На краю прірви

Те, що відбувається на моїй рідній Донеччині, треба називати своїми іменами: бандитизм і безвладдя. А люди, які чинять спротив або займають патріотичну позицію, мало не щодня поповнюють перелік жертв. Гинуть громадяни, які підтримують немічну українську владу тим, що не бояться і не приховують своїх проукраїнських поглядів.

 

Так, У Краснолиманському районі, що межує зі Слов’янськом, озброєні бойовики викрали й жорстоко вбили 35-річного фермера і просвітянина Валерія Сала із села Шандриголове. Тіло закатованого чоловіка знайшли в Луганській області, де теж небезпечно бути українцем. У місті Брянка біля блокпоста п’яні сепаратисти розстріляли чотирьох молодих людей за те, що хлопці привітали один одного гаслом «Слава Україні!». Двоє із цих юнаків, 22 і 24 років, від завданих поранень загинули, ще двоє перебувають у важкому стані в лікарні. У Костянтинівці православного священика вбили, коли намагався умиротворити терористів словом Божим, а біля Краматорська жінку, яка везла українським військовим у подарунок цигарки, бойовики зґвалтували і жорстоко побили, автомобіль спалили. У центрі Слов’янська, де в підвалі досі перебувають кількадесят заручників, внаслідок перестрілки дістав поранення у груди 12-річний хлопчик. Дитина прооперована, але досі балансує на межі життя і смерті.

За бездіяльності тутешньої міліції зухвалі бандити масово викрадають людей. Так, досі не відоме місцезнаходження тяжкопораненого «свободівця» з Макіївки Олексія Демка. Ввечері 8 травня у його квартиру увірвались активісти «Донецької народної республіки». Чоловіка вивезли за межі міста, катували, потім викинули з машини, гадаючи, що він мертвий. Демка знайшли випадкові перехожі й викликали «швидку». Він перебував у реанімації з кульовим пораненням хребта. Наступного дня реанімобіль донецької санавіації, яким перевозили Олексія, був розстріляний сепаратистами на об’їзній дорозі між Донецьком і Макіївкою. Терористи також захопили лікаря Галину Іванову, жива вона чи ні, не відомо.

– Ми намагалися переправити Олексія з Макіївської міськлікарні №1 до Дніпропетровська. Хтось, мабуть, «здав» нас, бо на «швидку» і машину супроводу напали. Обстріляли з автоматів, пробили колеса. Терористи спершу відправили Олексія до лікарні, потім перевезли в облдержадміністрацію, затим – начебто в Горлівку, а куди далі – хтозна. Не знаю, до кого звертатись і як допомогти побратиму. Самопроголошений мер Слов’янська заявив, що заручників убиватимуть, – розповідає, хвилюючись, Ігор Славгородський, лідер ВО «Свобода» в Донецькій області.

У Краматорську терористи викрали співробітників служби аеродрому, серед них трьох жінок. Одна зуміла втекти, у неї зламані ребра, вирване волосся. Людей били у виконкомі, потім перевезли до міськвідділу міліції, яким фактично керують сепаратисти. Минулої середи з власної квартири викрали Максима Матюшенка, працівника управління соцзахисту Краматорська. «Вооруженные люди из тех, которые давно в городе, были на двух машинах. Квартиру перевернули, забрали фото- и компьютерную технику, мобильные телефоны. Куда отвезли Максима – неизвестно. Дети успели спрятаться», – розповів свідок, який не називає себе. Страшно. Бо міліція сьогодні з бандитами.

Так, за словами 19-річного активіста Юрія Бенедюка, його матір пообіцяли вбити, якщо хлопець не заплатить викуп за неї й вітчима. Заручників захопили активісти ДНР не без допомоги макіївських міліціонерів і утримують їх у приміщенні Донецької облдержадміністрації.

– Я вдома не живу, відколи на Донбасі почали викрадати «свободівців». То вирішили відігратися на батьках. У мене в кімнаті висів прапор України – бандити зірвали і примушували маму його їсти. Потім наказували, щоб порізала собі вени. Знущалися всіляко, – розповів Юрій.

Відчули на собі розгул тероризму і працівники ЗМІ – більшість газет Слов’янська і Краматорська не виходить, обласне державне телебачення змушене транслювати один із російських телеканалів, а керівники найпопулярніших донецьких інтернет-видань і чимало відомих журналістів виїхали з області через прямі загрози своєму життю.

Прикметно, що в столиці шахтарського краю вуличні стовпи суціль обклеєні оголошеннями про продаж квартир. Причому за цінами, нижчими від ринкових.

Тривожна ситуація на Донеччині постійно підігрівається чутками, аби й так залякані мешканці не «розслаблялися». Для тих, хто не з Донбасу, це здається нісенітницею, але тут «бандерівців» виглядають ще з минулої зими. Так, днями у Донецьку юрба сепаратистів зі зброєю подалася на залізничний вокзал, куди мав прибути потяг Львів – Маріуполь, аби влаштувати «теплий прийом бандерівцям». Багато людей, які прийшли зустрічати своїх рідних чи знайомих, були шоковані, побачивши на пероні озброєних бойовиків із георгіївськими стрічками. Помітно захвилювались і пасажири, що сходили з поїзда. На щастя, донбасівців, які часто навідуються до столиці Галичини на екскурсію чи відпочинок, «помилували». Та страх у серцях людей живе.

Як з’ясувалося згодом, зустрічати «бандер» на вокзалі закликали на мітингу, який напередодні вирував біля будівлі другий місяць захопленої ОДА. Там один із ораторів заявив, що в Донецьк їде дев’ять (!) потягів із «бандерівцями» зі Львова, тому з ними треба «розібратися»… При здоровому глузді важко повірити в реальність такого, але прихильники ДНР плекають образ ворога безупинно, переконують оточуючих, поширюють вигадки, одна від іншої безглуздіші. То «бандери» нібито отруїли водогони у Донецьку і Горлівці, то «Правий сектор» готує вибухи на День Перемоги, то ще якесь нещастя спіткає моїх земляків через «коричневу чуму»… Прикро, але чутки біжать попереду їх спростування, з’являються нові й нові вигадки, образ ворога домальовує російське телебачення в домі кожного донеччанина.

Тож не дивно, що на тлі програної інформаційної війни, безсилля влади та її структур дехто з місцевих жителів підтримав так звану «Донецьку народну республіку». А це додало сил її озброєним «апологетам». Голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко зазначив: «АТО триває вже майже місяць, а терористи від цього стають усе сильнішими і сильнішими». За його словами, бойовики «роздали дуже багато зброї, починають ділити сфери впливу на блокпости». «Донбас потрібен Україні чи ні? Бо, перебуваючи тут, бачачи все це, ми не можемо нічого вдіяти, як це не прикро. Їздимо по шахтах, зустрічаємося з людьми як підпільники, бо відкрито вже небезпечно», – заявив М.Волинко.

Так, бути українцем на Донеччині стає все небезпечніше. Тому від Києва тут чекають рішучіших дій.


Ігор ЗОЦ.


 

Ще схожі публікації:

Чи впливають медіа на вибір Донбасу?
  Коли я попросила відповісти на це запитання свою колишню колегу, чиє життя наразі розділене між підконтрольною Україні територією та окупованою, вона перепитала про які медіа мова – українсь...
НОВІ ЗАПОВІДНИКИ
  Цьогоріч  у Донецькій області буде відкрито десять заповідників загальною площею майже дві тисячі гектарів. На початок року площа природно-заповідного фонду краю склала майже сто тисяч гектарів і т...
«ШОТЛАНДСЬКА ЗАСТОЛЬНА»
  Це оповідання написав мій батько Олексій Антонович ЗОЦ, повернувшись з Другої Світової війни, де воював з 1941 по 1945рік. В останній рік війни радянським командуванням був відряджений до Війська П...
Часопис “Донеччина” від 27 жовтня 2017 року № 37 (15966)
Наталія Рад: «Увага людей при обговоренні пенсійної реформи чомусь зосереджена на мінімальному показникові для призначення пенсії. Як на мій погляд, увага має фокусуватись не на мінімальному розмірі с...
Часопис “Донеччина” від 15 лютого 2018 року № 2 (15982)
У Краматорську, який, на мою думку, ментально залишається вели- ким заводським селищем зупинки у нових тролейбусах оголошують українською мовою. Такими ж говіркими тут зробили світлофори в самісіньком...
"Донеччина" від 17 червня 2016 року № 21 (15912)
За чверть століття в Україні часів Незалежності не існувало чіткої державницької політики по відродженню української історії. Українці не зробили висновків з біблійної істини, чому Мойсей сорок років ...

The Author

Ігор ЗОЦ

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme