока Дінця. Мабуть, ця обставина й дала привід несумлінним краєзнавцям стверджувати, що край наш лежав за межами «Запорозьких вольностей» й ніяких слідів козаччини тут немає.
А вони наявні, видимі неозброєним оком. Свідками славних часів і славних прадідів є надмогильні кам’яні хрести й плити з характерними написами: «дружині осавула», «отаману» й такі інші. Ґрунтова дорога в Гришиному після кожного дощу рясніє фрагментами кераміки часів козаччини.
А років з п’ять тому до автора цих рядків потрапив «залізний аргумент» і не «звідкись, випадково», а з рук нащадка козацького роду — фермера Петра Федотовича Мамця.
А було це так.
…Славної пам’яті письменник Володимир Михайлович Зеленський, під час чергового свого приїзду з Підмосков’я до рідної Гродівки, простягнув автору невеличкий теракотовий виріб, вимовивши:
— Ось Петро Федотович знайшов під час польових робіт на своїй ділянці землі. Здається, давня річ.
— А як знайшов? — цікавимося з Раїсою Володимирівною Мазохою, гродівською вчителькою, у фермера.
— Ще в минулому році, працюючи в городі, звернув увагу на незвичайний камінець. Підібрав, подивився та й… викинув. В цьому році він знову під руку трапився. «Це, думаю, не спроста», й відклав на паркан. Якось заходить Володимир Михайлович, побачив знахідку й говорить: «Незвичайна річ, треба її нашим краєзнавцям показати».
Раїса Володимирівна уважно розглянула теракоту й передала автору цих рядків. Глянув на цікавинку, покрутив її в руках, нарешті вимовив:
— Здається, люлька козацька…
Раїса Володимирівна ще раз уважно глянула й упевнено повторила слідом:
— Так, козацька люлька, Саме тут, на землях Петра Федотовича, брав початок Холодний Яр, де в прадавні часи козаки «животи гріли».
Присутні тепер вже з підвищеною цікавістю розглядали знахідку. Для остаточного визначення вирішили порадитися з науковцями.
Повіз люльку до університету. Професор Василь Олексійович Пірко з першого погляду визначив:
— Козацька люлька. Без усякого сумніву козацька. ХVІІ сторіччя. Де знайшли?
— У Гродівці, там був козацький зимівник.
Характерно й те, що «гродівська люлька» виліплена не з рудої, а білої глини, якою багатий Донецький край. Ця обставина дає можливість стверджувати не лише те, що тут козаки не тільки бували, але й жили, вели господарство, що край цей був для них рідним.
…«Раптом серед самого бігу зупинився Тарас і вигукнув: «Стій! Випала люлька з тютюном; не хочу, щоб люлька дісталася вражим ляхам!» І нахилився старий отаман і став шукати в траві свою люльку з тютюном, невідлучну супутницю на морях і на суші, і в походах, і вдома. А тим часом набігла ватага і схопила його за могутні плечі», — так Микола Васильович Гоголь описував останні хвилини героя одноіменної повісті Тараса Бульби. Саме його й згадали ми в Гродівці
…Тарас Бульба — збірний літературний герой. Його прототипи воювали з ляхами поблизу крутих Дніпрових круч, воювали з турками під Кам`янцем, воювали з кримськими татарами у нас в Дикому полі. Одному з таких отаманів, а, можливо, простому козакові належала й гродівська люлька.
Отже, «німих свідків» козаччини чимало в нашому краї. А не бачать їх лише ті, хто не хоче бачити.
Петро Гайворонський.
Краєзнавець.
Свято-Покровська церква в селі Гришине.
Гродівська козацька люлька.
Ще схожі публікації:
Вже ні для кого не секрет, що блюзнірське «мавпування» перетворилося на одну із головних складових політики самопроголошеної «ДНР». Наприклад, саме так тут підло позбиткувалися з пам'яті легендарної 3...
У кожного народу є свої герої. Має їх і Україна. У всі віки славилася вона поетами та іншими митцями. Навіть державні і громадські діячі часто писали вірші та неповторну прозу. Володимир Мономах, Іван...
Стає доброю традицією обмін культурним надбанням між Костянтинівським районом та містом Вижниця Чернівецької області. Так, на початку червня делегація Костянтинівського району в...
Говорити й писати про українську мову в Україні – надзвичайно відповідальна справа, адже в сучасних реаліях вона уже має державний статус, закріплений визначальними державо твірними законами...
Коли-небудь ми створимо найбільший в історії екскаватор, вириємо найглибшу могилу і навік поховаємо в ній війну… Рей БРЕДБЕРІ Війна. Ще декілька років тому це слово ми вважали історизмом – понятт...
Паркани в Краматорську розфарбовує всесвітньо відомий закарпатський різьбяр Міклош Штець. Пензлями і різнокольоровими фарбами він разом з місцевими художниками перетворює сірий паркан фільтрувальної с...