Олена Теліга: з Україною в серці

73276442521 липня виповнилося 105 років від дня народження великої патріотки України, талановитої поетеси Олени Теліги.

Довгий час ім’я Олени Теліги замовчувалося, бо для більшовицької влади вона була ворогом. Воно повернулося до нас разом із незалежністю, яку патріотка так героїчно виборювала і за яку віддала своє молоде життя.

Народилася вона в 1906 р. в сім’ї українця Івана Шовгенова, відомого інженера-гідротехніка, сім’я якого перебувала на той час у Підмосков’ї. У п’ятирічному віці Оленка разом із сім’єю переїжджає до Петербурга за новим місцем роботи батька. Росте в достатку, вивчає з гувернанткою німецьку, французьку та російську мови. Української не знала і українкою себе не вважала.
Вперше Київ дівчинка побачила в 1918 р. Оленка-підліток навчається у приватній гімназії і політичні події її не хвилюють.
Невдовзі Українська Народна Республіка зазнала поразки. Батько із синомАндрієм змушені емігрувати до Польщі. Мати з Оленкою та молодшим сином Сергієм залишилися в Києві й терпіли злидні та переслідування більшовицької влади.
У 1922 р. мати вирішує переїхати з дітьми до чоловіка. Офіційного дозволу не дістала, тому довелося перейти кордон нелегально. Ця подорож Україною стала першим поворотним моментом у житті майбутньої поетеси: вона починає усвідомлювати себе українкою, про що й повідомляє щасливого батька.
На все життя запам’ятала Олена бал у середовищі монархістів, на якому дівчина гостро відчула себе українкою. Хтось із російських емігрантів назвав українську мову «собачою». Присутні підтримали цей «дотеп» реготом. Розгнівана Олена миттю встала, ударила кулаком по столу й обурено вигукнула: «Ви хами! Та «собача» мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері!». З того часу вона почала говорити тільки українською мовою. Її ж обрала і своєю професією, вступивши до українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі.
Молода дівчина з головою поринула у студентське життя і на одному з вечорів зустріла юнака, який став її долею. Це був кубанець-емігрант, недавній старшина армії УНР, співак і бандурист Михайло Теліга. У 1929 р. подружжя переїжджає до Польщі.
Велике значення в житті Олени мала зустріч з Олегом Ольжичем – видатним представником Організації Українських націоналістів, котра прагнула побудувати незалежну Українську державу. Олена Теліга вступає до ОУН і стає активним її членом.
Розуміючи, що вибороти власну державу непросто і зробити це може лише сильна нація, поетеса ставить перед собою та українськими патріотами завдання – готуватися до такої боротьби: «Не треба слів. // Хай буде тільки діло. // Його роби – спокійний і суворий».
Олена активно працює в похідних групах ОУН, які намагалися пробудити національну свідомість українців. Їхніми зусиллями випускалися українські газети та журнали, починали діяти українські школи. У кожну роботу, за яку бралася, Олена Теліга вкладала всю душу. Була одержимою у своїй любові до України.
З початком Великої Вітчизняної війни діяльність похідних груп активізувалася: треба було боротися проти двох тоталітарних систем – німецької й більшовицької. В одній із таких груп Олена, нелегально перейшовши кордон, з’являється в жовтні 1941 р. в окупованому німцями Києві. Тут вона очолює Спілку українських письменників, у створеній з ініціативи Олега Ольжича Українській Національній Раді разом із товаришами-патріотами працює на відновлення української державності, налагоджує випуск тижневика «Літаври». Сіючи зерна національного прозріння, вона не пропускає в пресу жодного панегірика Гітлеру.
Подвижницька діяльність націоналістів дає результати. На вулицях Києва залунала українська мова, з’явилася національна символіка, українською мовою почала правитися служба в церквах.
Активність ОУН у Києві викликала незадоволення німецької влади. Почалися арешти. Олег Ольжич, розуміючи, що Олені Телізі загрожує смертельна небезпека, наполягав, щоб вона залишила Київ, на що жінка категорично заявила, що вдруге з Києва не поїде.
9 лютого 1942 р. її попередили, щоб не йшла до Спілки письменників, бо може бути заарештованою. На це вона відповіла: «Я не можу втекти, бо хтось міг би сказати: у небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок виконала до кінця».
За нею пішов і вірний чоловік. Там їх уже чекали гестапівці. Михайло не був членом Спілки, його могли випустити, але він залишився й пішов на смерть разом із коханою. Їх розстріляли 21 лютого в Бабиному Яру. Один із німецьких офіцерів зізнався: «Я не бачив ще мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
У камері в’язниці на стіні знайдено напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Зверху – тризуб. Пішла у вічність з думою про Україну.
У вірші «Лист» поетеса звертається до Бога з проханням послати їй найбільший дар: «Гарячу смерть, не зимне умирання». Доля послала їй і героїчну смерть, і високе безсмертя.


Лідія МОЛЧАНОВА.
Вчителька.
м. Маріуполь.


 

Ще схожі публікації:

«Вільний степ» в Костянтинівському районі
Степ… Степові простори… Чи може що зрівнятися з їх безмежністю і багатством?! З давніх-давен він привертав увагу людей, що прагнуть волі та незалежності, свободи слова… Мабуть, у зв’язку з цим і виник...
Часопис “Донеччина” від 15 березня 2018 року № 3 (15983)
Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Покровськ, Мирноград, Волноваха, Бахмут, Костянтинівка, Дружківка… Це назви тільки великих міст Донеччини, мешканці яких взяли участь у відродженому творчому конкурсі «...
Оголошення
Добропільський міськрайонний суд Донецької області (85004, Донецька область, м. Добропілля, вул. Банкова, буд. 39А) розглядає кримінальне провадження (справа № 296/8465/16-к) за обвинуваченням Дацко О...
Педагогіка - не наука. Педагогіка - це філософія.
Минув ще один навчальний рік, відлунали останні дзвоники, відступили передекзаменаційні хвилювання учнів і вчителів (невідомо, хто хвилювався більше). Хто куди розлетілися випускники, обіцяючи навідув...
Часопис “Донеччина” від 3 березня 2017 року № 9 (15947)
Титанічні зусилля активістів і волонтерів влюбити в Україну місцеве населення Донеччини можуть піти намарне – ну як можна любити країну, влада якої постійно погіршує твоє життя. Тривала відсутність ад...
Часопис “Донеччина” від 20 жовтня 2017 року № 36 (15965)
16 зворушливих історій про людей, які не обрали для життя іншу країну, а залишились в Україні і тут приносять їй користь. Насправді це концентрат позитивних історій про незламних долею людей. Один з г...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme