Донбас — і справді унікальний край. У всьому світі добре знають про наші вугілля й метал, про розмаїті розсипи інших корисних копалин, про неповторні історичні та культурні пам’ятки, про напрочуд мальовничі краєвиди…
Але найбільше й найголовніше наше багатство — люди. Які були, які є, які ще будуть. Непересічні особистості, яскраві таланти, вони своєю невтомною працею, своєю творчістю вже уславили й продовжують уславлювати Донбас, безмірно підвищувати його багатогранний імідж.
Першу спробу щонайбільше зібрати іменитих земляків, так би мовити, під одним дахом зробили творці щойно виданої “Східним видавничим домом” книги “Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу”.
Їхні імена давно і добре відомі, і все ж щоразу знаходимо щось нове в їхніх біографіях, щось цікаве й не звідане раніше.
Ось, скажімо, визначний учений і державний діяч Російської імперії, гірничий інженер Євграф Ковалевський. Саме він виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне дослідження нашого краю, йому належить авторство першої геологічної карти Донбасу. Більше того, саме Євграфу Петровичу ми завдячуємо уведенню в широкий ужиток ймення нашого регіону. За основу він взяв назву річки Донець (скіфське “дон” означає “вода, ріка”). От і вийшов Донецький басейн — Донбас. До речі, походить Євграф Петрович з відомого роду українських старшин Запорозької Січі Ковалевських.
Не менш колоритна постать промисловця і банкіра Олексія Алчевського, який у ХІХ столітті засновував у нашому краї міста, розвивав металургійну промисловість, поєднав банківський і промисловий капітал. Але мало хто знає, що Олексій Кирилович на території своєї харківської садиби установив перший в історії пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.
В усіх енциклопедіях пишеться, що Сергій Прокоф’єв — російський композитор. Але ж народився він і зростав у селі Сонцівка (нині — с. Красне Красноармійського району Донеччини), тут провів свої дитячі роки, тут навколишня природа і привітні люди щедро дарували йому натхнення для плідної подальшої творчості. Фахівці відзначають, що українська тема проходить практично через усю його творчість, що невичерпним джерелом романтизму, ліричності, душевності та інших рис, притаманних прокоф’євській музиці, стали саме українські народні пісні, легенди, казки, неосяжний донецький степ.
З крутих придінцівських круч злетіла у світ невмируща пісня “Дивлюсь я на небо…”, яка досить тривалий час вважалася народною, настільки її прості й дохідливі слова відповідали духу та сподіванням нашого народу. І лише порівняно недавно було встановлено справжнє авторство цього шедевру, її написав виходець із Слов’янська Михайло Петренко.
Справжній гімн Україні створив український соловейко Володимир Сосюра, закликаючи любити її як сонце, як трави, і води, чим викликав спротив тодішньої влади. А ще він з гордістю заявляв, що все ж він — донецький поет, який усе своє життя оспівував цей гуркітливий і задимлений, але такий рідний край — Донбас.
Зі сторінок книги перед нами зримо постають також полярний дослідник Георгій Сєдов, художник Архип Куїнджі, просвітителі Микола Корф і Микита Шаповал, мислитель Микола Чернявський, учені-академіки Микола Чумаченко, Леонід Литвиненко та Роман Кучер, державний діяч Володимир Дегтярьов, письменники і поети Емма Андієвська, Володимир Біляїв, Павло Байдебура, Микола Рибалко, Микола Руденко та Василь Голобородько, правозахисники і водночас інтелектуали-поети, науковці Василь Стус, Олекса Тихий та Іван Дзюба, співак Анатолій Солов’яненко, педагог Віктор Шаталов, артист балету Вадим Писарєв.
Пишаюся, що в загальному доробку є й моя скромна частка — мій нарис “Космічний Бубка” розповідає про визначного атлета сучасності, автора 35 світових рекордів зі стрибків з жердиною, Олімпійського чемпіона Сергія Назаровича Бубку.
Книга “Постаті” підготовлена в рамках проекту “Культурне обличчя Донбасу”, в ній відтворено образи двадцяти семи наших визначних земляків. Поки що двадцяти семи. Бо їх, звичайно ж, набагато більше. І перелік достойників буде весь час поповнюватися і вдосконалюватися. А тому автор ідеї Володимир Білецький упевнений, що це лише — перший крок, початок проекту. Для підготовки другого тому вже активно проводяться консультації серед експертів – мистецтвознавців, науковців, журналістів. Остаточний їх склад визначиться за рейтинговою оцінкою.
Отже, далі буде.
Валерій ШЕПТУХА.
Ще схожі публікації:
Мені соромно, що донецькі взяли в руки зброю. Соромно, що кликали Путіна. Соромно за своїх одноліток, однокурсників, однокласників, просто знайомих та минулих друзів... Соромно, що і досі люди там про...
Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні… У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з ...
Для українців місця пам’яті – Запоріжжя, Канів, Батурин, Крути, а ось тепер – і Слов’янськ. Маленьке, нічим не примітне містечко на Донеччині раптом стало відомим на весь світ та перетворилось на симв...
16 зворушливих історій про людей, які не обрали для життя іншу країну, а залишились в Україні і тут приносять їй користь. Насправді це концентрат позитивних історій про незламних долею людей. Один з г...
Не лише День української писемності та мови, що відзначається 9 листопада, та повідомлення про перехід окремих медіа зі звичної для себе на державну, спонукав до цього дослідження. Минуло 10 місяців...
Голодаючим Поволжя в 1922 р. допомогав не тільки Донбас і вся молода республіка, а й трудящі Європи, оскільки уряд Російської Федерації не приховував біди, заохочував добродійність. У 1932–1933 рр. пр...
