Давно збиралася поділитися з вами, дорогі читачі, своїми думками щодо наболілого, яке не дає серцю спокою.
Помітила, що останнім часом (та, мабуть, роками) уважно спостерігаю за людьми: які вони, що полюбляють, як розкриваються у певній ситуації.
Молодь, звичайно, як молодь: галаслива, весела, безтурботна, – щаслива вповні, бо весь світ перед очима: йди туди – не знаєш куди, бери те – не знаючи що. Так говорили в давнину люди, для яких Життя вже загоєна рана – переболіла, стерлася так, що й не згадаєш про неї…
Коли говорять про молодих людей, що вони нікчемні, у них немає нічого святого в душі, – не вірте, це не так. Я працюю вчителем вже 34 роки. І кожної днини в школі, серед дітей, серед галасу та сміху. Запевняю: поганих дітей просто не існує, кожна малеча, підліток – це оригінальність Божого витвору, це світло серед державного мороку та пітьми. Вони, діти, розуміють нас, дорослих; вони навчені шанувати старість, бо вдома, поряд, завжди дідусь чи бабуся, яких люблять понад усе, бережуть та цінують їх роки. Тут усе добре… Мене турбує інше…
Пенсія… Це радість чи смуток, щастя чи горе? Якщо проаналізувати життя наших пенсіонерів, ту ситуацію, що склалася навколо них – то це жахливо, це невідворотно, це невиправдано.
Я не буду описувати буденність цих людей, їх сутужність у виживанні: очі, наповнені слізьми при спогляданні на барський стіл володарів життя, безпорадність, зніяковіння перед силою та хамством здичавілої юрби людців.
Навіть не це сьогодні на слуху… Тривожить інше, простіше, але…болючіше.
З яким презирством, вірніше – з ненавистю дивляться на пенсіонерів водії маршруток, автобусів! На які тільки вигадки не йдуть білетні касири Донецька (АС “Південний”), аби не посадити пенсіонера безкоштовно, аби примусити його заплатити за квиток (чекати 1-2 години до наступного рейсу немає ні сил, ні здоров’я). За правилами, на кожний рейс Донецьк-Докучаєвськ треба брати лише 5 пенсіонерів. Якщо ж їх більше, то хай чекають наступний автобус. Але на практиці виходить інше. Мені доводиться частенько їздити в Донецьк зазначеним маршрутом. І скільки разів я помічала: підходиш до каси (касирка – молода дівчина, і брехати їй не соромно – звикла, мабуть), а тобі говорять: місць немає, чекайте наступного, а він, автобус, буде через півтори години. А за гроші, – будь ласка, йдіть швидше, бо вже відходить. “Летиш” до автобуса, заходиш, оглядаєшся, а там… ти тільки третя з пенсіонерів. Що це? Жарт, насмішка, злочин? Так якось ніяково, соромно стає, серцем оволодіває відчуття своєї неповноцінності, непотрібності людям, країні!
Ïдеш далі… і захлинаєшся від обурення: пенсія ж не дається просто так, це зароблені кров’ю і потом пільги, які треба поважати кожному, бо, як говорять, молодість – недовговічна насолода, вона швидко минає. Проте підмічено, люди зовсім мало думають про завтрашній день. Роки наші летять, а ми не помічаємо, що час відбирає від нас часточку і вроди, і здоров’я, і душевного спокою. Думаємо, що ми гарні та міцні – на віки… але ж, на жаль, винятків у цій справі не буває: пенсія для кожного і кожному, від неї не відкупишся і не втечеш.
Р.S. Хотілося б, щоб моя душевна сповідь дійшла саме до тих людей, у кого серце зачерствіло від нестачі добра та любові, хто не оглядається навкруг, не поступається життєвій мудрості та досвіду. Але ще не пізно… Все ще можна виправити, люди! Будьте ж милосердні до людського віку, до людини завжди і повсякчас. Пам’ятайте слова відомої поетки Ліни Костенко: Люди, будьте взаємно ввічливі! Люди, будьте взаємно красивими!
Валентина КУШМЕТ.
Учитель-методист, член НСКУ.
Ще схожі публікації:
У травні минає 110 років від дня народження двічі Героя Радянського Союзу, Маршала Радянського Союзу К.С.Москаленка Перебираючи нещодавно домашню бібліотечку, взяв до рук книжку "Дороги храбр...
Неопубліковані раніше нотатки журналіста Ігоря Зоца про трагічні події в Донецьку п’ять років тому і роль у них медіа. На 11 травня 2014 року, коли в Донецькій області відбувся псевдорефе...
Пізній вечір був темним, немов наміри трьох кремезних типів, які безцеремонно заступили мені дорогу буквально за кільканадцять метрів від під’їзду принишклої багатоповерхівки. – Цигарку маєш? – похмур...
Кілька днів спостерігали за поведінкою бабаків, які на Стрітення віщують весну. За народним повір'ям, в цей день зима зустрічається з весною. Якщо бабак, вилізши з будиночка, побачить свою тінь (надво...
Багато хлопців 95-ї аеромобільної бригади загинуло за період війни на сході. Тільки при звільненні Слов’янська полягло 18 військових. А під час зйомок відеоролик помер заступник командира бригади Серг...
У жовтні в Києві непомітно промайнула виставка митців із різних регіонів до Дня художника. Про неї дізнався постфактум із газет. Колеги з видання «День», зокрема написали, що увагу відвідува...
