Пізнаємо Україну разом!

На цій землі витає непереможний український дух та самобутній патріотизм

У березні я отримала надзвичайну можливість відвідати один з найбільших культурних, духовних та туристичних осередків України — Львівщину. Історичних пам’яток тут стільки, що вистачить не на один рік мандрівок, кожен знайде для себе щось нове, цікаве, чарівне.

Львівщина — легендарне місце з неповторною архітектурою та багатою історією. Тут є все: замки, монастирі, палаци, старовинні собори, гори та ліси, а головне — непереможний український дух та самобутній патріотизм.

Подорож відбулася у рамках прес-туру «Пізнаємо Україну разом». 40 журналістів з усієї України з’їхались з метою побачити неповторну красу Львівщини, відвідати історичні архітектурні пам’ятки, провідні підприємства. Наш тур тривав три дні. Цікавого та нового було стільки, що в одній статті описати неможливо. Саме тому зараз хочу розповісти про другий день нашої подорожі — огляд маршруту «Золота підкова Львівщини».

Нам справді дуже пощастило здійснити екскурсію замками, очолену видатним мистецтвознавцем, директором Львівської галереї мистецтв, Героєм України і просто надзвичайно цікавою людиною — Борисом Григоровичем Возницьким. Його називають «янголом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам’яток українського народу, якими він опікується вже більше 50 років.

Екскурсія наша почалася із Золочівського замку. Цей витвір мистецтва побудований у 1634-1636 роках за проектом невідомого італійського архітектора. На території замку розташований двоповерховий палац у стилі ренесансу і так званий Китайський палац. У 1686 році на замовлення короля Яна III Собєського замок був відновлений і оздоблений творами мистецтва. Китайський палац є одним з небагатьох зразків східної архітектури на українських землях. У ньому розташована експозиція східних культур (мистецтво Японії, Китаю, Індії). В ансамблі замку цікавими елементами оборонної архітектури є вежі-кавальєри, бастіони та вали. Борис Григорович розповів нам, що особливою гордістю Золочівського замку є його…туалети! У ті часи туалети, розташовані в житлових приміщеннях, зустрічалися вкрай рідко через сморід вигрібних ям. Але конструкція туалетів Золочівського замку дозволяла цього уникнути.

При вході до території замку, ліворуч, відвідувачів вітають сірі кам’яні велети. В одному з таких каменів є дірочка. За легендою, якщо маєш таємне бажання, потрібно покласти до дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Якщо бажання матеріальне, повертай у лівий бік, якщо романтичне — у правий. Особисто моє бажання вже здійснилось!

Після огляду Золочівського замку ми продовжили свою мандрівку «Золотою підковою Львівщини». Другим пунктом плану був Підгорецький замок — великий мурований палац у французькому стилі. Споруда вразила журналістів своєю красою і величністю. До його ансамблю, крім замку, входять заїжджий двір і костел середини XVIII століття, парк, який належить до пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення.

Трохи історії. Палац будувався у 1635-1640 роках архітектором Андреа дель Акава за участю інженера Гійома де Боплана на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Інтер’єри Підгорецького замку вражали сучасників своєю красою і пишністю. Тематичні зали мали назви Китайська, Золота, Лицарська, Зелена, Дзеркальна та Мозаїчна. Неодноразово палац був зруйнований та піддавався реконструкції. Радянська влада прирекла замок на знищення: спочатку вивезли до Ленінграда дивовижні скульптури, які прикрашають тепер Літній Сад, а згодом відкрили в замку обласний санаторій для хворих на туберкульоз. Поблизу замку стояла невелика дерев’яна церква XVIII ст. (згоріла в 2006 р.).

У 60-х роках споруду відреставрували, проте ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалось. У 1997 році за розпорядженням Львівської держадміністрації замок було передано Львівській галереї мистецтв. Того ж року створено благодійний фонд відродження Підгорецького палацу, президентом якого був обраний Б.Г. Возницький. У фондах галереї збереглося 85% творів мистецтва з палацу, що можуть повернутися до відновленої споруди, в якій планується розмістити музейно-культурний центр. Зараз триває розчищення залів від пізніших перебудов та надання їм первісного вигляду.

Борис Григорович розповів журналістам, що у Підгірцях існує багато легенд, присвячених замку. Кажуть, що один з власників замку (але невідомо, хто саме) замурував в його стінах свою дружину. Живцем! Такий от був женоненависник. Тепер щороку в день її загибелі можна почути, як плаче нещасна — якщо вийти опівночі на вали замку та гарненько прислухатися.

І ще один цікавий факт, напевно, не всім відомий. На території Підгірського замку відбувалися зйомки епізодів радянського фільму, який ми всі добре знаємо та полюбляємо. Здогадалися? Так, це «Д’Артаньян і три мушкетери». Чим не Франція?

Останній пункт нашої подорожі — Олеський замок. Побачили ми цю казкову споруду ще з вікон автобуса, коли прямували до Олеська трасою Львів-Київ. Відома пам’ятка архітектури також була відроджена з ініціативи Бориса Возницького. Надзвичайно багата і цікава історія Олеського замку, яку і повідав журналістам Герой України. Експозиція замку представляє вітчизняне мистецтво XVI-XVIII століть. Першим документально відомим власником Олеського замку був Іван з Сєнна. Вперше ж сама фортеця згадується в письмових джерелах від 1327 року. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича — Андрієм або Левом.

Експозиція замку дуже багата. Серед експонатів ми побачили багато українських ікон, натрунних польських портретів, різноманітних зразків дерев’яної скульптури, західноєвропейські гобелени доби бароко та маньєризму.

На жаль, нам майже не вдалося насолодитися красою парку біля палацу. Після реставраційних робіт там висадили близько чотирьох тисяч дерев та кущів, серед яких — берези та сосни, тис та катальпа, тюльпанове дерево.

На цьому наша подорож Львівщиною не завершилася. Не можу не поділитись враженнями про чудове місто, яке завдяки унікальним властивостям цілющих джерел та вдалому географічному розташуванню давно славиться як один з найкращих курортів України. Мабуть, ви здогадатися, що мова йде про Моршин. Його сульфатно-магнієві та калієво-натрієві мінеральні води є незамінними в лікуванні захворювань печінки, жовчовивідних шляхів, шлунку, підшлункової залози, кишківника та цукрового діабету. Вживання цих вод у комплексі з лікувальними процедурами та індивідуально підібраним дієтичним харчуванням мають не тільки якісний, а й довготривалий ефект. Саме таке ефективне лікування забезпечує своїм відпочивальникам Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт», до складу якого входять п’ять санаторіїв: «Дністер», «Лаванда», «Перлина Прикарпаття», «Світанок» та «Черемош», а також сучасно обладнані Лікувально-діагностичний центр, Бальнеологічна лікарня та бювет мінеральних вод. Комфортні номери санаторіїв, що розташовані в затишній лісопарковій частині маленького курортного містечка, та вже добре відома галицька гостинність — сприяють доброму відпочинку, а висококваліфікований медичний персонал сповідує унікальну філософію лікування, в основі якої — здоров’я кожної людини.

Словами неможливо передати, скільки емоцій та вражень залишилося в мене після прес-туру! Адже я дуже давно мріяла відвідати Західну Україну, пізнати її таємниці, хоч на декілька днів відчути себе справжньою галичанкою. Надзвичайно красива та мальовнича природа Львівщини, доброзичливість та привітність місцевих мешканців, національні традиції, патріотичний дух львів’ян назавжди залишаться в моєму серці. І не варто вірити політикам, які кажуть, що Україна «поділена на Захід та Схід». Я цього зовсім не відчула! Мене, донеччанку, всюди зустрічали з посмішкою, тепло та щиро.

Львівщино, дякую за враження та спогади! Я обіцяю ще не раз повернутись.

Марія ШАЦЬКА.