Історія про те, як телеграма, направлена Брежнєву, допомогла звичайній шахтарській сім’ї отримати квартиру в донецькій новобудові
Для Ігоря Миколайовича і Галини Трохимівни Мусіних Донецьк уже багато років є найулюбленішим і найріднішим містом, з яким пов’язані найкращі роки життя.
Мусіни — типова для Донбасу сім’я пенсіонерів, яких тут багато. Вони — з покоління дітей війни, вихованці одного з дитячих будинків Миколаївської області. Дитячий будинок і звів їх разом, і поріднив. Торік Мусіни відсвяткували золоте весілля. А діти, Світлана і Олександр, на честь такого поважного ювілею подарували їм золоті обручки і широкоформатне «вікно у світ» — телевізор. Тепер ці подарунки щодня нагадують подружжю про знаменну дату.
На пенсії вони вже понад 20 років. Узагалі, сімейний союз у них типовий для Донбасу.
Ігор Миколайович — шахтар, гірничий майстер, понад 25 років пропрацював на донецькій шахті ім. Горького. Своє життя з донбасівським “чорним золотом” — вугіллям, він пов’язав відразу після школи: технікум, чотири роки служби в армії в морфлоті, потім — навчання в Донецькому політехнічному інституті й одночасно — робота на шахті.
Галина Трохимівна — за освітою педагог. Працювала вчителькою молодших класів, вихователькою в дитсадку. Кілька років Галина Трохимівна пропрацювала і в газеті «Радянська Донеччина», коректором.
При цьому до Донецька у Мусіних — ставлення особливе. За рейтингами українських міст вони не стежать. Проте вже кілька десятиліть вважають шахтарську столицю найзручнішим для проживання містом в Україні, сучасним і живописним. Тим самим «містом мільйонів троянд» — символом облаштованості радянської епохи.
Тим більше, що живуть Мусіни зовсім неподалік центру Донецька — за кілька кроків від цирку «Космос» та від центрального міського парку ім. Щербакова, з великим розарієм і європейським шармом, і за сто кроків від шахти ім. Горького, з якою Ігор Миколайович не втратив зв’язок навіть після виходу на пенсію.
Власне, як працівникові шахти наприкінці шістдесятих Ігорю Мусіну і виділили двокімнатну квартиру в новобудові. Хоча для отримання житла йому довелося виявити і свої вольові якості, і наполегливість.
— Квартири в нашому будинку мали отримати кілька десятків шахтарських сімей. А потім раптом з’ясувалося, що є й інші претенденти на це житло — наприклад, представники спортивних організацій. Черга почала зрушуватися. Отримання квартири виявилося під знаком питання. І я вирішив безпосередньо звернутися до Леоніда Брежнєва. Направив йому телеграму. Після цього квартиру дали. В обком викликали, подокоряли, але ордер виписали.
У своїй телеграмі Ігор Миколайович так і вказав: «Москва, Кремль, Генеральному секретареві ЦК КПРС Л.І. Брежнєву». Коли прийшов в обком, помітив, що його телеграма лежить на столі перед керівним працівником обкому. Проте, для належного реагування на звернення «на місцях» і отримання квартири цього виявилося достатньо.
Одним словом, зараз Мусіни відчувають себе в центрі муніципального всесвіту. Біля самого будинку — кілька гіпермаркетів, реконструйований і доглянутий парк. У квартирі — ноутбук і «Скайп», по якому вони регулярно спілкуються з донькою, яка понад 10 років проживає у Бельгії. Вона — лікар і викладач.
А що ще потрібно пенсіонерам для відчуття комфорту? Хоча Ігор Миколайович згадує, що в молодості й рибалив неподалік — кілограмових коропів у міському ставку ловив, і навіть гриби в межі міста збирав.
У той же час, Ігор Миколайович з Галиною Трохимівною в один голос запевняють, що за два останні десятиліття шахтарська столиця покращала.
— Зараз Донецьк — одне з найкрасивіших міст Європи, — переконаний Ігор Миколайович. — Нам є з чим порівнювати. Ми були у Брюсселі, в Парижі. У Брюсселі, наприклад, були в Королівському парку, в якому розташована скульптура Петра I. Вважається, що це одне з найживописніших місць в Європі. Безумовно, там красиво, чисто, затишно. Але в Донецьку парк усе одно кращий.
Примітно, що дончанами Мусіни стали абсолютно випадково.
— Я закінчував технікум у Красному Лучі, що на Луганщині. Це було дуже маленьке, непоказне містечко. А як вибрати, в яке місто поїхати? Розклав на столі карту, ткнув олівцем. Потрапив у Сталіно. Саме так усе і сталося, — розповідає Ігор Миколайович.
Про те, що на початку шістдесятих приїхали в Донецьк, Мусіни не шкодують. Навпаки, вдячні долі. Й життя без Донецька не уявляють.
— Мені Донецьк сподобався відразу. Не знаю, чому так, але навіть Одеса, таке відоме і велике місто, де я бувала не раз, на мене справила менше враження. І хоча перші роки ми жили в орендованому флігелі, й виглядав Донецьк тоді зовсім інакше, і місто це — промислове, але враження він справляв дуже сприятливе, — підкреслює Галина Трохимівна.
Утім, справжнім багатством сім’ї Мусіних є «людський капітал». Потенціалу його цілком вистачило б для кількох звичайних сімей. А вже у звичні стереотипи й уявлення про донецьку шахтарську родину сім’я Мусіних зовсім не вкладається.
Ігор Миколайович понад 30 років пропрацював робкором — у донецьких газетах і шахтній багатотиражці. Ще в молодості він почав писати вірші. Понад 15 років збирав архівні документи, що ілюструють віковий шлях розвитку вугільної промисловості Донецького регіону, а потім передав унікальну колекцію обласній бібліотеці. А останніми роками Ігор Мусін видає свої книги віршів — їх уже видано більше десяти.
— Я не знаю, чому нам так пощастило. Виховувалися в дитбудинку, можна сказати, випадково опинилися в Донецьку. А зараз живемо в такому чудовому місці чудового міста, — ділиться Ігор Миколайович.
— Ні на яке інше місто Донецьк ми ні за що не проміняємо, — додає Галина Трохимівна.
Валентин Хорошун
фото: “Золоте весілля” Мусіних
Ще схожі публікації:
Все більше переконуюся, що все у нас починається з пісні. З ранкових пісень птахів... з матусиної колискової... І таланти народжуються з тих пісень, що на протязі дитинства чи юності звучали довкола. ...
З нагоди 210-ї річниці заснування Сергіївки — одного з найбільших сіл Слов'янського району — в сільському Будинку культури відбулася науково-практична конференція на тему "Історичне минуле Сергіївки" ...
Крім своєї основної просвітницької діяльності, Меморіальний музей В.І. Немировича-Данченка в селі Нескучному Великоновосілківського району проводить й інші культурно-масові заходи для відвідувачів. Зо...
Напередодні Медового Спасу у селищі Дробишеве, що на Лиманщині, за доброю традицією 13 серпня організували свято меду. Сюди привезли свою сонячну продукцію пасічники не тільки Лиманського району, але ...
Зранку 9 листопада, у День української писемності й мови, в учнів та вчителів Новолуганської ЗОШ був піднесений настрій, в навчальних кабінетах можна було побачити вислови про мову, українські орнамен...
Ідея створення музею освіти міста Горлівка виникла багато років тому, неодноразові спроби зібрати матеріал для нього, на жаль, довгий час не були втілені в життя. Нарешті, зібравши ідеї ініціаторів, н...
