Донеччани вшановують пам’ять жертв політичних репресій на місці, про яке до 1989 року не можна було й згадувати. Хоча про поховання за високою загорожею на Рутченковому полі, розпочате у 1930 році в тодішньому місті Сталіно і яке триватиме аж, як не парадоксально, до приходу німців у 1941 році, знало багато донеччан, і в першу чергу ті, хто мешкав біля цього страшного місця. Вони знали, що тут проводяться розстріли ворогів народу. Але вони не знали, що трагедія цього поля не закінчилась, на жаль, такими природними для історії Країни Рад нечуваними репресіями проти власного народу, репресіями, які були розв’язані диктатурою сталінського режиму. А продовжилась розстрілом поранених червоноармійців та дітей.
Вперше інформацію про масштабні поховання жертв комуністичних репресій на Рутченковому полі оприлюднили представники німецької окупаційної влади у 1941 році. Радянський Союз у свою чергу проголосив, що знайдені останки належать жертвам німецьких окупантів, які цинічно використовують результати власного злочину для проведення антирадянської пропаганди. Вперше про те, що ці жертви – це злочин НКВС, було заявлено лише у 1989 році.
23 жовтня 1941 року, через два дні після вступу німців у Сталіно, вони зігнали мешканців міста, дали їм лопати і наказали копати, щоб показати “результати” дій радянської влади. Німці повторювали: “дивіться, це зробили не ми, це зробила ваша влада!”. Очевидці того злочину розповідають, що крім жертв політичних репресій, були й свіжі поховання. Вони побачили розстріляних у формі червоноармійців, деяких присипали ще живими, а декого навіть не встигли закопати. І це були жертви злочину радянського воєнного командування. У насильницькій смерті жертв сумніватися не доводилося – методично простріляні черепи, величезна кількість розкиданих куль, документи. Свідки цих подій змогли опублікувати свої свідчення про цей військовий злочин тодішнього командування тільки через 48 років у кількох місцевих газетах.
Пам’ять народна, слава Богу, донесла до нас про розстріл на цьому місці перед самою німецькою окупацією військового шпиталю, що розташовувався в перші місяці війни в будівлі міської лікарні № 24, та учнів ФЗУ – дітей “ворогів народу”, яких чи не встигли, чи не захотіли евакуювати.
А в червні- липні 1989 року учасникам розкопок цих поховань вдалося нарешті наблизитися до розгадки найгострішої проблеми Рутченкова – знищення поранених військовослужбовців та учнів ФЗУ – дітей “ворогів народу” в жовтні 1941 року, за декілька днів до окупації Донецька нацистами. Дітей закопали у формі ФЗУ разом з валізами, в яких були їх особисті речі. Очевидно, їх планували евакуювати, а коли не встигли, то холоднокровно розстріляли. Жодних документів в архівах про розстріл майже 500 поранених червоноармійців та дітей немає.
Але виникає питання, хто скоїв ці злочини? Руками яких катів знищені та поховані не по-християнськи, без домовин, у нас під ногами 80 тисяч жертв? І треба дати чесну відповідь. Не тільки представникам інших політичних і громадських організацій національно-демократичного спрямування та небайдужим, а в першу чергу нашій владній державній донецькій еліті та тій політичній силі, яка стала правонаступницею вбивць.
Треба чесно сказати: це невинні ЖЕРТВИ ТОТАЛІТАРНОГО КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ.
Здавалося, що з падінням комуністичної імперії, імперії зла, з проголошенням незалежності України, ми розберемось в причинах та усвідомимо масштаби катастрофи. Не чуми, не світової пошесті, а гуманітарної катастрофи, створеної руками тодішньої влади над власним народом.
Необхідною умовою виконання цієї задачі є відновлення в повному обсязі пам’яті про більшовицький терор, той терор, який знищив десятки мільйонів життів українців, 80 тисяч жертв з яких поховано тут, на Рутченковому полі.
На жаль, системна дослідницька робота на Донеччині майже не ведеться, хоча і є великий інтелектуальний потенціал: інтелектуали з Донецького наукового центру Національної Академії Наук України, викладачі 32 ВНЗ, 75 технікумів, та 100 ПТУ, педагоги і учні 1100 шкіл Донеччини могли б виконати цю нелегку, але таку потрібну роботу. Адже до сих пір мільйони людей не знають, де сконали їх батьки, діди і прадіди.
