Розгорнеться незабаром
По всій Україні
Рух вкраїнського народу!
І тоді загинуть
Ті прокляті нелюди,
Що народ морили,
Що життя нам не давали,
Правдоньку ганьбили…
(витяг з самвидавівського журналу, про який піде розмова)
Зустріч зі «смертником»
Неймовірно, але факт: ці рядки закличного вірша «До тебе звертаюсь, народе!» написані дев’ятнадцятилітнім юнаком із глухого донецького хутору Сухий Яр Олександром Лихом у сталінському голодному і холодному 1948 році. І не лише писані, а й вміщені у рукописному журналі «Голос народу» – чи не першому «самвидаві» не тільки в УРСР, а й у Союзі.
Як фантастично виглядає і зустріч зі співавтором цього сухоярівського видання, організатором товариства «Друзі українського народу» Миколою Гавриловичем Ушкварком, пронизливого осіннього вечора 2012 року на хуторському кладовищі біля могили його товариша-ровесника Олександра Петровича Лиха, який пішов із життя кілька років тому.
Ця сивочола, небагатослівна людина у далекому 1950-му році потрапила під розстрільну статтю, яку згодом було замінено, як і його тепер уже покійному другу Сашку Лихові на 25 років позбавлення волі, що зафіксовано у слідчій справі № 6701 Управління КДБ по Дніпропетровській області. По «сухоярівській» справі проходив і молодший брат Лиха – сімнадцятирічний Петро, який отримав десять років ув’язнення.
Хутір на тлі териконів
Невеличкий хутір із двадцяти дворів затишно вмостився серед зелених полів у розлогому виярку на тлі шахтних териконів Димитрового – за чотири кілометри від міста. Нині тут здебільшого тримають дачі і під зиму народу майже немає. А ось Микола Гаврилович навідується сюди у будь-яку пору року, за будь-якої погоди. Адже тут знаходиться його родове «помістя», невеличка українська хата – колиска майже чотирьох поколінь козацького роду Ушкварків.
На рідному порозі Микола Гаврилович згадує своє далеке дитинство, бунтарську юність. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Пам’ятає добре роки окупації, галасливих і мерзлякуватих італійських вояків, що стояли на хуторі. Жорстоко закарбувався у пам’яті повоєнний голодомор. Певне, невипадково, що саме у ці роки юнак, який тоді вже навчався на першому курсі Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, став замислюватися над тим, чому важко живеться людям у соціалістичній країні, землякам, українцям – на рідній землі?.. Своїми сумнівами, думками ділився з ровесником-сусідом, молодим шахтарем Сашком Лихом, його двоюрідним братом, школярем Петром.
Чи впливали тоді на формування його світогляду, національної свідомості батьки, інститутські вчителі? Сьогодні Микола Гаврилович стверджує: «Ні. Самі все бачили, все розуміли, адже не маленькі вже були».
Перший і… останній
Ось тоді, в один із довгих зимових вечорів 1947 року, у натопленій хаті Ушкварків і визріло у юнаків остаточне рішення організувати товариство «Друзі українського народу» – хай і не численне, але дієве. Із гумки навіть свою печатку виготовили. Врешті, вона і зіграє фатальну роль у цій непересічній історії.
А щоби слова, як кажуть у народі, не розходилися з ділом, вирішили випускати журнал патріотичного товариства, який назвали «Друзі українського народу». Перший (і, як виявилося, останній) номер цього рукопису з’явився у 1948-му році. Його передавали з рук у руки: брати Лихо – односельцям, шахтарям, Ушкварок – однокурсникам у Дніпропетровську.
Переді мною копія цього унікального номера самвидаву на 24 сторінки. Відразу впадає в очі красивий учнівський почерк, дбайливе, продумане художнє оформлення – зі вставками, малюнками, мапами. Та це лише зовнішні красиві квіточки. Плоди, що вибухають, як гранати, – у змістові написаного, в юнацькій поезії, прозі трьох авторів.
До правди – самотужки?
Читаєш і не перестаєш дивуватися, задаючи собі питання: «Звідки у хлопців така національна свідомість, де її підґрунтя? Як таке могло з’явитися у зрусифікованому, зінтернаціоналізованому Донбасі, та ще у розпал сталінських репресій, коли на заході України енкавеесники на смерть боролися з УПА, а на сході ніби все мовчало?..».
Микола Гаврилович Ушкварок і сьогодні стверджує, що до «такого життя» він і його товариші дійшли самотужки. Підстав йому не вірити ніби немає. А коли це дійсно так, то виходить одне – вся справа у генах: українських, козацьких, невмирущих!..
Перечитую вірші Петра Лиха, Миколи Ушкварка майже 55-річної давності із такими промовистими назвами: «Що ж ти думаєш, мій друже?», «Душі наші спільні», «До тебе звертаюсь, народе!», «Самостійна Україна». З поетичної точки зору, вони не претендують на високу оцінку. Але ж які сміливі, щирі рядки: «Треба взяти в руки зброю…», «Ніякої зміни за ці роки не діждалась наша Україна…», «Дехто милості чекає від лютого ката…», «Тоді тільки будем жити, як здобудем волю…», «І зі зброєю в руках її визволяти…», «Гадаю, що полягти за рідну Вкраїну краще буде, ніж загинуть за цю Батьківщину…», «Народ уже гострить меча…», «Потім взятись усім за сокиру, щоби знищить порядки гнилі…».
Та за такі відверті, відчайдушні слова, писані і поширювані сухоярівськими «єретиками», тоді розстрільної статті вистачило б на цілий хутір, на цілий інститут!..
Випробування долі
Звичайно ж, що у тій системі якесь товариство сміливців не могло довго існувати. Через печатку кадебісти вийшли на хутір, провели обшук, знайшли «самвидав», заарештували зухвалих юнаків. А далі був суд у Дніпропетровську за створення антирадянської молодіжної організації, метою якої була боротьба за самостійну Україну. «Шили» і зв’язок із іноземною розвідкою, але не довели. З весни 1950 року – ув’язнення, табори ГУТАБу.
Лише у 1956 році, за амністією, українець Микола Ушкварок повернувся з Воркути на свою Батьківщину. Але не на Донбас, а у Західну Україну. Там створив сім’ю, що згодом трагічно розпалась – від невиліковної хвороби померла молода дружина, маленька дитина. Як кажуть, лихо одне не ходить…
Але чоловік не зламався, спромігся витримати і цей страшний удар долі. Щоб набратися духовних і моральних сил, він повернувся на свою батьківську землю – на рідну Донеччину.
Святий обов’язок
Нині 83-річний Микола Гаврилович Ушкварок тихо доживає свого буремного віку у невеличкій власній хаті на околиці шахтарського містечка Димитрового. У чоловіка дружна сім’я – дружина, діти, онуки.
Глибоковіруюча людина, він, певне, уже пробачив своїм катам за все – за понівечену юність, за подальші переслідування в рідній, але ще залежній Україні, за передчасну смерть своїх рідних, друзів…
Микола Гаврилович – людина зовсім не публічна. Певен, що навіть давні сусіди не знають про його минуле, яким би інші пишалися, а деякі, можливо, й використовували для свого сьогодення. Але колишній політв’язень Ушкварок – не з таких.
Тож ми і взяли на себе святий обов’язок бодай коротенько розповісти про унікальну і в той же час просту долю цього чоловіка, який, коли майже всі мовчали, відкрито написав: «Всім, як одному, українцям, хто хоче жити і бажає бачити життя, взяти в руки зброю і оголосити Україну самостійною державою»…
Душа супротивом яріла
На географічній мапі України нанесено чимало назв ярів та вибалок, розкиданих у густих лісах, серед широких степів. На історичній карті козаки-повстанці навічно вкарбували у пам’ять звитягу Холодного Яру, що на Черкащині. У літературний літопис похилим почерком трагічної долі письменника Сави Божка вписаний його рідний Крутий Яр на славній Січеславщині. Гідне місце у цьому переліку має посісти і донецький хутір Сухий Яр, де колись спалахнув, заярів національний супротив юнака Миколи Ушкварка і двох його товаришів…
Юрій ДОЦЕНКО.
Член Національної спілки письменників України
Донецька обл.
Ще схожі публікації:
Дмитро Дмитрович Білий, доктор історичних наук, професор кафедри українознавства – особистість у Донецькому юридичному інституті знана і впізнавана. Для кожного, кому пощастило слухати його лекції, ди...
Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав. О.Яворська, «Молитва» Краса і міць, глибока мудрі...
Напередодні Медового Спасу у селищі Дробишеве, що на Лиманщині, за доброю традицією 13 серпня організували свято меду. Сюди привезли свою сонячну продукцію пасічники не тільки Лиманського району, але ...
У будь-яку пору року ліси Краснолиманщини притягують, наче магнітом, сотні, а то й навіть тисячі відвідувачів щодня. Сюди йдуть не тільки місцеві, багато хто приїздить здалеку. Однак, милуючись краєви...
У Національній спілці письменників нещодавно відбувся Всеукраїнський форум «Захистимо мову — збережемо Україну!» У підготовці цього заходу взяли також участь Всеукраїнське товариство «Про...
Уже тривалий час Галина Лозко займається питаннями культури українського народу в дохристиянський період. В Україні немає науковця, який би так детально і найповніше дослідив язичн...
