До 75-річчя від дня народження
У далекій від Донецька засніженій Рахнівці не менш далекого 1938 року 6 січня народився поет світового рівня Василь Стус. Це ім’я сьогодні знає кожен українець і тому не має потреби переповідати факти його біографії читачам “Донеччини”. З нагоди вшанування світлої пам’яті поета хотілося б пригадати кілька фактів, що пов’язують його життя із Донецьким національним університетом, де і сьогодні можна вповні відчути його присутність.
Філологічний факультет у часи здобуття В.Стусом фаху вчителя української мови і літератури (1954-59 рр.) був тоді головним корпусом Сталінського педагогічного інституту. Сьогодні це перший корпус Донецького національного університету, будівля, яка мало змінилася з тих часів, хіба що внутрішнім виглядом аудиторій і кольором фасаду. Майбутній поет свідомо обрав шлях у ті часи непрестижного українського філолога, але примхлива доля подарувала йому шанс отримати ще й ґрунтовну історичну освіту: у 1955 р. факультет реорганізовано в історико-філологічний, а чотирирічний інститутський курс замінено п’ятирічним університетським. Це цілком задовольняло спраглого до знань студента.
Як згадують його однокурсники, майбутній поет першим з’являвся у лекційній аудиторії № 38 і завжди був ретельно підготовлений, але ніколи не хизувався своїми знаннями і охоче допомагав товаришам, коли ті зверталися за допомогою. А звертатися було чого, адже В.Стус блискуче знав курси предметів інституту, засвоюючи їх поза межами програми, постійно засиджувався у читальному залі бібліотеки. Захоплювався вивченням філософії (до складу його лектури входили Кант, Ніцше, Монтень, Фейєрбах та ін.), самотужки вивчив латинську і добре володів німецькою, дивуючи своїми перекладами викладачів. Завжди відповідав українською мовою.
Серед кола студентських друзів В.Стуса опинилися Олег Орач, Анатолій Лазоренко, Володимир Міщенко, Василь Захарченко. Слід наголосити, що жоден із них не відвернувся згодом від цькованого режимом в’язня сумління. Найбільшими ж друзями були обдаровані студенти Микола Раєцький та Іван Прінцевський, доля яких склалася нещасливо і навіть трагічно: перший був виключений з четвертого курсу інституту за націоналістичні ухили, другий, уже ставши викладачем цього ж закладу, – доведений до самогубства постійною опікою КДБ.
Однак, не зважаючи на малосприятливі умови для навчання, дещо провінційний статус закладу дав В.Стусу отримати більш ґрунтовні знання завдяки безперервній самоосвіті. Сприяло цьому приязне ставлення до здібного студента з боку окремих викладачів. Викладач зарубіжної літератури Тимофій Трифонович Духовний, який мав великий авторитет серед студентів, запримітив талановитого юнака і дав йому можливість користуватися власною бібліотекою, де були справжні, замовчувані на той час, скарби української літератури: М.Семенко, М.Зеров, В.Свідзинський, А.Любченко, М.Хвильовий, В.Підмогильний та багато-багато інших. Крім того, Т.Духовний був керівником літературної студії, до складу якої входив і Василь Стус. Як не дивно, але на зустрічах літстудійців В.Стус, за свідченнями друзів, виступав переважно як критик, а не поет. Часто критика від свого товариша була дошкульніша (через її прямоту і безкомпромісність, притаманну самому В.Стусу), ніж більш толерантна до початківців позиція керівника студії.
Знайомий Василеві Стусу ще за його шкільних часів донецький письменник Костянтин (Кость) Макарович Тесленко, вчитель української мови і літератури, згодом відповідальний секретар журналу “Донбас”, також сприяв формуванню світогляду молодого поета. До речі, син К.Тесленка, письменник-фантаст Олександр Тесленко у 1960-х роках був частим гостем у київському помешканні родини Стусів.
Як відомо, Василь Стус закінчив свою педагогічну освіту з відзнакою. Однак слід зазначити, що зі стін нашого вищого навчального закладу вийшов і цілком сформований молодий поет. Ще протягом навчання, за порадою вищезгаданого Т.Духовного, він підготував добірку своїх юнацьких віршів, надіславши її до “Літературної газети” (нині – “Літературна Україна”). Публікація віршів супроводжувалася передмовою майже легендарного на той час Андрія Малишка, але сталося це вже тоді, коли В.Стус після недовгого вчителювання перебував в армії.
В університеті, де вчився поет, В.Стуса не тільки шанують, але і ґрунтовно досліджують його творчість: при кафедрі історії української літератури і фольклористики довгий час діяли науково-дослідні теми, пов’язані з різними аспектами його мистецької спадщини. Творчість митця неодноразово була предметом обговорення на конференціях різного рівня, від регіонального до міжнародного. Останньою була IV Всеукраїнська наукова конференція “Василь Стус: життєві і творчі контексти”, яка пройшла у Донецьку 25 вересня 2009 р.
На фасаді корпусу філологічного факультету 20 вересня 2001 року встановлено меморіальну дошку як увічнення пам’яті про поета, який безкомпромісно виступив проти свавілля влади і міг переконливо стверджувати, дивлячись в очі своїм ворогам: “Як добре те, що смерті не боюсь я…”. Саме слова цієї поезії викарбувані на пам’ятній дошці. У самому корпусі є “Аудиторія імені Героя України Василя Стуса”, вона розташована поруч із деканатом. У цій аудиторії є цікаві стенди, на яких представлені факти життєвої і творчої біографії митця.
Цього року, як завжди, біля меморіальної дошки Василеві Стусу з’являться свіжі квіти як данина пам’яті поету і громадянину.
Сергій НЕСВІТ.
Науковий співробітник кафедри історії української літератури і фольклористики ДонНУ.
Під час відкриття оновленого музею Василя Стуса в Донецьку. У центрі – син поета Дмитро.
Фото Івана ПОХВАЛЕНКА.
Ще схожі публікації:
Незважаючи на утиски, переслідування царів, королів та їх сатрапів і поплічників, українська мова жила в душі народу. Люди говорили нею, складали вірші, співали пісні, видавали книжки, журнали. Згадай...
… Пити, випивати, кружляти, хилити, вихиляти, смоктати, черкати, чаркувати, клюкати, смикати, лигати, кубрячити, глушити, тягти, дути, хлистати, розпивати, пиячити, дудлити, хлебтати. А тепер, шановні...
За десятки років журналістської та краєзнавчої роботи багато разів доводилося писати про Слов’янськ як центр солеваріння (за однією з версій, князь Ігор у 1185 р. йшов на Тор по сіль), форпост оборони...
У Міжнародний день рідної мови в Палаці культури ім. Горького відбувся Фестиваль словесності й культури народів Донбасу. Це вже п’ятий за ліком фестиваль і влаштовується він п’ятий рік поспіль. Впродо...
Дмитро Дмитрович Білий, доктор історичних наук, професор кафедри українознавства – особистість у Донецькому юридичному інституті знана і впізнавана. Для кожного, кому пощастило слухати його лекції, ди...
Уже тривалий час Галина Лозко займається питаннями культури українського народу в дохристиянський період. В Україні немає науковця, який би так детально і найповніше дослідив язичн...
