Як місто покинуть, на дачу злітать?

 

Наш славетний земляк Михайло Петренко просив у Бога крилець, щоб у небо злітать. Там, за хмарами, він мріяв «шукать собі долі, на горе привіту, і ласки у зірок, у сонця просить, у світі їх яснім все горе втопить». І зараз, через півтораста літ як пішов за межу поет-мрійник, багато, дуже багато слов’янців (і не тільки!) не знають, де б «горе втопить». Одні намагаються зробити це в пляшці оковитої, інші колються, щоб забутися, а дехто важкою працею старається поправити справи, що похитнулися внаслідок масового безробіття, стрибків цін та інших негараздів. Оскільки робота, якщо вона є, здебільшого оплачується на рівні мінімуму, а переважна більшість пенсіонерів теж одержує мінімум, то «мінімальники», як і радив прем’єр-міністр М.Азаров, беруться за лопати, тим більше, що у багатьох ще з 90-х  років є городи, сади. Та у  городян-землеробів, особливо у тих, чиї сади, городи, дачі знаходяться неподалік залізничної лінії Слов’янськ – Лозова, виник ще один «негаразд» – нічим добратися до землі, яка їх годувала. Залізничники, посилаючись на підготовку до Євро – 2012, скасували всі електропоїзди, якими городяни вранці їздили на дачні ділянки, а увечері поверталися додому. Якщо минулого року поїзд Красний Лиман – Слов’янськ – Лозова курсував хоч у вихідні, то цього року і його скасували.

Наближаються поминальні дні. У тисяч жителів Слов’янська, Краматорська, інших міст Донеччини, рідні яких жили вздовж залізниці, є потреба з’їздити на кладовища, впорядкувати могили. Раніше в такі дні всі три електрички в напрямку Лозової йшли буквально забиті людьми. Вони їхали пом’янути померлих, зустрітися з родичами, які ще животіють на пограбованій, розореній землі. Тепер у них забрали й останню можливість побачитися з ріднею. То хто допоможе? Керівництво залізниці мовчить. Мабуть,чекає, коли ображені, озлоблені люди вдадуться до радикальних заходів. Візьмуть, як на Львівщині, й перекриють рух поїздів у самий непідходящий момент. Ото ганьба буде…


Віктор СКРИПНИК.


 

Ще схожі публікації:

Ми тридцять років вільні, незалежні
    Вже тридцять років вільні, незалежні. Йшли до свободи довгі сотні літ. Відкрились краєвиди нам безмежні, Від київських – від Золотих – Воріт.   Нелегкою підчас була дорога, Та дух козацький нас н...
Часопис “Донеччина” від 20 жовтня 2017 року № 36 (15965)
16 зворушливих історій про людей, які не обрали для життя іншу країну, а залишились в Україні і тут приносять їй користь. Насправді це концентрат позитивних історій про незламних долею людей. Один з г...
Олекса Гірник: протест ціною життя
21 січня 1979 року Олекса Гірник востаннє ступив на Чернечу гору, на це святе для всіх українців місце, де, звіривши свої помисли зі своїм духовним батьком Тарасом Шевченком, на знак протесту проти ро...
Продовольча деукраїнізація
На тимчасово окупованій території Донеччини влада намагається відучити місцевих людей від споживання української продукції Нещодавно лідер самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко, не приховуючи...
Недитячий вік дитячої бібліотеки
До 80-річчя Донецької обласної бібліотеки для дітей ім.  Кірова   Донецька обласна бібліотека для дітей ім. Кірова протягом багатьох років свого існування пройшла значний шлях — від міської...
Андрій Назаренко: його звали «Мєх»
Сьогодні на честь Андрія Назаренко відкрито меморіальну дошку на школі №15, в якій він навчався. Йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Маріуполя, він нагороджений орденом «За мужнсть» ...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme