“Круглий стіл” з такою назвою відбувся наприкінці червня. Його ініціювали Донецький відділ Всеукраїнського об’єднання ветеранів (ВОВ) і Товариство бойків Донеччини
Засідання відкрила Кузнєцова Світлана — заступник голови ОДА у справах національностей та релігій. Вона підкреслила: історично склалося, що Донбас є багатонаціональне утворення, й адміністрація області намагається допомагати у розвитку кожної національності. З отриманням незалежності стало можливо казати про депортацію деяких народів, яка відбувалась за радянські часи. Зараз ми зібрались висвітлити питання народності бойків, які були переселені на Донеччину в 1951 р.
Віктор Прокопчук — голова Донецького ВОВ розповів, що до 1941 р. майже 2 мільйони бойків жили в Карпатах, займали площу, 15 тисяч кв. км уздовж ріки Сян, займалися гірським землеробством, розводили коней, овець та особливо полюбляли волів, яких у великій кількості поставляли для потреб Австрійського імператорського двору. Це був працьовитий і волелюбний народ, навіть склалось прислів’я “з бойка служки не буде”. Саме бойки під керівництвом легендарного Захара Беркута колись зупинили татаро-монгольську навалу у Карпатах, тоді ж частина з них переселилась до Полтавщини. Їх фольклором і патріархальним життям захоплювався Іван Франко. Нині робляться спроби знайти походження сміливих горців, і більшість дослідників схильна порівнювати їх з кельтами на підставі старовинних звичаїв, орнаментів вишивки, що містять вписані квадрати, й навіть особливостей крові. І ось цих невтомних трударів радянська влада взялась наполегливо знищувати, як тільки опинилась на теренах Західної України в 1939 році. Понад півмільйона бойків були розпорошені по Україні з 1944 по 1951 роки.
Про видатних бойків розповіла Людмила Болонова. Гетьман Петро Сагайдачний, президент ЗУНР Августин Волошин, провідник ОУН Степан Бандера — вже одних цих імен достатньо, щоб уславити будь-яку націю. А скільки вірних синів із бойківщини стали у лави ОУН-УПА, захищаючи рідні землі — важко і порахувати. Слід зазначити, що інтелігенція бойківщини, яка охоплювала Львівську, Івано-Франківську області, Закарпаття, частину Словаччини і Польщі, — завжди була національно свідома. У 1927-29 роках інтелігенти створили у Самборі музей бойків, який проводив велику просвітницьку роботу, об’єднуючи націю, й був оплотом протидії польській владі. При радянській владі музей і товариство бойків були знищені, організатори запроторені до Сибіру. Нині голова бойків Любомир Сикора поновив цей етнічний осередок духовності.
Людмила Огнєва — голова Донецького відділу Союзу Українок розповіла присутнім про єдиного вояка УПА в Маріуполі, бойка Любомира Гудза (Орлика), що досі веде активну діяльність на користь України. “Брязкіт мечів ліпший від слів” — про цей бойовий вислів бойків нагадав присутнім головний редактор газети “Україна козацька” Антін Бобир. Бойки завжди вміли захищати рідну землю, починаючи від Захара Беркута до Степана Бандери, Андрія Мельника. Герой Відню Юрій Кульчицький не лише врятував столицю Австрії, але й привчив європейців пити каву. Славетні митці — письменник Іван Франко, художник Панас Заливаха, меценат Петро Яцик — назавжди залишаться у серцях вдячних українців.
Фахівець із геології Людмила Богун розповіла, що мешканці Карпат, зокрема бойки, живуть у зоні підвищеної сейсмічності, котра належить до широтного сейсмічного поясу Землі. Тому вони дуже емоційні, чутливі саме до зони народження у рідних горах, не прагнуть інших земель, але захищають власні від нападників. Навіть національні костюми та їхні кольори схожі серед народів цієї сейсмічної зони проживання. Відтак, насильне переселення бойків з гір у степові райони Півдня України вплинуло на депортованих не лише ззовні, різкою зміною кліматичних умов проживання, але й змінило їх внутрішню, можливо, генетичну структуру.
Голова Спілки української молоді з Тельманівського району Віра Куцманд та вчителька села Мирне Ганна Лисенко повідомили, що нині у них мешкає 4-5 покоління переселенців. Це чемні, культурні люди, котрі намагаються зберігати національні традиції, особливості мови. Вони пишуть вірші, де згадують важке минуле, й співають чудові бойківські пісні. Жінки з ансамблю “Лілея” (Слов’янський район, кер. Н.Гудова), у чудових зелених строях з вінками на головах, що нагадували лісову мавку, виконали пісні “Не ходи, козаче”, “Вишита калина”.
Дуже емоційно виступила студентка з с. Мічурине Ірина Петренко. ” Я є втілення гасла “Схід і Захід разом”, бо в моїх жилах тече кров матусі-бойківчанки й татуся з Донеччини”, — наголосила дівчина. Після Другої світової війни обміни населенням були популярними у вирішенні проблеми національних меншин. Так, масові переселення українців з Польщі проводилося в чотири етапи: 1944-1946 рр. — “обмін населенням”; 1947 р. — акція “Вісла”; 1948 р. — демаркація державного кордону між СРСР і Польщею; 1951 р. — обмін ділянками державних територій. Загалом було переселено 543 тис. осіб.
Проведенню депортації 1951 року передував договір, укладений 15.02.1951 р., згідно з яким СРСР поступався Польській республіці ділянкою площею 480 кв. кілометрів у Дрогобицькій області, а взамін одержав таку ж за обсягом територію Люблінського воєводства.
Максименко Ольга із с. Званівка Артемівського району доповнила, що особливістю депортації у 1951 році є виселення всіх мешканців, не зважаючи на національну приналежність. До того ж, виселені були позбавлені права обирати місце майбутнього перебування. Таким чином компартійно-кадебістський режим вирішував кілька проблем: залюднював малозаселені степові райони Сталінської (Донецької), Херсонської, Миколаївської та Одеської областей; проводив денаціоналізацію і русифікацію переселенців; ліквідовував соціальну базу українського підпілля на виміняних територіях. Але не зважаючи на всі труднощі бойки досі зберігають свої звичаї, пісні та кулінарні уподобання. Ціла група артемівських бойківчан із Званівки виконала справжню переселенську пісню “За нашою стодолою видно чуже село”.
Голова Товариства бойків Донеччини Юрій Комарницький ознайомив присутніх із літературою стосовно питання бойків, яку він збирає багато років, і запевнив активних співвітчизників, що буде сприяти їхній участі у щорічному фестивалі “Бойківські фестини”, які восени проводяться у Карпатах. Світлана Кузнєцова зазначила, що Донецька облдержадміністрація надастьфінансову допомогу талановитим представникам Бойківщини на Донеччині. Мелодійні пісні дружніх бойківчан ще довго лунали сходами обласної бібліотеки ім. Крупської, де проводився захід, привертаючи увагу її відвідувачів.
Ірина МОЛЧАНОВА.
Член НСЖУ, член ВОВ.
м. Маріуполь.
Фото Леоніда ШЕВКУНОВА.
Ще схожі публікації:
У рамках року Михайла Петренка, з ініціативи краєзнавців оголошеного Слов’янською міськрадою у зв’язку з 195-ю річницею з дня народження поета земляка та 150-річчям з дня його смерті, 7 вересня провед...
У 1946 році до нас в село, в далеку глибинку Донбасу, приїхала молода вчителька Є.М. Лопатинська. Євдокія Миколаївна любила вишивати і до неї потягнулися дівчатка, щоб навчитись цьому ремеслу. Зацікав...
За 55-річну історію свого існування як навчального закладу, Донецький юридичний інститут став справжнім брендом високоякісної освіти завдяки постійному розвитку, впровадженню новітніх технологій підго...
На 82-році життя пішов за вічну межу Микола Миколайович Капуста, художник - карикатурист, заслужений журналіст України. Все життя його було пов’язано з Донбасом: народився в Макіївці, вчився у Вороши...
Зустріч прозаїків і поетів, доля яких пов’язана з Донеччиною, відбулася в столичному Музеї книги і друкарства. Зібрання присвятили 85-річчю створення Донецької області, а ініціювала зустріч екс-директ...
Цими днями у Покровську урочисто відкрили пам’ятник видатному українському композитору Миколі Леонтовичу,автору знаменитої різдвяної колядки «Щедрик». І хоча уродженець Вінниччини як хоровий дириген...
