АКВАРІУМ

 


1_5255089893d0b5255089893d54Нарешті вихідні. То вже якісь сто …надцяті, які я збиралася присвятити звільненню маленьких мешканців скляної хати – акваріуму. Кожен раз, коли я діставалася дому через цю кляту лінію розмежування збройного конфлікту, перша справа в моєму списку – акваріум. І так було і в грудні, і в січні, і в лютому … Зараз вже кінець червня і мені соромно, бо я не можу пригадати, коли востаннє чистила оте скляне помешкання. Вони ж бо мовчать, ті риби! Витріщають на мене свої оченята, хапають повітря ротом і мовчать! Ті, хто хоче захопити мене в своє володіння хоча б на день, – вони ж весь тиждень мені диктують: того привези, те знайди, ось це, як приїдеш – зробимо (або якщо чесно, сама зробиш). А цим парусним вєліферам та сомикам з гупаками, ну, не дав Господь голосу! За що я їх завжди і любила. Бо кіт кожного ранку (війна, не війна) о п’ятій ранку просив їсти так голосно й вимогливо, що мені хотілося влучити в нього одним із капців. А цих не чутно. Розмірковують про щось своє у чотирьохстах літрах води і нічого не кажуть. Читати їхні думки я не навчилася. І слава Богу! Бо здогадуюсь, що вони іноді мені бажали за таке дбайливе ставлення до утриманців хатнього «водного господарства». До себе, тобто. Ні, я не можу сказати, що не робила якихось реверансів в їх бік. То водички свіженької доллю, то корму нового привезу, то повикидаю равликів, що порозводилися, немов кролі в Австралії. І кожен раз, стоячи перед величезною лупою кутового акваріуму, давала їм слово, що вже наступного разу обов’язково поміняю водичку. І вони мені, сердешні, вірили. Та й, між нами кажучи, іншого вибору в них і не було.
Коли стало припікати сонечко, я знайшла в собі сили зробити в хаті більш-менш «генеральне» прибирання. Хоча, якщо поміркувати, буде в мене чисто, чи пилюка кататиметься по підлозі, як перекоти – поле, тому «Граду» чи «Смерчу» зовсім фіолетово. Ефект той самий. Їхнє діло поцілити та розбити вщент. І байдуже чия то домівка була… Але, приїхавши на два дні, я якось зуміла включити в собі оті батарейки, із якими рекламний зайчик скаче довше за всіх, і тому навіть килими вичистила та, скрутивши, сховала. Тоді постала нова проблема. Якщо розлетиться під час обстрілу скло акваріуму, то всі чотириста літрів води виллються на підлогу і ніякий килим ані краплі не вбере в себе, бо я ж його прибрала. А моєму сусідові з нижньої квартири, коли він випливе, буде не цікаво: фарс-мажорні обставини в країні чи не фарс-мажорні. Тому й прийшлося рибкам урізати життєвий простір наполовину. Навіть, більше. Десь літрів на 250. Для того, щоб сумління не мучило мене, додала відерце фільтрованої води. І вони прийняли мої умови квартирного найму! Бо мовчать же! І я поїхала собі. В мене ж робота, студенти(які не мовчать, а навпаки), війна, врешті-решт, яка, на жаль, теж періодично подає свій моторошний голос!
А сьогодні вони дивилися на мене так, що я зрозуміла які слова, речення і цілі звороти вони мені адресують! Подумки затуляючи вуха, притягла шлангу, покликала тата, зняли кришку акваріуму… А там – ніби ота газова камера!.. Пробачте мені, рибоньки-голубоньки! Ні, сомикам гарно. Вони тих, що не витримали тяжких умов катівні, з’їли. Он, які тепер кабани плавають! А я ж колись і молінезій тут залишала, і мечоносців! Втім, згадала баба, як дівкою була! Тут вижив найсильніший. Природний відбір. Закон джунглів – отих заокеанських зелених непрохідних і наших – кам’яних донбаських із важко прохідними пунктами пропуску…
Словом, дивлюся на рибок і здогадуюсь, що Чарльз Роберт Дарвін на базі мого акваріуму міг би ще пару відкриттів зробити. Та не хочу я ніяких експериментів більше. Вони ж живі! А ми у відповіді за тих, кого приручили. Якщо хто призабув, треба Екзюпері перечитати.
Через дві години мого занурення в акваріум, той тепер вже майже блищав. Риби плавали у ста літрах свіженької води. Тато випустив у ставок цілий стакан зайвих равликів. Риби були щасливі! Скільки там треба для щастя? Декілька годин, коли не стріляють, хазяйка, яка змогла перетнути живою лінію розмежування, вода у крані та «останні з Могікан», що змогли вижити у водяному пеклі мого акваріуму.
Коли наступить мир і рибки все ще будуть блимати на мене своїми оченятами, присягаюся! – віддам цей акваріум до дитячого садочка разом з усіма фільтрами, обігрівачами, підсвітками… Хай тільки виживуть мої рибки. Нехай ми всі виживемо.


 

Наталія КОВАЛЬСЬКА

Червень 2015 м. Горлівка


 

Читанка

Наталя Ковальська – саме із тих перспективних молодих авторів, якими періодично поповнюється Донецька обласна організація Національної спілки письменників України. Принаймні кілька років тому обласна приймальна комісія нашого осередку схвально оцінила її збірки поезій і рекомендувала талановиту літераторку для вступу до НСПУ. Переконаний, у недалекому майбутньому столичні колеги обов’язково підтримають наші клопотання, бо йдеться про дійсно цікаву і самобутню авторку. Зрештою, у цьому можуть пересвідчитися безпосередньо читачі «Донеччини», ознайомившись із запропонованим зразком її свіжої і «ще теплої» прози.

Павло КУЩ, голова Донецької обласної організації НСПУ


 

Ще схожі публікації:

«П’ята колона» – символ Донбасу. Недовизволені території
  Нещодавно на Донеччині стався вже звичний і майже пересічний випадок – вигулькнув черговий «косяк» представників місцевої влади. Керівникам області довелося відмінити тендер на закупівлю 120...
ОСВЯТИЛИ УНІКАЛЬНИЙ ХРАМ
Предстоятель Православної церкви України Митрополит Епіфаній відвідав цими днями Маріуполь на Донеччині, де освятив унікальний храм святого Петра Могили і собору Успіння Пресвятої Богородиці, а також...
Ми пам'ятаємо тебе, Тарасе!
Усний журнал з такою назвою підготували до Шевченківських свят студенти 8-10 класів Маріупольського міського ліцею. Вони прочитали його на відкритому уроці, який проводила керівниця кафедри «Українськ...
Слов’янськ: чому немає змін ?
Пройшло майже два роки після визволення нашого рідного і багатостраждального міста Слов’янськ.Але війна, саме війна, а не АТО, з окупантами продовжується, як і раніше рвуться снаряди, свистять кулі, г...
«Донецькі» як можливий каталізатор змін у суспільстві
  Думав про це вже з самого початку війни, коли у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові з’явилися перші біженці з Донбасу. А ще частенько згадував давнє фото, зроблене в українському Криму ...
Василь Стус:«Аби, померлий, я воскрес і пробудився жити знову»
Із 3-4-м вересня назавжди пов'язана сумнозвісна подія - смерть Василя Стуса. Згадуючи цю дату, попри все хочеться говорити про свято Життя, адже цьогоріч виповнилося 25 років із дня виходу у світ його...

The Author

Бривко Микола

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme