Зміна окупаційних режимів

У рамках традиційного Форуму небайдужих до Дня визволення Донбасу в приміщенні музею «Смолоскип» 15 вересня відбулася громадська Академія: «Україна після визволення від німецької окупації – засади державності»

У роботі Академії взяли участь: голова організації ветеранів Донецької області Віктор Прокопчук, головний редактор газети «Україна козацька» Антін Бобир, історик Віктор Урбан, заступник голови Галицького земляцтва в Донбасі Олександр Жилак, голова Союзу Українок Донецької області Людмила Огнєва, голова всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога», фундатор музею «Смолоскип» Віктор Тупілко.

Ввідну доповідь зробив Віктор Урбан, автор багатьох книг з історії українського народу, що стали результатом багаторічних самостійних незалежних досліджень. Він зазначив, що фактично в площині будування України, як держави, мало що змінилося для українців після усунення з території України німецьких військ. Мало того, під час присутності Західного окупаційного контингенту українці мали набагато більше можливостей для розвитку своєї культури, ніж після заміни цього контингенту на Східний – Московський. В.Урбан підкреслив, що мова йде про боротьбу двох соціалістичних тоталітарних режимів за володіння Україною і що до періоду конкретної фази у вигляді бойових дій ці тоталітарні режими тісно співпрацювали в економічній і військовій площині. Ділили чужі території і в разі перемог проводили спільні паради перемог. У сфері релігії німці віддавали перевагу протестантству, але в Україні до цього питання у них було ліберальне ставлення, і місцеві жителі мали право на власну православну церкву. За часів радянського панування, фактично московського, українці були позбавлені й цього.

Віктор Прокопчук: Коли читаєш мемуари радянських воєначальників, то бачиш, що це не стільки спогади, скільки лаштування під уподобання керівництва держави. Перевидання цих спогадів постійно редагуються і часто суперечать попереднім друкам. Всерйоз до цих «джерел» історії ставитися не можна.

Антін Бобир: Українська держава – це коли розвивається українська культура. Під час німецької окупації в Донбасі були українські школи, а не німецькі. Після війни українські школи знищувалися, а замість них робилися московські. Під час німецької окупації більшість газет були українські, меншість – німецькі. Українські видавалися в кожному районі. Після «визволення» Українська преса була зведена нанівець.

Олександр Жилак: Для українців війна закінчилася в 1961 році, коли був ліквідований спротив УПА – Української Повстанської Армії. Це брехня, що на Сході не було дій УПА. Тут був великий спротив окупаційним тоталітарним режимам. Московщина, що прийшла на зміну німцям, про це замовчувала.

Людмила Огнєва: На жаль, спроби продовжити московську окупацію тривають. Одним із таких засобів є нав’язування чужих символів, як Георгіївська стрічка – нібито Георгій – наш спільний з Московською релігією достойник. В Україні і в українців ніколи не було святого Георгія Побєдоносця зі списом. У нас є Святий Юрій, який перемагав молитвою, а не списом.

Віктор Тупілко: На цьому заході я говорю не як українець, а як громадянин України. Питання національності важливе, але я знаю, що найбільш радикальні українські націоналісти – часто етнічно не українці. Один відомий москальський українофоб вимушено написав: «Українці ніколи не визнають, що ми такі, як і вони. Нам залишається лише одне – піти з їхньої землі і дати їм спокій». Відомо, що більшість держав світу не мають установчих документів про своє створення. Україна має Декларацію про Незалежність, де прописано, що це Національна держава. Це є офіційним свідченням того, що всі, абсолютно всі держави світу, визнавши цей документ, фактично визнали, що після другої світової війни Україна залишалася під іншою окупацією і не була Національною державою.

Потім Академії Людмила Огнєва ознайомила учасників і гостей заходу з документами музею «Смолоскип», в яких йдеться про боротьбу українців Донбасу з окупаційними тоталітарними режимами.

Степан КОПАНКА.