Кажуть, сучасні люди байдужі до всього. Не думаю. Просто більшість втомлена нескінченними скандалами на олімпі влади й тихо виживає, спрямовуючи сили на виховання дітей – майбутнього країни. Але якою виявиться Україна через 5-10 років? Буде надалі животіти худенькою ковдрою, скраяною з різнокольорових клаптиків-областей, котрі ось-ось розповзуться на окремі частини, або повстане гарною блакитно-золотавою тканиною, зітканою на спільній патріотичній основі з блискучими переливами окремих складових? Про це можна гадати, але можна й працювати наполегливо, день за днем, не сподіваючись на нагороди.
Сергій Лащенко зі Львова за фахом лісівник, який мав би вирощувати нові ліси на місці вирубок. Проте важкий шлях становлення незалежної України підштовхнув до думки, що спочатку треба виростити єдиний український народ, який після століть свавілля жорстоких загарбників виглядає таким же сплюндрованим, як лісові вирубки у рідних Карпатах. Заступ лісівника був змінений на перо журналіста, який розпочав нелегкий труд об’єднання нації.
Чи залишились українці на Півдні та Сході? Чи їх усіх винищила “червона мітла” радянської доби? Про те, як шукав однодумців, С.Лащенко розповів у цікавій праці “Наш південний Схід” (Львів, 2012, – 100 с.). Погортаємо її сторінки.
Першим українцем в Криму виявив себе поет Орест Корсовецький, вчитель, вінничанин за походженням, якого доля закинула на південь, де він співчував депортованим кримським татарам так само, як й українцям, виселеним до Сибіру. Із листування з Корсовецьким з’ясувалося: українці на півдні є, треба лише їх знайти й активізувати. Найліпший спосіб – об’єднатись через пресу. Тому вихід у 1992 р. україномовної газети “Кримська світлиця” став знаковою подією для патріотів Криму. Але було дуже важко сіяти українське слово в умовах постійного тиску з боку російського флоту, розташованого в Севастополі. Навіть редактор “Світлиці” Віктор Качула у розпачі вигукує:
Батьку, я ж із твого тіста! Скільки б хліба я зібрав!
Нащо ж ти мене до міста слово сіяти послав?
Сходить рідне слово в муках в цій далекій стороні.
Може, батькова наука призабулася мені?
Може, й справді – кидать треба, та й туди – де вдячний труд?
Тільки ж небо, батьку, небо
Хто триматиме отут…
Проте “КС” набуває популярності, й Сергій Лащенко згодом стає її власкором у Львові та продовжує пошуки.
Галина Коваль з Одеси приїхала до Галичини на Різдво і виявилась дуже патріотичною студенткою, яка не боїться сперечатись із деякими викладачами Одеського університету стосовно їх шовіністичних поглядів на історію України. Згодом пані Галина стала однією із засновниць “Молодої Просвіти” у місті. Одеський професор Вадим Хмарський на запитання: “Чи не краще сконцентрувати зусилля на Центральній Україні замість сіяти в “кам’яній пустелі” Сходу та Півдня?” – відповів негативно. Він вважає, що повинний здійснюватись принцип Соборності України. Оскільки сам народився в Донецьку, став істориком в Одесі й “наявність патріотизму на Сході не треба ані заперечувати, ані применшувати. Треба впроваджувати українську мову поступово на ґрунті загальнолюдських цінностей. До того можуть придатись взаємні візити східняків та західників”.
До українства можна йти багатьма шляхами. Так, колишній мер Одеси пан Гурвіц просто зробив 70% шкіл україномовними, тому юні одесити державну мову знають. Аліна Пляченко – голова одеської Ліги українських жінок у 90-х роках випустила в ефір понад 70 радіопередач на теми українства і каже, що сама прийшла до України, пізнавши її пекельну історію. Історик Олександр Музичек, вінничанин за походженням, та бібліотекарка Наталя Зілинська, молдованка за національністю, однаково щиросердно люблять українську мову і впроваджують її під час праці. Скільки ж їх – українців Одеси?
Безумовно, пан Лащенко не міг обминути Донецьк. Його екскурсоводом була відома українська діячка Марія Олійник, яка багато років є заступницею обласного відділу ВУТ “Просвіта”. Враження львівського кореспондента складались за принципом “холод-спека” у залежності від того, де саме в Донецьку він побував. Вразив нахабний тон комуніста Ільїна, що заперечував Голодомор на сесії обласної ради. Вразила прихильність деяких донеччан до творів очорнителя усього вкраїнського Олеся Бузини. Але паралельно їм багато років б’ється за українську мову єдина обласна газета “Донеччина” на чолі з редактором Ігорем Зоцем. Поряд з комуністами та ж Марія Олійник разом із батьками та школярами захищають у суді україномовні школи міста, їм допомагають патріотичні вчителі, і як підсумок – 60% абітурієнтів при вступі на факультет “журналістика” пишуть твори українською мовою! Подружжя науковців Вадим і Світлана Олефіренки не лише викладають українську в Донецьку, але випускають і надсилають власні книги до Кубані, Росії, Казахстану, Середній Азії, де існує багато українських діаспор. І небайдужий українець з Хабаровська Олександр Лозиков у відповідь їх зусиллям почав друкувати журнал “Далекосхідна хвиля”!
Однак існують донеччани зовсім іншого ґатунку. Доктор філологічних наук, завідувач кафедрою теорії літератури Донецького національного університету Олександр Корабльов має унікальний хист. Пише анекдоти. Про українців. Надсилає їх до відомого в Росії журналу “Дружба народов”, де їх радо друкують. Філолог навіть робить гучний висновок: “Типичные украинцы живут известно где – в анекдотах!” І яким же виявляється українець у пана Корабльова? Ви вже здогадались? Хитрим, тупим, жадібним і обов’язково з кулеметом – якщо не під пахвою, то перед хатою. Так важко сприймають деякі радянські науковці перехід України із стану підлеглої колонії у вільну державу. Не може їхній пресований сталінським чоботом мозок змиритись із вивільненням українського народу з імперського рабства. Прагнуть знов до ярма. А патріотів, хто через Сибір і концтабори вивів свою країну до вільного життя, – зневажають та висміюють.
На анекдоти донеччанина дошкульно і влучно відповів доктор фізико-математичних наук Роман Пляцко зі Львова. А Сергій Лащенко щиро обурюється: “Професора вивчила Україна, вона ж йому платить зарплату! У нього ж студентів чимало… А ми, наївні, чекаємо, що ДонНУ скоро випустить патріотів України. Хай би спробував Корабльов критикувати російський характер, живучи в Росії. Вмить би позбувся кафедри. А у нас можна. Ми ж – найдемократичніші!” І підсумовує: “На українофобів демократія поширюватись не повинна. Навіть якщо йдеться про Донбас”.
Отакий він – строкатий та небайдужий до українства Донбас – мала Батьківщина славетних українців В.Сосюри, В.Стуса, І.Дзюби, О.Тихого, М.Руденка. Тому автор збірки робить цілком влучний висновок: “Донбас знищує українських патріотів, але він їх і продукує”.
Нарешті пан Лащенко звертається до свого улюбленого Криму і схвильовано пише про його людей…
Ось таку добру й цікаву книгу отримала громада України від Сергія Лащенка, власного кореспондента “Кримської світлиці”. Доля до долі, як перлину до перлинки, збирає він у єдине намисто українців на проблемних територіях нашої землі, щоби об’єднати в міцну Соборну державу. Він наполегливо розшукує скрізь справжніх українців і немов би запрошує: “Гайда у наше патріотичне коло. Адже Україна у нас – одна!”.
Ірина МОЛЧАНОВА.
Член ВУТ “Просвіта”.
м. Маріуполь.
Ще схожі публікації:
Як нові виклики пожвавили культурне життя Звичний стиль роботи – концерти, фестивалі, культурно-мистецькі акції – в період карантину став для обласного комунального підприємства «Центр кіномистецтва ...
Як злітав у повітря наш міст – показали майже по усіх телеканалах. Регіт, що супроводжував той вибух, ще й досі пам’ятаю. Ламати – то не будувати. Люди поколіннями Донбас викохували. Та кому до цього ...
Українські сліди на окупованій наразі частині Донеччини – це не тільки пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, фантастичні мозаїки Алли Горської на кількох будинках в ...
Мешканці окупованої Донеччини вимушені переживати найважчу на своєму віку зиму - «російську». Такої зими у Донецьку, як нинішня, не пам`ятають навіть старожили! Це, раз по раз глухо підкашлюючи...
Віктор ЛОГАЧОВ народився 1 серпня 1941 року на хуторі Карла Маркса Новотиторовського (нині Динського) району на Кубані. Після служби в армії працював у газетах Маріуполя та Донецька, у видавництві...
Земля ковтає дощ, його холодні сльози, А ти не кажи нічого - нас виключено. Україна горить і невтішніїї прогнози Вибивають людей ніжно і витончено. Гори, спалахуй, вигравай вогонь, Підк...
