У Красноармійську згадали письменника-земляка Саву Божка

Навесні у Красноармійську та на Межівщині відзначили 110-ту річницю від дня народження Сави Божка, якого вважають своїм у двох сусідніх областях

Про трагічну долю цього талановитого українського письменника наша газета розповідала неодноразово. Власне, зі статей донбасівців Вадима Олефіренка, Олександра Винниченка, Юрія Доценка, межівчанина Михайла Пудли, які перші розвідки про С.Божка надрукували ще на початку дев’яностих років, і розпочалося його повернення в літературу сучасної України.
Сьогодні ж про письменника написано стільки, що виданий Межівською централізованою бібліотечною системою (директорка Лідія Давиденко) каталог до ювілею вимагає змістовного доповнення. І це радує – значить, шанують земляка по-справжньому, по-батьківськи, наче спокутуючи непрощену чужу провину.
Втім, одного весняного дня настрій у Межівському Будинку культури панував скоріше піднесений, адже зустріч зібрала багато шкільної молоді. Звичайно, С.Божко для них – людина з іншої епохи, але своя – бо народився в сусідньому селі й живі його родичі, свідки тих часів. І не біда, що стареньким із роду Божків згадувалося щось крізь хвилювання і сльози, але інколи ці емоції западають у душу глибше, ніж красиві слова.
Втім, пролунали зі сцени і поетичні рядки гостей, уродженців Межівської сторони: Андрій Ковтун приїхав із Запорізької області, а Віталій Павловський – з Донецька. Запросили до слова і головного редактора газети “Донеччина” Ігоря Зоца, межівського колегу-журналіста Олександра Вінника, поета і народного депутата України Віктора Харламова…
Відрадно, що не залишилася осторонь і влада. Заступник голови Межівської райдержадміністраці Наталя Бондар теж долучилася до промовців, а потім вручила А.Ковтуну, А.Павловському та іншим грамоти за популяризацію творчості земляків.
А в Красноармійську, в ЗОШ № 12 (директорка Віра Сергєєва), де з ініціативи вчительки Надії Божко діє кабінет-музей С.Божка, відбулася науково-практична конференція “Я степу син, я – українець”.
Приємно, що організаторам, насамперед Надії Григорівні, вдалося залучити до участі київських гостей, зокрема секретаря НСПУ поета Петра Засенка і членкиню НСПУ, літературознавцю і науковця Тетяну Кокончук з Академії адвокатури України. Кияни не тільки говорили про творчість нашого земляка, але й презентували шкільній бібліотеці чимало цікавих книжок. А те, що тут література в пошані, підтвердили, зокрема, вихованці Надії Григорівни, які про життєвий і творчий шлях письменника Божка розповіли українською та англійською мовами.
На конференції також виступили доцент ДонНУ Ірина Ярошевич, освітянин із Красноармійська Петро Гайворонський, краєзнавець із Межової Петро Бабець, поет Віктор Харламов, головний редактор “Донеччини” Ігор Зоц та інші.
Після завершення конференції в Красноармійську її учасники поїхали в сусідню область – у Крутоярівку, на могилу письменника. На малій Батьківщині Сави Божка гостей зустріли Слов’янський сільський голова Іван Кукало, учні місцевої школи. Разом вирушили на цвинтар, поклали до пам’ятника квіти, у скорботі помовчали.
Не по свіжих слідах писалися ці рядки, але й через кілька місяців не проминуло відчуття: постать Сави Божка – одна з тих, які об’єднують українців. Єднають за покликом серця, адже шанували земляка без постанов і вказівок згори, без жодної державної копійки… Втім, сама держави нам точно заборгувала, бо твори С.Божка видавалися востаннє ще в СРСР, у 1989 році. Ось і виходить, що людям Божко потрібен, а владі – “без надобності”, як писав відомий український класик. Не хотілося б так думати. Та й довге повернення імені письменника із забуття переконує, що нескоро, але його твори все-таки підуть на-гора. І хто знає, може, із школяриків, які прийшли вклонитися пам’яті письменника-земляка, виростуть державні діячі, які дбатимуть про духовність не так, як нинішні.