Іван Ле в Краматорську

Іван Леонтійович Ле (прізвисько Мойся) — відомий український письменник, лауреат літературної премії імені Т.Г.Шевченка, автор цікавих романів “Наливайко”, “Міжгір’я”,  “Хмельницький”, “Інтеграл”

У газеті “Кочегарка”, що видавалась тоді в Артемівську, від 15 червня 1929 року опубліковане повідомлення про те, що, згідно постанови 11 Всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників, на постійну роботу в літературну організацію “Забой” на Донеччину, в місто Артемівськ виїжджає Іван Ле.

Письменник у серпні 1929 р. поселився в одній з квартир будинку по вулиці Леніна, навпроти пам’ятника Артему.

Занурившись у літературне життя Донеччини, бере активну участь у відродженні журналу “Забой”, котрий майже не виходив, на сторінках газети “Кочегарка” з’являються дописи письменників.

Саме тоді, восени 1929-го, Іван Ле з Артемівська приїжджає до Краматорська, знайомиться з будівництвом Новокраматорського машинобудівного заводу.

Про свої враження від перебування в Краматорську Іван Ле в нарисі “Два дні на Новокраматорці”, котрий вийшов у Києві 1937 р., розповідає: “Відвідуючи на той час Краматорськ, я жалівся на вітри, на жужелицю, на пісок і не міг пояснити собі, чого не дістає Краматорському машинобудівному заводу”.

Інженери розповідали: “Справжній завод, конструйований у Краматорську, тільки починається тут. Оце каркас, що ви бачите за бур’янами, цех металевих конструкцій. Трохи далі буде сталеливарний і пресовий, за ними — механічні цехи.”

У 1931-му Іван Ле виїхав з Артемівська до Києва. Через вісім років, у жовтні 1937-го, Іван Ле знову приїхав у Донбас, відвідав Краматорськ.

Він був вражений тими змінами, що відбулися тут.

“Ще на пероні вокзалу, на перекидному мосту, де, як і в1929 році, рипіли зношені сходинки, в уривчастих свистках заводських зозуль, я відчув старий Краматорськ.

Але, забравшись на той міст, поглянув на колишній базар і був просто вражений.

Де було колись багно, розмішане щоденним базаром, тепер садівники старанно оправляли молоді дерева скверу.

А далі за ними починалася вулиця справжнього культурного міста”.

Письменник зауважує:

“Пробував поновити в пам’яті старі будинки і вулиці за базаром — переді мною місто, якого я тут не бачив”.

Наступного дня Іван Ле відвідав Новокраматорський машинобудівний завод.

“…Низом, де колись свистіли в бур’янах вітри, стоять величезні корпуси, на одному з них у бінокль прочитую — “Механічний цех”.

Півтора десятки цяцькованих дзеркальним склом заводських димарів дихали у повітря виробничим димом. З обох боків виструнчились в два ряди моложаві, ще зелені в цей пізній час кучеряві осокори.

— Що це? — мимоволі питаю, бо сталось це раптом, несподівано.

— Завод, — лаконічно відповів шофер.

— Який же це завод? — міркую собі, милуючись осокорами.

Машина круто повернула ліворуч і перед нами простягся пишний асфальтовий проспект, увінчаний тими же осокорами в чотири ряди.

Здається кощунством їхати машиною по цій алеї радості…

Величезні молочні кулі ліхтарів чередували з монолітним постаментом для скульптур. В кварталах алей містилися цехи. Кучеряві і густі крони осокорів не давали з машини роздивитись на них, та гул землі під нами говорив, що завод працює.

Біля залізничної колії стоїть ще вітряк, згорблений і пощерблений.

— Стоїш, старий? — мимоволі вигукнув, вдаривши об вицвілі дошки вітряка.

“В долині гримів машинобудівний завод, на якому понад двадцять тисяч інженерів-ентузіастів соціалістичної праці виробляють найскладніші машини для потреб соціалістичної індустрії”.

Таким чином український письменник Іван Леонтійович Ле, побувавши в Краматорську і відвідавши Новокраматорський машинобудівний завод в 1929 і в 1937 роках, вписав яскраву сторінку в літопис літературної біографії Донеччини і зокрема міста Краматорська.

Анатолій ШЕВЧЕНКО.

Учитель-краєзнавець.