Вистава про Лесю Українку

Дні народження бувають різні й святкує їх кожен на свій смак. Викладачі та студенти філологічного факультету Маріупольського державного університету відзначили День факультету та кафедри української філології показом вистави про життя Лесі Українки.

Прикметно, що святкування відбулося в чудову добу природного цвітіння та кохання, тому і вирішили розповісти глядачам про чоловіків, які найбільше вплинули на життя й творчість славетної Лесі. Тим паче, що минулого року кафедра української філології гостинно приймала відому київську письменницю, драматурга Неду Неждану, котра й є авторкою п’єси про Лесю Українку “І все-таки я тебе зраджу”.

Аматорський драматичний гурток під авангардною назвою “Не мій театр” діє в університеті вже кілька років. Очолюють його Ольга Шниткіна, викладач кафедри, а в недавньому минулому — випускниця магістратури спеціальності «Українська мова та література» та Оксана Мороз, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології.

В Україні будь-яка справа починається з пісні. Коли Ніна Клак, уроджена вінничанка, чистим сильним голосом проспівала слова вражаючої сили “Я жити хочу, я люблю! Мамо, не лай дочку свою!” — зала завмерла, бо був знайдений той камертон, що об`єднав і налаштував публіку на споглядання долі наскільки славетної, настільки ж і нещасної письменниці Лесі Українки.

Виявилось, ще до народження за її душу боролись два ангели — Добра і Зла, віщуючи дівчинці непересічний шлях. А далі — коротке дитинство, яке у 10 років перекреслила страшна хвороба, туберкульоз кісток. А далі — перша закоханість в грузинського студента Нестора Гамбарашвілі, що згодом одружився з іншою красунею. А далі — зустріч у Криму, під час лікування, з поляком Сергієм Менжинським, який помер на руках закоханої Лесі, змусивши написати за одну ніч п’єсу “Оргія”. А далі, значно пізніше, геть хвору, але відому поетесу полюбив Климентій Квітка. Він проявив наполегливість і таки умовив пані Косач до одруження і… життя в злиднях…

Мінялись роки, мінялись чоловіки, разом з ними змінювалась, мужніла, мудрішала та старішала Лариса Косач. Тому не дивно, що один сценічний образ виконують різні артистки — Антоніна Ігнатенко, Олена Охтирко, Тетяна Мацкова, Олеся Онищенко. Чоловічі ролі втілювали на кону Дмитро Гузь, Данило Черняєв, Євген Троян. Були ще ролі авторки-драматурга (Юля Домашина), ангелів — Білого Духа (Дар’я Скляр) та Чорного Духа (Вікторія Корнієнко). Організатори дійства намагались залучити якомога більше студентів до драматичної справи — і їм це вдалося!

Вистава аматорського театру сприймається на одному подиху, хоча триває годину без перерви. Глядачі-студенти та гості не могли відвести очей від артистів, що були настільки природні у своїх ролях, начебто розповідали історію власного кохання. Вдячні оплески супроводжували кожну сцену. Можна лише пошкодувати, що таку надзвичайну для Маріуполя п’єсу подивилось зовсім мало глядачів.

Думається, вже настала пора ставити перед відділом культури міськради питання про надання українським аматорським театрам Маріуполя певних днів для виступів на малій сцені Драматичного театру Маріуполя. Можливо, на паритетних засадах із грецькою, єврейською та іншими громадами нашого багатонаціонального міста. Оскільки національні рухи набирають обертів, а культурні потреби в театральному мистецтві задовольняються лише для російськомовних глядачів. Настає час брати до уваги побажання різних діаспор Маріуполя, а насамперед — українців, що є чільною нацією в Україні, але досі не мають належних умов для розкриття і втілення своїх талантів.

Ірина МОЛЧАНОВА.

Член НСЖУ, член ВУТ “Просвіта”.

На знімку: учасники вистави.