У кулінарному телешоу “МастерШеф” перемогла донеччанка Світлана Шептуха
Зараз, коли ви, шановний читачу, берете до рук цей номер газети, Світлана вже — в Парижі, й саме прямує до міжнародної школи кулінарного мистецтва. Шлях сюди вона наполегливо прокладала останні чотири місяця і… все життя. Адже із самого дитинства любила куховарити і мріяла стати професійним кухарем.
Їх виявилося десять тисяч по всій Україні — претендентів на участь у телевізійному проекті “МастерШеф”. Із цієї величезної кількості суворе журі відібрало спочатку сто кращих, потім, уже в Києві, їх стало на половину менше. А коли ця цифра звузилася до двадцяти, — тоді й почалися справжні змагання.
Це був воістину виснажливий марафон довжиною в чотири місяці. Їх переслідували і страх, і сльози, і біль, і навіть кров, адже порізи та опіки на конкурсах для їх учасників були звичайним явищем. А ще — неймовірне нервове напруження і вкрай збуджені нерви, радість від успішних виступів нерідко перекреслювалася розчаруванням від невдач. Іноді хотілося все покинути й більше сюди не повертатися.
Їм довелося годувати моряків і шахтарів, силачів і байкерів, працівників МНС і танкістів, зірок вітчизняної та зарубіжної естради, найтитулованіших кухарів України. А хіба опишеш словами той невимовний щем у душі, коли в тебе вчепилося дитя-сирітка й кілька годин не злазило з твоїх рук!
Світлана невимовно вдячна долі за подаровану їй можливість взяти участь у цьому унікальному проекті. За кілька місяців вона, як сама вважає, стала зовсім іншою людиною. Передусім — у професійному плані. Справа, яка все життя для неї була не більше як захоплення, коли ще в дитинстві спекла для мами незвичайний пиріг, або як подружній обов’язок, коли готувала сніданок чоловіку перед його спуском у шахту, тепер перетворюється на професію. Прийшовши на проект найменш підготовленою, вона все ж добилася визнання і перемоги, зростаючи від конкурсу до конкурсу і постійно підвищуючи свій професійний рівень.
Чи легко це було? Звичайно ж, ні! Найперше, належало подолати внутрішню скованість, зберігати спокій і зібраність, коли на тебе спрямовані десятки телевізійних камер, а ти мусиш готувати страву, про яку раніше навіть і не чула. Знаходити в собі сили продовжувати почате, хоча в тебе вже щось підгоріло, щось від необережного поруху перекинулося й розлилося.
І постійно вчитися. Вони — учасники конкурсів — із самого початку були між собою конкурентами, і чим ближче до фіналу — тим більше. Але в кожного з них було щось своє, й Світлана, мов губка, всотувала в себе все найкраще, найкорисніше, читала масу спеціальної літератури, рилася в Інтернеті, дослухалася до порад членів журі.
До речі, це — особлива тема. Кожен із суддівської трійки заслуговує на окреме слово. Ектор Хіменес Браво — і справді неперевершений кулінар, фахівець екстра-класу міжнародного значення, він і став для Світлани головним учителем. Микола Тищенко — вимогливий, суворий, але саме він допоміг Світлані повірити в себе й не зламатися, він ніби вдихнув у неї додаткові сили, котрі й допомогли дівчині дійти до переможного кінця. Анфіса Чехова при ближчому знайомстві виглядає ще краще, ніж на екрані. Надзвичайно привітна. А який вона гурман! Сказала Світлані, що гріх сидіти вдома і приховувати закладені в тебе таланти.
Чимало доброго почерпнула й від своїх колег-конкурсантів. Хто спостерігав за перебігом подій на екрані, той помітив, що Світлана, на відміну від багатьох учасників шоу, не конфліктувала ні з ким, її стосунки з усіма були рівними та спокійними. Якоюсь мірою, мабуть, це теж допомогло їй дійти до мети.
Так, їх було дуже багато, а звання першого в Україні кухаря категорії “МастерШеф” дісталося, як бачимо, Світлані. Хто ж вона? У своїй попередній публікації “Вареники від Світлани Шептухи” (“Донеччина” за 9 грудня 2011 р.) я писав, що Світлана — бухгалтер Донецької шахти ім. Засядька. Тепер уже — колишній бухгалтер, бо, вирішивши брати участь у конкурсах, вона змушена була звільнитися з місця роботи. Нічого дивного нема, адже проект тривав понад сімнадцять тижнів.
Після тієї публікації були й телефонні дзвінки до редакції, й листи читачів, і при зустрічах у мене запитували: чи не родичка вона автору того матеріалу. Відповідаю: родичка. Світлана — дружина мого онука Володимира, я її теж онукою кличу. А, повернувшись додому з Києва, вона зізналася, що саме моє прізвище їй допомогло дійти до перемоги, що воно фартове, як тепер кажуть. Дошепталася, одним словом.
Валерій ШЕПТУХА.
На знімках:
Світлана Шептуха — перша в Україні володарка титулу “МастерШеф”.
Тихо! Створюється чергове кулінарне диво.
Не гріх пишатися такою онукою.
Фото Івана ПОХВАЛЕНКА та з архіву Світлани ШЕПТУХИ.
Рецепт від Світлани Шептухи
Качка для святкового столу
1 велику цибулину нарізати кільцями товщиною до 0,5 см.
1 велику морквину нарізати брусочками.
3 великих кисло-солодких яблука нарізати часточками.
Качку замаринувати у гірчиці.
50 грамів вершкового масла розтопити, додати 5 ст. ложок соєвого соусу, 2 ст. ложки меду, 2 зубчика подрібненого часнику, 0,5 ложки молотого коріандру, 0,5 ч. ложки кориці та сік двох апельсинів. У цьому маринаді обсмажити цибулю, моркву та яблука, щоб всередині вони залишалися твердими (карамелізованими). Після цього маринад злити, а овочі викласти на тарілку.
Окремо засмажити шматочки качки до золотистої скоринки (але не до готовності). Покласти качку в пакет для запікання. Залити маринадом і поставити на 15–20 хвилин в розігріту до 200 градусів духовку.
Викласти качку. Подавати разом з карамелізованими овочами.
Ще схожі публікації:
Нещодавно у Слов’янську в службових справах перебував головний редактор газети «Донеччина» І. О. Зоц. На прохання голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» П. М. Мовчана, він привіз для міської біб...
Я бачу – під небом блакитним тріпоче скуйовджений стяг, де наскрізь осончений вітер над городом крила простяг. І чую: каньйонами вулиць вирує гучний водопад, що з гулом, розхлюпаним гулом, у ги...
Пригадується, як восени 2015-го в Слов’янську під час урочистостей з нагоди вшанування лауреатів Загальнослобожанської літературно- мистецької премії імені Михайла Петренка пролунало чимало ідей щод...
Відтоді, як у наших благодатних степах оселилися запорожці, живе і не вмирає українська народна пісня. Поступово обживалися козацькі слободи: Іванівка, Гаврилівка, Слов'янка, Олексіївка чи Андріївка.....
28 серпня відкрито три нові опорні школи на Донеччині, в яких до навчального року не лише завершено капітальний ремонт, але й встановлено найсучасніше навчальне обладнання, зокрема, цифрові лаборат...
Попередні міркування. Державна мова в сучасному інформаційно-медійному просторі є ознакою її функційного навантаження, об’єднавчої спромоги. Пропонований ряд її значущості можна продовжувати, оскі...
