«НІХТО ВЖЕ НЕ ПРОМІНЯЄ УКРАЇНУ НА ДНР…»


zacharov

Сергія Захарова вперше побачив, здається, у Львові, під час Форуму видавців. Хоча значно більше часу він проводить у столиці. Приємно було переконатися, що один з учасників українського Опору на Донбасі (і один з перших в’язнів лугандонівського режиму) – людина скромна і комунікабельна. Кожна зустріч з ним радує, хоча й розумієш: колишній донеччанин не зможе змінити ситуацію на донецькому напрямку. Але радує непереборний оптимізм художника, тому Сергій у Києві «нарозхват». Цього разу ми змогли спокійно переговорити з пів-години. Сергій почав з того, що детальніше розповів про своє рідне середовище, про «Ізоляцію»:

-Доля «Ізоляції» тісно переплетена з долею багатьох тимчасово переміщених осіб. Бо це організація нового типу, таких в Україні небагато. Вона свого часу і в Донецьку з’явилася майже як десант інопланетян. В 2010 році вони у нас відкрилися, і ця величезна територія розміром у 8 гектарів стала великим Артцентром. Я раніше не співробітничав з ними, просто коли дізнався про їхнє існування, то став відвідувати їхні заходи. Назву залишили «Ізоляція», бо так називався завод ізоляційних матеріалів. А ось в 2014 році бойовики зайшли туди і знищили всі артоб’єкти; все що можна було порізати і здати на металобрухт – здали. Ось такі там реалії… А в Харкові нещодавно у нас були дебати, на які запросили скандально відому поетесу з ДНР Олену Заславську. То вона ставила в один ряд оце хуліганство сепаратистів і знищення пам’ятників Леніну по всій Україні. Я з цим не згоден, бо в першому випадку це рішуча зміна ідеології і вектора розвитку, а в другому – пограбування з метою наживи. Чесно кажучи, для мене був несподіванкою приїзд Олени. Чому її запросили? Думаю – просто треба було показати нашим іноземним гостям – що собою являють люди, які просувають культуру на теренах ДНР-ЛНР. Більш яскравого носія «культури» звідти, мабуть, не знайшлося. Своїм виступом вона усім показала, що в ДНР повністю відсутня атмосфера для розвитку нормальної людини. Там і надалі буде лише пропаганда, а обдарована людина просто вимушена буде піти в підпілля і не матиме можливості висловитися. Мешканці Харкова негативно оцінили виступ поетеси-сепаратисти. Харківська патріотична молодь і представники Правого сектору, навіть чекали Олену Заславську на виході. Хотіли висловити їй усе, що думають про так звану ДНР і ЛНР. До речі, захищали її тоді луганчани.

-Біженці з Луганська?

-Так, люди, які цю війну відчули на власній шкурі, і самі постраждали від сепаратистів. Тим не менше, вони відтіснили місцевих хлопців, щоб Олену ніхто не зачіпав. До-речі, тоді ж від харків’ян я почув, що всі нормальні люди з ДНР-ЛНР вже виїхали, а тому з рештою можна не церемонитись. І тут вони в корені неправі! У мене багато друзів і родичів, які ненавидять Лугандонію і її атмосферу, але виїхати не можуть. Багато є причин, і обставини у кожного свої. Та й нема підтримки переміщених на державному рівні. Тому навіть багато з тих, які зробили спробу переїхати на вільні від терористів території, з часом вимушені були повернутися назад. Тому ми ні в якому випадку не повинні повторювати підходи сталінської доби, коли кожен, хто був під окупацією, оголошувався зрадником.

-Помітив, що переміщені особи діляться на песимістів і оптимістів. Одна дівчина з Донецька, яка виїхала до Львова, сказала, що ніколи туди не повернеться. І пояснила це так: «Я не зможу вибачити тим, хто бив мене залізним прутом по голові…» Луганський професор, який переїхав до Івано-Франківська сказав, що працює на новому місці з повною віддачею. І вважає, що набагато більше користі принесе українській справі, перебуваючи в західній Україні, ніж у рідному Луганську. Завершив розмову так: «На нинішніх окупованих територіях утвориться інтелектуальна діра, причому надовго». Ви з ним згодні?

-Навпаки. Рано чи пізно українсько-російський кордон на Сході буде закрито, Навряд чи це буде військова перемога. Скоріш за все – якісь міжнародні угоди будуть. І люди почнуть повертатися назад… Вся злочинна маса (тобто сепаратисти, які воювали проти України) переміститься в Росію. Хоч і кажуть, що Путін їх не пустить, буде розстрілювати на кордоні, але це вже їхні проблеми. Тут вони не залишаться. Значна частина колаборантів переорієнтується відповідно до нових обставин. А стосовно «інтелектуальної діри», яка утвориться на місці Донбасу, то це також навряд… Коли зараз завітати у Слов’янськ чи в Краматорськ, то ви побачите там немало оптимістичного. Раніше про Слов’янськ говорили, що це «город-герой», у якому стільки безстрашних борців з київською «хунтою», і що це «исконно русская земля»… Але як тільки українська армія наблизилася, сепаратисти повтікали і благополучно здали це важливе з їхньої точки зору місто. І що тепер у Слов’янську? Постійні візити цікавих людей – ледь не щотижня туди їдуть люди масштабу Сергія Жадана. Маса проукраїнських культурних заходів! Добре, що ці міста тепер не обділені увагою України, бо раніше цього не було. Звичайно, є люди, які досі підтримують сепаратистів, але тепер вони мовчать… Будуть мовчати і надалі, не становлячи при цьому загрози для України. Набагато важливіше розвивати економіку і створювати нові робочі місця. Якщо це буде, то я прогнозую нові сплески культурного життя.

-А які настрої в Маріуполі?

$IMAGE5$-Ніхто з мешканців не хоче, щоб у них було так, як на окупованих територіях. Адже родичі, друзі постійно обмінюються інформацією. Ніхто вже не проміняє Україну на ДНР. Звісно, в центрі міста є місце, де постійно збираються престарілі маріупольці. Спочатку я думав, що там збираються якісь сектанти. Але місцеві сказали, що це сепаратисти. Патріоти навіть фарбою написали на асфальті: «Здесь собираются рашисты-сепаратисты…» Ніхто вже цей напис не замальовує, і він свідчить про досить високий рівень толерантності, якої навіть близько нема в ДНР. Адже поблизу Маріуполя дислокуються патріотичні військові формування, скажімо «Азов», і ніхто цих людей не зачіпає! Головне, щоб терактів не було, а спілкуватися, дискутувати можна.

-Чи можлива активна підпільна робота ТАМ?

-Підпільна робота в ДНР на зразок тієї, що я робив? Вона цілком можлива і тепер. Написи патріотичні, проукраїнські постійно з’являються. Але у людей тепер більше страху, тому, що всі розуміють, що підвали проросійських терористів – це серйозно, а головне, вони зовсім поряд.

– Якби вас не заарештували тоді, ви шліфували б свої конспіративні навики?

$IMAG6$ -Звичайно. Тепер я вже розумію, де «проколовся». Був, дійсно, трохи легковажним… Я не думав, що російські спецслужби будуть настільки уважно стежити, мобілізувавши всі резерви, і займатися виявленням потенційних учасників Опору. Перша моя вилазка була першим уроком, що не можна виїжджати в комендантську годину. Навіть якщо це ранок. Не можна возити з собою декілька робіт. Якось я встановив свою роботу (вирізану з картону фігуру Стрєлкова-Гіркіна) і мене через деякий час зупинив патруль. А в моєму багажнику тоді було ще дві роботи. Якби вони його відкрили, то на першій же «вилазці» моя підпільна діяльність і припинилася б. Тому коригував я свою діяльність по мірі зростання досвіду. А ще помилкою було те, що я спілкувався з журналістами зі свого номеру телефона. Треба було міняти сім-карту, а ще краще – дзвонити з іншого телефона. Тоді жив би в Донецьку значно довше і зробив би ще багато корисних справ. Сліди проукраїнської підпільної роботи дуже надихають значну частину населення окупованих територій.


Сергій ЛАЩЕНКО


 

Ще схожі публікації:

Ордаш Дадашов: палке серце і щедра душа...
Доля випадково звела мене із цією людиною. Він, уродженець Північного гірського Кавказу, виявився більшим патріотом Донеччини, шанувальником його історії, ніж деякі записні «краєзнавці»...   ...
Нащадок Великого Кобзаря у Слов'янську
15 березня 2016 року кафедра української мови та літератури ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» організувала зустріч із праправнуком Тараса Григоровича Шевченка – Лисенком Миколою Пав...
Щедрий ужинок
Валерій Романько – голова Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат педагогічних наук, доцент Донбаського державного педагогічного університету, член-кореспонден...
Великодня паска
Цими днями в Донецьку завершився перший в Україні конкурс великодніх пасок, у якому взяли участь представники 28 хлібозаводів з Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Луганська і, звичайно ж, господарі фес...
Часопис “Донеччина” від 20 липня 2018 року № 8 (15988)
Правда по-краматорськи. Маркером на об’єктивність місцевих газет стало висвітлення ними відзначення 5 липня Дня звільнення Краматорська і Слов’янська від проросійських терористів. У Краматорську зокре...
Часопис “Донеччина” від 3 лютого 2017 року № 5(15943)
Кажуть: «Що Бог не дає – усе на краще!». Але щоб це зрозуміти, треба пережити чимало складного чи навіть неприємного та болісного. Ми подолали все, оскільки знали, заради чого пручаємося та боремося. ...

The Author

Сергій ЛАЩЕНКО

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme