Заєць в штанях

289075399І нічого там такого смішного не було, як ото по селу рознесли.
Ну, зібралися хлопці на зайця. Ну, і я з ними намилився. Так не беруть! Куди тобі, діду? Старий, глухий, на ліве око не добачаєш, на праву ногу прикульговуєш… Сиди вже ото дома та й не рипайся.
Намагаюсь переконати їх, що старий кінь борозни ж не спортить. Еге, сміються, не спортить, та щось ніхто не бачив, щоб він глибоко зорав.
Та я ж все одно, як отой реп’ях – причепився, то вже не відчепишся. Візьміть та й візьміть. І що б ви думали? Умовив таки. Узяли вони мене.
Пішли. Прийшли.
Стій, кажуть, отут і – ні з місця! Він сюди побіжить. Ми його, он звідтіля, виженемо.
Ну, стоять, то й стоять. Що ж тут не понятного? Це діло, як воєнне.
Отож, стою собі, роздивляюся на всі боки. Тільки довгенько нічого й нікого не видно. А тут, як на гріх, звиняйте, раптом до вітру закортіло. Я вже й так, і сяк. І переминався, й пританцьовувати навіть почав. Не від радості ж, звісно. Припекло!
Ет, думаю, нікуди той заєць не дінеться. Потроху розперезую пояс, спускаю спідні, присідаю…
Тільки-но присів, тільки підняв голову – а він пре! Сам отакенний-о. Ну, як собака зростом. Очі – отакі! Ну, як блюдця. І прямісінько на мене.
Підхоплююсь, хапаю ружжо… А підперезатися ж не встиг, штани – вниз. Я – за них, а ружжо – з рук. Та як стрельне! А тут щось між ноги – як бабахне!
Я і впав. Лежу. На цім світі, чи вже й на тім? Мабуть, на тім, бо он і янгол за плече торкає. Та ні, то не янгол, то кум Петро. Й не торкає, а добряче трясе за плечі.
Чи живий? Це до мене. Не знаю. Значить, живий, каже, вставай!
Потихеньку починаю підніматися. А ноги звести до купи не можу. Щось там заважає, щось між ними ворушиться.
А кум тим часом допитується: та хто стріляв та куди подівся заєць? А у мене на все відповідь одна-єдина: не знаю.
А то що? – показує нижче мого пояса. Я туди, а там, не повірите, вуха стирчать. Заячі! Із моїх штанів!
І що тут смішного? Ну, спіймав зайця. Ну, живого. То й що? А ви хіба б не спіймали, аби він сам до вас у штани вскочив? Ото ж бо й воно. І після цього ви ще будете казати, що старий кінь глибоко не зоре?! От і зорав.


Валерій ШЕПТУХА.


 

Ще схожі публікації:

Газета “Донеччина” від 9 жовтня 2015 р. № 12 (15881)
За словами Андрія Батицького, підприємця і депутата Добропільської райради проведення українсько-польських фестивалів у Кам‘янці він з братом започаткував років із сім тому. Торік через військові дії ...
Вони наближали Перемогу. Зв’язківець Павло Скопін
  Чимало славних своїх синів зростила земля Новоазовська. Споконвічні хлібороби й мореплавці, вони завжди в тяжку для Батьківщини годину зі зброєю в руках відстоювали її честь і свободу, до кі...
Навчаються,щоб захищати
За 55-річну історію свого існування як навчального закладу, Донецький юридичний інститут став справжнім брендом високоякісної освіти завдяки постійному розвитку, впровадженню новітніх технологій підго...
Часопис “Донеччина” від 6 січня 2017 року № 1 (15939)
Мій добрий знайомий із селища Черкаське, що на Слов’янщині, попросив знайти книжку «Подлая война». Пригадав, що кілька місяців тому в Центральній бібліотеці Слов’янська Павло Амітов – письменник, журн...
До 80-річчя Донецької області. Я син щасливий твій…
  Готуючись до 80-річчя Донецької області, клуб "Краєзнавець Донецька" випустив збірник поезій місцевих авторів, до якої увійшли твори членів обласної організації Всеукраїнської творчої спілки...
Часопис “Донеччина” від 28 квітня 2017 року № 16 (15954)
Донецький юридичний інститут, відновившись як Фенікс із попелу, набирає потужних обертів: переживши період оптимізації, натепер в інституті забезпечує освітню діяльність три факультети та 9 кафедр, на...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme