Український народ має свій надзвичайний скарб — яскраві звичаї та неоціненні традиції. Вони вироблялися людством протягом багатьох століть й передавалися з вуст у вуста, із покоління в покоління. На жаль, сучасна молодь поступово забуває давні традиції нашого народу, його культуру й духовні цінності. Не слід забувати давнє повір’я, що існує у всіх народів світу: той, хто забуває звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він наче блудний син, постійно ходить по світу і ніде не може знайти собі притулку. Звичайно, така людина стає загубленою для свого народу.
Звичаї народу — це ті прикмети, за якими розрізняється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова — це тільки найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, вироблялися протягом всього життя і розвитку кожного народу.
Український народ має повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, народжуються діти, що стають вовкулаками. За народними переказами, вовкулака — це завжди понурий, чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається на вовка, бігає разом з іншими тваринами у лісі та має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; в день зимового Миколи він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, перебуваючи у людській подобі, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає.
Перед сучасними викладачами поставлено завдання навчити своїх студентів звичаїв українського народу, не забувати їх. Адже на думку Тараса Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв — це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної системи глибинних морально-етичних цінностей. Всі ці складні питання підштовхують вітчизняну філософську та педагогічну думку до нового осмислення таких понять, як культура, духовність, цінності.
Цінності — це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. Буття і цінності тоді ще не були розділені, і Платон, наприклад, вважав, що знання цінностей і їх застосування в реальному житті — це одне і те ж. Тобто істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає, що таке високі духовні цінності, й та, що діє відповідно до них. На відміну від Платона, Аристотель вважав, що знання цінностей і реальна поведінка людини — це не однопорядкові явища. Вищими для Аристотеля є діаноетичні цінності — істина, мудрість, моральність. Родоначальник німецької класичної філософії І.Кант також розробляв своє вчення про цінності. Він вважав, що цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою.
Україна переживає нині досить скрутні часи. Тяжка економіка та політична ситуація призводить до подальшого зубожіння населення. І весь цей комплекс соціально — економічних проблем ускладнюється все більш глибокою культурною кризою, яка спричиняє духовну деградацію суспільства, втрату ціннісних орієнтирів, подальший моральний занепад нашого народу. Відомо, що культура і духовність — це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності, приречена на загибель і це лише справа часу. Тому в цих умовах дуже важливою є активація зусиль з підвищення духовного рівня українського народу, формування у нього стійкої системи глибоких морально-духовних цінностей, оскільки саме вони складають основу мотиваційної сфери як особистості, так і суспільства в цілому. Те, чим керується окрема людина чи певна спільнота в своїх діях, досить чітко висвітлює її глибинну сутність. Якщо особистість чи суспільство сповідує високі гуманістичні цінності, то цілі і засоби її досягнення також будуть досить високими і гуманними. Тільки таким чином ми можемо досягнути поступового економічного, політичного та духовного піднесення нашої країни.
Глобальні зміни в політиці призводять до потрясінь в економіці, що зумовлює ще більш катастрофічні явища в культурній сфері. Низький культурний рівень суспільства в цілому й усіх його структурних елементів, зокрема, призводить до створення системи утилітарних цінностей, виходячи з яких людина чи певна спільнота турбується тільки про свої власні корисливі інтереси, не цінуючи потреби інших людей і суспільства в цілому.
Очевидно, найвища духовність для нас — християнська. Важливими християнськими цінностями є смирення, терпіння, страждання. Ісус Христос пройшов цілу низку страждань і мук, щоб врятувати людство від загибелі і дати йому шанс до порятунку, до вічного спасіння. Все наше життя наповнене безліччю різноманітних подій і явищ, і багато з них приносять нам біль і розчарування. Але ми повинні усвідомлювати, що тільки проходячи через страждання і випробування, людина загартовується і здобуває необхідний досвід життя, що саме подолавши біль утрати, людина починає внутрішньо рости і розвиватися, формуючи вищі духовні цінності. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: «Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості».
