«Віра — око прозорливеє, серце чистеє, уста отверстая»
Григорій СКОВОРОДА.
Войовничий атеїзм радянських часів намагався щомога знищити і духовність, і матеріальні свідчення високого стану духовності та моралі суспільства, і їх носіїв та творців. Робилось це у масштабах всієї держави. Не уникли цієї долі і сакральні цінності українців. У двадцяті роки минулого століття експоприїрувалися церковні цінності на вимогу В.Леніна, а в тридцяті роки сотні споруд сакральної архітектури було знищено або «перепрофільовано» на склади, стайні та клуби. В роки війни нищення продовжили засобами війни, а в Києві навіть радіокерованим пристроєм було знищено один із найвідоміших храмів. Мабуть, саме в той час, коли десь на сході молили Господа Бога про порятунок, рука нечестивця привела в дію вибуховий пристрій. Бог милостивий — врятував. Але грішники не задумались, не розкаялись. Минуло ще кілька років, і затятих атеїстів здуло вітром історичних змін.
Чудову краєзнавчу розвідку надрукував у журналі «Донбас» за 1994 р. науковець Вадим Оліфіренко. У статті «Церковна архітектура» він дослідив історичний аспект теми на лівобережній Україні і зробив аналіз стану цих споруд. Стан їх був вражаюче незадовільним.
У, здавалося, ледь жевріюче духовне життя вірян, що вистояли в боротьбі з атеїзмом, увірвалась нова напасть — хаос, що його привнесли «новітні віряни», побудувавши нові, чи відремонтувавши поруйновані старі культові споруди і «оздобивши» їх на власний розсуд і смак. Комусь до вподоби прийшлись пластикові квіти, електричні гірлянди тощо. А дехто посеред ікон святих і архангелів втиснув «ікону» знайомого політика. Цю вакханалію треба було припинити і повернути церковне відродження до строгих біблійних канонів. Тоді і прийшов час тих, кому Бог дав благодать і талан передавати слово Господнє мовою, письмом і художнім промислом. Оскільки в Україні немає єдиної православної церкви, то і канони у кожної конфесії виявились «свої», і втілювати їх кожна конфесія взялась самостійно, долаючи опір «новітніх вірян». На допомогу конфесіям прийшли закохані в сакральне мистецтво майстри пензлю. Після довгих і трагічних років панування войовничого атеїзму, як гриби після дощу, з’явилися мистецькі гуртки, напрямки, течії, які швидко відновили діяльність двох основних традиційних для України мистецьких шкіл в православ’ї.
Іконописець Роман Василик у 1995 р. створив першу в Україні кафедру сакрального мистецтва при Львівській академії мистецтв. А нині монументальні роботи сакрального мистецтва з пензля народного художника України експонуються в Англії, Австралії, Бразилії, Бельгії і, звісно, в Україні. Кафедра — це чудово! Але і у нас, на сході України, на Донбасі є передумови, є ентузіасти — майстри, що здатні створювати сакральні мистецькі твори високої майстерної якості. Два десятиліття тому донецькі майстри пензля Геннадій Жуков і Володимир Теличко взялись за відтворення іконописної традиції в стародавніх печерних монастирях Святогір’я. Славнозвісна духовна й історична спадщина змусила досвідчених майстрів глибоко вникнути і у світогляд печерних мешканців, і в історію. На жаль, войовничий атеїзм ХХ ст. не залишив нащадкам іконографічної спадщини. Та все ж творчій групі художників вдалось відновити пам’ятки культурної і духовної спадщини печерної церкви ХVІІ ст. святих преподобних Антонія та Феодосія і Олексіївської церкви Святогірського монастиря. Про те, як це відбувалося, розповіли на відкритті виставки «Восхождение к Образу», яку перед різдвяними святами презентували заслужені працівники культури Майя Калініченко та Володимир Дєдов.
Експозиція виставки — це 40 полотен храмового розпису, виготовлених засобами поліграфії, на яких міститься 150 біблійних композицій, виконаних В.Теличком і Г.Жуковим. Це надає можливість ознайомити з роботами митців і школою візантійського і староруського сакрального мистецтва мешканців будь-якого поселення, що має виставкову залу площиною майже 100 квадратних метрів. Оригінали робіт митців знаходяться у храмах України, Польщі, Білорусі та Росії. Особливо В.Теличко і Г.Жуков пишаються своєю роботою на розписах православного храму в місті Білосток. Там вони пройшли школу соборної роботи і вважають, що цей храм на сьогодні кращий в Європі серед православних святинь.
— Будували цей храм сім років. Майже одночасно почались роботи з оздоблення і оформлення, розповідає Володимир Теличко. — Розписувати стелі куполів доводилось лежачи на висоті багатоповерхового будинку увесь світлий час дня і практично затисненим деталі між стелею і будівельними лісами. Доводилось продумувати всю роботу до найдрібнішої на землі, адже поверхня, яку треба було розписувати, мала досить складну форму.
Майстри мають одне «золоте» правило — «Ore et labore» — молись і працюй. Кожний черговий день роботу вони починають з молитви. Тільки з вірою і молитвою Бог дає їм натхнення.
Можливість оглянути цей чудовий храм власними очами всім присутнім на виставці надала художній керівник БПК Вікторія Колоколова. За допомогою спеціальної програми вона віртуально перенесла присутніх до храмової брами, показала їм храм зовні, потім завела в храм і дозволила роздивитися його, рухаючись в будь-якому напрямку — ліворуч, праворуч, прямо тощо, а також розглядати розписи стін і куполів, розташовані з висоти пташиного польоту.
Людина, що зайшла в цей храм, уже відчуває себе відповідальною перед Господом Богом, — ділиться своїм враженням Олена Андріївна Рєзнікова. — Одночасно вона відчуває, що має ще час підготуватись до зустрічі з ним, Всемилостивим і Всепрощаючим.
Східний обряд християнства зберіг засади, на яких базувалося раннє християнство ще із часів його легалізації. Основною властивістю є заглиблення сакральної атрибутики через зовнішні ознаки, — ікони, розписи, фрески тощо, — у внутрішній зміст віри в Бога. Тут усе має виняткове значення і заворожує своєю внутрішньою суттю. Коли досягається гармонія між ідеєю образу та вирішенням, між змістом та формою, тоді такий твір стає ідеальним. А якщо в творі досягається єдність між творчим процесом майстра (майстрів), концепцією теологів (цебто канонічністю) та провідною ідеєю, яка оволодіває суспільством, такий твір стає шедевром, пам’яткою національного значення, гордістю нащадків.
Спираючись на ці засади, майстри творили ескізи своїх полотен, які потім переносили на стелі і стіни храмів. Тепер ці полотна стали експонатами Святогірського музею.
Українська культура сакрального мистецтва дозволяє нам пишатись тим, що збереглися в ній традиції й окремі зразки європейського і світового рівня. І чим більше буде таких зразків, тим швидше ми перейдемо до більш високого рівня сакрального мистецтва і стану культових споруд, тим міцнішою стане наша віра, більш збагаченою культура і заможнішою Україна. І тоді, саме тоді слова молитви Тараса Григоровича Шевченка до Всевишнього «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» стануть реальністю в духовному світі українців.
Отже, «Ore et labore» — молись і працюй!
Віктор ПРОКОПЧУК.
Член НСЖУ.
Ще схожі публікації:
Верховна Рада ухвалила у цілому скандальний мовний закон Колесніченка-Ківалова, який розширює права російської мови в Україні. "За" проголосувало 248 карток нардепів. Тепер законопроект має підписати ...
Шостого червня в місті Покровську відбулись урочистості з нагоди Дня журналіста. Спочатку в телекомпанії «Орбіта» всіх працівників привітав її директор Юрій Баркулов. У...
Чи знаєте ви, що на Донеччині, у Волноваському районі, є невелике селище з красивою назвою — Благодатне? Селяни передають з покоління у покоління розповідь про те, що в цих місцях у давнину зупинилис...
Напередодні 71-ї річниці нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз в редакцію «Книги Пам’яті України» по Слов’янську і району надійшло повідомлення, що у Воронезькій області (РФ) знайшли останки...
Як Освітній марафон навчив вчителів Луганщини та Донеччини впроваджувати зміни на місцях На початку березня в Києві пройшов другий навчальний інтенсив проєкту «Освітній марафон», який об’єднав вчител...
Слов’янські краєзнавці активно готуються до другої річниці звільнення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів-сепаратистів. Відповідно до постанови Верховної Ради 5 липня цього року ц...
