Зернятко істини сховане в «міцному горішку»

Донецький міський Будинок працівників культури, яким багато років керує Майя Калініченко, відкрив новий сезон у літературній вітальні. Попереду — чимало цікавих зустрічей із творчими особистостями. А першим гостем у новому сезоні став донецький письменник і журналіст Павло Кущ, автор збірок гуморесок та творів для дітей: «Далі буде», «Ревин хутір», «Комарські острови», «Вогняна земля», «Вечори на хуторі без «Тропіканки», «Нові пригоди Анжеліки», «КотоВасія». Цього року вийшли дві книги літератора: дитяча повість «Нявмуар-р-ри» та збірка гуморесок і фейлетонів «Братани по розуму». Познайомитися з творчим доробком донеччанина відвідувачі Будинку культури могли завдяки спеціально організованій виставці.

Організатори вечора дали заходу назву за назвою одного з оповідань Павла Куща — «Міцний горішок». Автор працює в жанрах, незаслужено обділених увагою переважної більшості сучасних майстрів пера, — зокрема, пише повісті для дітей середнього шкільного віку та фейлетони, які відбивають життя у всіх його проявах. Творчі здобутки письменника вже оцінили на обласному та загальноукраїнському рівнях: в активі літератора, наприклад, — дипломи лауреата Всеукраїнського конкурсу дитячої та юнацької книги «Золотий лелека», конкурсу політичної сатири «Золота ратиця», обласних літературних премій ім. П.Байдебури та ім. Г.Кривди, конкурсів «Золоте перо Донбасу», «Книга Донбасу» та інших. Літератор часто проводить зустрічі у школах, бібліотеках, спілкується із талановитою молоддю. Гостре перо Павла Куща добре знайоме читачам усієї України, адже двадцять років журналіст працює власним кореспондентом загальноукраїнських видань: свого часу — газет «Україна молода» і «Голос України», а нині — «Урядовий кур’єр». Співрозмовник каже, що найчастіше ідеї для майбутніх творів підкидає саме життя.

— Я завжди дотримувався неписаного правила: для дітей треба писати так само добре, як для дорослих, але трохи краще, — зізнається автор. — Адже малі читачі, виявляється, набагато вимогливіші, оскільки відразу реагують на літературну сірятину і відсовують цей «шедевр» подалі. Або навпаки — якась із книжок стає «настільною». На одному з читацьких форумів якось побачив такий відгук на свою книжку, видану в київському видавництві «Зелений пес». «Мій 10-річний син за останні півроку тричі перечитував «КотоВасію», — пише один із батьків. — Чимось Павло Кущ його взяв…» Чому згадую про цей твір? Та тому, що «Нявмуар-р-р-ри», що вийшли у світ у 2011-му, є продовженням «КотоВасії» і, сподіваюся, ця весела книжка теж сподобається читачам. А донеччанам — особливо, бо майже реальні події відбуваються в місті Котецьку, а також у сусідній Нявкіївці, Котарську, Муріуполі тощо…

Зі сцени Будинку працівників культури пролунали твори письменника у виконанні народного артиста України Віталія Аверченка, декламаторів Людмили Шмарікової та Віктора Самойленка. Приємно вразили вихованці дитячого театру «О!» обласного Палацу дитячої та юнацької творчості (керівник і режисер — Людмила Васіна). Школярі Антон Вараксін, Каріна Алітіна, Маша Морозова та Таня Васютіна щиро та емоційно зіграли уривки із дитячих повістей письменника, створивши виразні та колоритні образи. Добре слово про колегу сказали головний редактор літературного журналу «Донбас» Віктор Логачов, головний редактор обласної газети «Донеччина» Ігор Зоц, художник Микола Капуста, письменники Іван Мельниченко, Анатолій Наумов, Іван Білий, Світлана Заготова та інші.

Завдяки цікавим гостям та учасникам вечір у літературній вітальні перетворився на синтез жанрів і культур. Сучасні літератори не можуть похвалитися великими тиражами книг, а готові рукописи роками чекають на видання. Тому «живе» спілкування із письменником — гарна можливість для читачів доторкнутися до літературного процесу, обмінятися думками та враженнями. І дістатися до зернятка істини, схованого в «міцному горішку».

Іван Мельниченко, колишній керівник донецької письменницької організації:

— Десять років тому я був головою приймальної комісії обласної організації Національної спілки письменників України. Пам‘ятаю, якось ми приймали десяток нових членів спілки, серед них — Павла Куща. Я вже тоді звернув увагу на цього молодого колегу, щойно прочитавши одну з його повістей. Був упевнений, що саме в цього автора є майбутнє. Тепер, десять років потому, можу стверджувати: я  не помилився. Павло — єдиний із наших новачків, хто став помітною творчою особистістю. А про інших, хто вступав до спілки одночасно, майже нічого не чути.

Світлана Заготова, письменниця:

— Варто відзначити рідкісний у наш час факт: Павло Кущ пише повісті для дітей середнього шкільного віку. Цього нині майже ніхто не робить. Тривалий час я працювала редактором у приватному видавництві і знаю: рукописи творів для дітей цього віку вважаються «комерційно невигідними». Літератури для найменших — багато, як правило, ці яскраві книжки купують батьки. А от середній шкільний вік виявляється обділеним увагою і видавців, і літераторів. Повісті Павла Куща — щасливий виняток. Крім того, імпонує те, що автор вдало включає до тексту історичні та науково-пізнавальні факти, завдяки яким юний читач ненав‘язливо засвоює корисну інформацію.

Ігор Зоц, головний редактор газети «Донеччина»:

— З Павлом Кущем нас пов‘язує багаторічна співпраця і теплі людські стосунки. Пам‘ятаю, як цей тоді ще молодий журналіст приїхав до Донецька в 1991 році. Майже одразу він став постійним автором нашої газети: тут друкувалися його оповідання, а також повісті з продовженням, які згодом ставали окремими книжками. Тож ми часто жартуємо: мовляв, читачі «Донеччини» стали першими читачами творів письменника. Якщо без жартів, то газета завжди отримує схвальні відгуки на такі публікації. Сміх та іронія дозволяють по-іншому подивитися на проблеми, з якими ми зустрічаємося в повсякденному житті.

Олена ОЧЕРЕТ.

Фото Миколи КАПУСТИ.