Основною цінністю будь-якого суспільства є людина. У більшості політичних систем значна роль відводиться саме особистості, її участі в розбудові й розвитку як громадського суспільства, так і держави. Нормальне громадське суспільство повинно насамперед прагнути до створення умов, за яких можлива реалізація людиною усіх своїх задатків і можливостей. Тому основні цінності, які панують у такому суспільстві — це свобода, справедливість, солідарність, рівність, демократія. Свобода — це основоположна риса людини як творчої особистості. Вона дає кожній людині можливість вибору.
Свобода з християнської точки зору — це те, що даровано Богом людині. Вона вільна обирати сама, яким шляхом йти, — добра чи зла, але вона також повинна чітко усвідомлювати ті наслідки, які матиме цей вибір. Тому основна свобода для людини — це внутрішня свобода, свобода її духу, яка ґрунтується на певних духовних цінностях добра, істини, краси.
Важливою цінністю є також солідарність. Солідарність— це насамперед уміння правильно жити у суспільстві, допомагати іншим, усвідомлювати свою єдність з власним народом. Вона базується на розумінні людиною самої себе як частинки певної спільноти, даного народу чи світової цивілізації взагалі. Солідарність дуже тісно пов’язана з любов’ю, як любов’ю до ближнього, так і любов’ю до світу. Саме любов перетворює світ. Саме з цього почуття випливає можливість людини наблизитися до Бога. Любов до Бога — це головна християнська заповідь. Завдяки цьому життя людини наповнюється сенсом, набуває причетності до вічності.
Із солідарністю тісно пов’язана така цінність як справедливість, рівність усіх перед законом і Богом. Кожна людина повинна мати рівні можливості для реалізації своїх задатків: навчатися, займатися тією чи іншою діяльністю, брати участь у громадському і політичному житті.
Отже, сьогодні перед навчальними закладами України постають особливі вимоги — відродження духовних цінностей українського народу, його звичаїв і традицій. Виховання молоді повинно здійснюватися на вищих зразках загальнолюдської моралі, на основі національно-патріотичних та релігійних цінностях. На думку українського дослідника Г.Косухи, в основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві. Саме такими можуть і повинні стати загальнолюдські цінності, вироблені протягом всієї історії світової цивілізації і які, зокрема, були освячені християнською релігією. Відкриття українського народу такого роду цінностей і становить головні завдання сучасної культури. Важливою складовою цього процесу є відродження національного духу, національної самосвідомості.
З давніх часів наші пращури складали символічну систему духовних цінностей, яка передавалася від покоління до покоління. З часом вона змінювалася, доповнювалася, але головними завжди залишаються людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, лагідне піклування про малих та старих, протистояння злу… Все це ті якості, які людину роблять Людиною. Найголовніше завдання людини — мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним людям, а для цього потрібно бути вимогливим до себе і до своїх власних вчинків.
Ірина МЕРКУЛОВА.
Викладач першої кваліфікаційної категорії ВСП НАУ СКНАУ.
м. Слов’янськ
Ще схожі публікації:
Достойний приклад громадського чину, що вартий наслідуванню, відбувся цими днями в головному офісі всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога». У читальній залі музею «Смолос...
Кожному відомо із фізики, що різнойменні полюси притягуються. Так само люди різної вдачі, культури, побуту підсвідомо тягнуться один до одного, щоби впізнати щось нове, цікаве і таким чином ...
Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав. О.Яворська, «Молитва» Краса і міць, глибока мудрі...
Дмитро Дмитрович Білий, доктор історичних наук, професор кафедри українознавства – особистість у Донецькому юридичному інституті знана і впізнавана. Для кожного, кому пощастило слухати його лекції, ди...
Історія про те, як телеграма, направлена Брежнєву, допомогла звичайній шахтарській сім'ї отримати квартиру в донецькій новобудові Для Ігоря Миколайовича і Галини Трохимівни Мусіних Донецьк уже баг...
Днями відомий політик і громадський діяч, Герой України Левко Григорович Лук'яненко відзначив своє 85-річчя. Приєднуючись до численних вітань на адресу ювіляра, з приємністю відзначаємо, що, не зважаю...