І тому сьогодні так важливо “очиститись” від символів комунізму, який знищив мільйони невинних людей.
Комуністичні символи – це символи вбивства, збереження яких є наругою над розстріляними і закатованими.
І цю роботу треба нарешті розпочати. Треба демонтувати пам’ятники комуністичному режиму, організаторам політичних репресій. Перейменувати топографічні об’єкти, які названі іменами комуністичних катів. Досить представникам нашої влади виступати охоронцями і спадкоємцями комуністичних символів. Незабаром мине 20 років від розвалу тоталітарної комуністичної імперії, жертв якої ми сьогодні вшановуємо, а у нас на Донеччині ми й досі поклоняємося лідерам комунізму.
Якщо Україна хоче не на словах, а на ділі бути демократичною, то мусить якнайшвидше розпрощатись з тоталітарною символікою. Для цього насамперед розгорнути просвітницьку роботу. З цифрами і фактами в руках показати, скільки цими людожерами було знищено невинних людей. Треба проводити конференції на ці теми. Оголосити конкурси кращих пошукових робіт серед школярів, студентів, викладачів. А не вішати у владних кабінетах портрети Сталіна чи обзивати “подонками і виродками” тих, хто не сприймає червоного прапора. Щоб не сприяти реваншу, відродженню тоталітаризму .
Цього року вшанування жертв політичних репресій, жертв нерозкритого злочину військового командування в жовтні 1941 року в місті Донецьку організовано за допомогою Донецької міської ради, Донецької обласної державної адміністрації та Кіровської районної ради м. Донецька.
За участю громадських організацій та нечисленних національно-демократичних організацій на Рутченковому полі біля пам’ятника жертвам політичних репресій, який відкрито в листопаді 2004 року, відбувся мітинг та панахида за загиблими під час Голодомору 1932-1933 років, репресованими та розстріляними пораненими червоноармійцями та учнями ФЗУ, яку традиційно відслужили священнослужителі УПЦ-КП та УГКЦ без участі священнослужителів Московського патріархату.
Вшанування продовжились біля меморіальної дошки на приміщенні колишнього НКВД-КГБ (тепер приміщення Донецької музичної академії ім. С.Прокоф’єва), біля меморіальної дошки Героя України Василя Стуса на приміщенні філологічного факультету Донецького національного університету та біля каменю в Київському районі Донецька, де буде відкрито меморіал жертвам Голодомору в Донецькій області. Після заходів відбувся поминальний обід для політв’язнів та учасників вшанувань.
Рутченкове поле – поле покаяння – вже 20 років у незалежній Україні чекає на оприлюднення похованих там невинних жертв.
Марія ОЛІЙНИК.
Ще схожі публікації:
Проблеми рідного села, що має надзвичайну назву Прелесне, мене, як історика, хвилювали завжди. Вступивши до Національної спілки краєзнавців України, я почала розглядати історію села з наукової точк...
Третій рік на Донеччині триває війна, третій рік немає спокою й на українській території нашого краю. У нашому Слов’янську розташована військова частина №3035, з якою протягом цьог...
Ігор Зоц понад 20 років був головним редактором єдиної у Донецькій області обласної україномовної газети «Донеччина». Усі роки свого існування газета займалася популяризацією української мови, істо...
Праправнук Михайла Петренка Олександр Петренко прокоментував статтю «Про петренківську «Найду» на екрані і поза ним» на сайті «Донеччини». «Кожна стаття має своїх читачів. І цю статтю хтось прочита...
Для українців місця пам’яті – Запоріжжя, Канів, Батурин, Крути, а ось тепер – і Слов’янськ. Маленьке, нічим не примітне містечко на Донеччині раптом стало відомим на весь світ та перетворилось на симв...
27 березня майстри та шанувальники театрального мистецтва традиційно відзначають Всесвітній день театру! Це свято започатковано у 1961 році Міжнародним інститутом театру при ЮНЕСКО. Вважається, що пе...
