Від пенсії не втечеш

Давно збиралася поділитися з вами, дорогі читачі, своїми думками щодо наболілого, яке не дає серцю спокою.

Помітила, що останнім часом (та, мабуть, роками) уважно спостерігаю за людьми: які вони, що полюбляють, як розкриваються у певній ситуації.

Молодь, звичайно, як молодь: галаслива, весела, безтурботна, – щаслива вповні, бо весь світ перед очима: йди туди – не знаєш куди, бери те – не знаючи що. Так говорили в давнину люди, для яких Життя вже загоєна рана – переболіла, стерлася так, що й не згадаєш про неї…

Коли говорять про молодих людей, що вони нікчемні, у них немає нічого святого в душі, – не вірте, це не так. Я працюю вчителем вже 34 роки. І кожної днини в школі, серед дітей, серед галасу та сміху. Запевняю: поганих дітей просто не існує, кожна малеча, підліток – це оригінальність Божого витвору, це світло серед державного мороку та пітьми. Вони, діти, розуміють нас, дорослих; вони навчені шанувати старість, бо вдома, поряд, завжди дідусь чи бабуся, яких люблять понад усе, бережуть та цінують їх роки. Тут усе добре… Мене турбує інше…

Пенсія… Це радість чи смуток, щастя чи горе? Якщо проаналізувати життя наших пенсіонерів, ту ситуацію, що склалася навколо них – то це жахливо, це невідворотно, це невиправдано.

Я не буду описувати буденність цих людей, їх сутужність у виживанні: очі, наповнені слізьми при спогляданні на барський стіл володарів життя, безпорадність, зніяковіння перед силою та хамством здичавілої юрби людців.

Навіть не це сьогодні на слуху… Тривожить інше, простіше, але…болючіше.

З яким презирством, вірніше – з ненавистю дивляться на пенсіонерів водії маршруток, автобусів! На які тільки вигадки не йдуть білетні касири Донецька (АС “Південний”), аби не посадити пенсіонера безкоштовно, аби примусити його заплатити за квиток (чекати 1-2 години до наступного рейсу немає ні сил, ні здоров’я). За правилами, на кожний рейс Донецьк-Докучаєвськ треба брати лише 5 пенсіонерів. Якщо ж їх більше, то хай чекають наступний автобус. Але на практиці виходить інше. Мені доводиться частенько їздити в Донецьк зазначеним маршрутом. І скільки разів я помічала: підходиш до каси (касирка – молода дівчина, і брехати їй не соромно – звикла, мабуть), а тобі говорять: місць немає, чекайте наступного, а він, автобус, буде через півтори години. А за гроші,  – будь ласка, йдіть швидше, бо вже відходить. “Летиш” до автобуса, заходиш, оглядаєшся, а там… ти тільки третя з пенсіонерів. Що це? Жарт, насмішка, злочин? Так якось ніяково, соромно стає, серцем оволодіває відчуття своєї неповноцінності, непотрібності людям, країні!

Ïдеш далі… і захлинаєшся від  обурення: пенсія ж не дається просто так, це зароблені кров’ю і потом пільги, які треба поважати кожному, бо, як говорять, молодість – недовговічна насолода, вона швидко минає. Проте підмічено, люди зовсім мало думають про завтрашній день. Роки наші летять, а ми не помічаємо, що час відбирає від нас часточку і вроди, і здоров’я, і душевного спокою. Думаємо, що ми гарні та міцні – на віки… але ж, на жаль, винятків у цій справі не буває: пенсія для кожного і кожному, від неї не відкупишся і не втечеш.

Р.S. Хотілося б, щоб моя душевна сповідь дійшла саме до тих людей, у кого серце зачерствіло від нестачі добра та любові, хто не оглядається навкруг, не поступається життєвій мудрості та досвіду. Але ще не пізно… Все ще можна виправити, люди!   Будьте ж милосердні до людського віку, до людини завжди і повсякчас. Пам’ятайте слова відомої поетки Ліни Костенко: Люди, будьте взаємно ввічливі! Люди, будьте взаємно красивими!


Валентина КУШМЕТ.

Учитель-методист, член НСКУ.


 

Ще схожі публікації:

З ПОГЛЯДУ ВІЧНОСТІ (Лист до московського друга по ХХ століттю, який вже шостий рік не відгукується н...
1. Москва сльозам не вірить Дорогий московський друже! Увесь світ знає і Вам відомо: уже шостий рік палає Донбас, охоплена димом горить під ногами українська земля. З обох сторін десятки тисяч уби...
Шляхом добра
Липень. Ранок. Сонце піднялося ще о п’ятій, а їхати на Дніпропетровщину до Межової на захід присвячений 110-й річниці поета і перекладача Василя Мисика припало пізніше. Гаряче повітря, що обпалювало і...
Трагедія сучасності чи сон розуму
Сон розуму породжує чудовиськ Іспанське прислів’я Те, що відбувається з нами сьогодні, ми доволі часто не сприймаємо як наслідок власних дій, навіть підсвідомо шукаємо, кого б можна було звинуватити ...
Здійнялася у них суєта – виганяють із книжки кота!..
Днями один із колег жартома й серйозно привітав із найкращою, за його словами, оцінкою моєї дитячої книжки в сусідній Росії. Виявляється, немало тамтешніх ресурсів у соціальних мережах буквально накин...
Відкриття Покровського Літфесту
Удруге проведений фестиваль - конкурс його організатори – Покровська міськрада, відділ культури та міська бібліотека імені Тараса Шевченка назвали Всеукраїнським і певно мали на те право. І не біда, щ...
Газета “Донеччина” від 9 жовтня 2015 р. № 12 (15881)
За словами Андрія Батицького, підприємця і депутата Добропільської райради проведення українсько-польських фестивалів у Кам‘янці він з братом започаткував років із сім тому. Торік через військові дії ...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme