Іван Ле в Краматорську

Іван Леонтійович Ле (прізвисько Мойся) — відомий український письменник, лауреат літературної премії імені Т.Г.Шевченка, автор цікавих романів “Наливайко”, “Міжгір’я”,  “Хмельницький”, “Інтеграл”

 

У газеті “Кочегарка”, що видавалась тоді в Артемівську, від 15 червня 1929 року опубліковане повідомлення про те, що, згідно постанови 11 Всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників, на постійну роботу в літературну організацію “Забой” на Донеччину, в місто Артемівськ виїжджає Іван Ле.

Письменник у серпні 1929 р. поселився в одній з квартир будинку по вулиці Леніна, навпроти пам’ятника Артему.

Занурившись у літературне життя Донеччини, бере активну участь у відродженні журналу “Забой”, котрий майже не виходив, на сторінках газети “Кочегарка” з’являються дописи письменників.

Саме тоді, восени 1929-го, Іван Ле з Артемівська приїжджає до Краматорська, знайомиться з будівництвом Новокраматорського машинобудівного заводу.

Про свої враження від перебування в Краматорську Іван Ле в нарисі “Два дні на Новокраматорці”, котрий вийшов у Києві 1937 р., розповідає: “Відвідуючи на той час Краматорськ, я жалівся на вітри, на жужелицю, на пісок і не міг пояснити собі, чого не дістає Краматорському машинобудівному заводу”.

Інженери розповідали: “Справжній завод, конструйований у Краматорську, тільки починається тут. Оце каркас, що ви бачите за бур’янами, цех металевих конструкцій. Трохи далі буде сталеливарний і пресовий, за ними — механічні цехи.”

У 1931-му Іван Ле виїхав з Артемівська до Києва. Через вісім років, у жовтні 1937-го, Іван Ле знову приїхав у Донбас, відвідав Краматорськ.

Він був вражений тими змінами, що відбулися тут.

“Ще на пероні вокзалу, на перекидному мосту, де, як і в1929 році, рипіли зношені сходинки, в уривчастих свистках заводських зозуль, я відчув старий Краматорськ.

Але, забравшись на той міст, поглянув на колишній базар і був просто вражений.

Де було колись багно, розмішане щоденним базаром, тепер садівники старанно оправляли молоді дерева скверу.

А далі за ними починалася вулиця справжнього культурного міста”.

Письменник зауважує:

“Пробував поновити в пам’яті старі будинки і вулиці за базаром — переді мною місто, якого я тут не бачив”.

Наступного дня Іван Ле відвідав Новокраматорський машинобудівний завод.

“…Низом, де колись свистіли в бур’янах вітри, стоять величезні корпуси, на одному з них у бінокль прочитую — “Механічний цех”.

Півтора десятки цяцькованих дзеркальним склом заводських димарів дихали у повітря виробничим димом. З обох боків виструнчились в два ряди моложаві, ще зелені в цей пізній час кучеряві осокори.

— Що це? — мимоволі питаю, бо сталось це раптом, несподівано.

— Завод, — лаконічно відповів шофер.

— Який же це завод? — міркую собі, милуючись осокорами.

Машина круто повернула ліворуч і перед нами простягся пишний асфальтовий проспект, увінчаний тими же осокорами в чотири ряди.

Здається кощунством їхати машиною по цій алеї радості…

Величезні молочні кулі ліхтарів чередували з монолітним постаментом для скульптур. В кварталах алей містилися цехи. Кучеряві і густі крони осокорів не давали з машини роздивитись на них, та гул землі під нами говорив, що завод працює.

Біля залізничної колії стоїть ще вітряк, згорблений і пощерблений.

— Стоїш, старий? — мимоволі вигукнув, вдаривши об вицвілі дошки вітряка.

“В долині гримів машинобудівний завод, на якому понад двадцять тисяч інженерів-ентузіастів соціалістичної праці виробляють найскладніші машини для потреб соціалістичної індустрії”.

Таким чином український письменник Іван Леонтійович Ле, побувавши в Краматорську і відвідавши Новокраматорський машинобудівний завод в 1929 і в 1937 роках, вписав яскраву сторінку в літопис літературної біографії Донеччини і зокрема міста Краматорська.


Анатолій ШЕВЧЕНКО.

Учитель-краєзнавець.


 

Ще схожі публікації:

Великодня паска
Цими днями в Донецьку завершився перший в Україні конкурс великодніх пасок, у якому взяли участь представники 28 хлібозаводів з Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Луганська і, звичайно ж, господарі фес...
У Маріуполі згадали Миколу Лисенка
Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року у селі Гриньки на Полтавщині. Саме в цей березневий день, але 175 років потому, у центральній міській бібліотеці міста Маріуполя зібралися шанувальники ук...
Петро Бондарчук: його «Зорі» житимуть довго
1 червня виповнилося 75 років відомому українському письменнику Петру Бондарчуку Пам'ятаєте приказку «І жнець, і швець, і на дуді грець»? Ці слова, дуже схоже, ще й про нього. Бо Петро Бондарчук оп...
“Донеччина” від 7 жовтня 2016 року № 36 (15927)
В.В. Жнакін народився 22 вересня 1941 р. у с. Садове Великоновосілківського району Донецької області. Трудову діяльність розпочав токарем Торезького електромеханічного заводу. Після служ-би в армії на...
Собори душ своїх бережіть
22 січня у Костянтинівському ліцеї відбулося кілька виховних тематичних заходів, присвячених Дню Соборності та Свободи України Ліцеїсти ще раз доторкнулися до сторінок історії нашої країни на годин...
Часопис “Донеччина” від 23 грудня 2016 року № 46 (15937)
Соціальний захист учасників антитерористичної операції та членів їх родин сьогодні є головним пріоритетом для держави. На обліку в органах соціального захисту населення Донецької області перебувают...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme