Нарешті вихідні. То вже якісь сто …надцяті, які я збиралася присвятити звільненню маленьких мешканців скляної хати – акваріуму. Кожен раз, коли я діставалася дому через цю кляту лінію розмежування збройного конфлікту, перша справа в моєму списку – акваріум. І так було і в грудні, і в січні, і в лютому … Зараз вже кінець червня і мені соромно, бо я не можу пригадати, коли востаннє чистила оте скляне помешкання. Вони ж бо мовчать, ті риби! Витріщають на мене свої оченята, хапають повітря ротом і мовчать! Ті, хто хоче захопити мене в своє володіння хоча б на день, – вони ж весь тиждень мені диктують: того привези, те знайди, ось це, як приїдеш – зробимо (або якщо чесно, сама зробиш). А цим парусним вєліферам та сомикам з гупаками, ну, не дав Господь голосу! За що я їх завжди і любила. Бо кіт кожного ранку (війна, не війна) о п’ятій ранку просив їсти так голосно й вимогливо, що мені хотілося влучити в нього одним із капців. А цих не чутно. Розмірковують про щось своє у чотирьохстах літрах води і нічого не кажуть. Читати їхні думки я не навчилася. І слава Богу! Бо здогадуюсь, що вони іноді мені бажали за таке дбайливе ставлення до утриманців хатнього «водного господарства». До себе, тобто. Ні, я не можу сказати, що не робила якихось реверансів в їх бік. То водички свіженької доллю, то корму нового привезу, то повикидаю равликів, що порозводилися, немов кролі в Австралії. І кожен раз, стоячи перед величезною лупою кутового акваріуму, давала їм слово, що вже наступного разу обов’язково поміняю водичку. І вони мені, сердешні, вірили. Та й, між нами кажучи, іншого вибору в них і не було.
Коли стало припікати сонечко, я знайшла в собі сили зробити в хаті більш-менш «генеральне» прибирання. Хоча, якщо поміркувати, буде в мене чисто, чи пилюка кататиметься по підлозі, як перекоти – поле, тому «Граду» чи «Смерчу» зовсім фіолетово. Ефект той самий. Їхнє діло поцілити та розбити вщент. І байдуже чия то домівка була… Але, приїхавши на два дні, я якось зуміла включити в собі оті батарейки, із якими рекламний зайчик скаче довше за всіх, і тому навіть килими вичистила та, скрутивши, сховала. Тоді постала нова проблема. Якщо розлетиться під час обстрілу скло акваріуму, то всі чотириста літрів води виллються на підлогу і ніякий килим ані краплі не вбере в себе, бо я ж його прибрала. А моєму сусідові з нижньої квартири, коли він випливе, буде не цікаво: фарс-мажорні обставини в країні чи не фарс-мажорні. Тому й прийшлося рибкам урізати життєвий простір наполовину. Навіть, більше. Десь літрів на 250. Для того, щоб сумління не мучило мене, додала відерце фільтрованої води. І вони прийняли мої умови квартирного найму! Бо мовчать же! І я поїхала собі. В мене ж робота, студенти(які не мовчать, а навпаки), війна, врешті-решт, яка, на жаль, теж періодично подає свій моторошний голос!
А сьогодні вони дивилися на мене так, що я зрозуміла які слова, речення і цілі звороти вони мені адресують! Подумки затуляючи вуха, притягла шлангу, покликала тата, зняли кришку акваріуму… А там – ніби ота газова камера!.. Пробачте мені, рибоньки-голубоньки! Ні, сомикам гарно. Вони тих, що не витримали тяжких умов катівні, з’їли. Он, які тепер кабани плавають! А я ж колись і молінезій тут залишала, і мечоносців! Втім, згадала баба, як дівкою була! Тут вижив найсильніший. Природний відбір. Закон джунглів – отих заокеанських зелених непрохідних і наших – кам’яних донбаських із важко прохідними пунктами пропуску…
Словом, дивлюся на рибок і здогадуюсь, що Чарльз Роберт Дарвін на базі мого акваріуму міг би ще пару відкриттів зробити. Та не хочу я ніяких експериментів більше. Вони ж живі! А ми у відповіді за тих, кого приручили. Якщо хто призабув, треба Екзюпері перечитати.
Через дві години мого занурення в акваріум, той тепер вже майже блищав. Риби плавали у ста літрах свіженької води. Тато випустив у ставок цілий стакан зайвих равликів. Риби були щасливі! Скільки там треба для щастя? Декілька годин, коли не стріляють, хазяйка, яка змогла перетнути живою лінію розмежування, вода у крані та «останні з Могікан», що змогли вижити у водяному пеклі мого акваріуму.
Коли наступить мир і рибки все ще будуть блимати на мене своїми оченятами, присягаюся! – віддам цей акваріум до дитячого садочка разом з усіма фільтрами, обігрівачами, підсвітками… Хай тільки виживуть мої рибки. Нехай ми всі виживемо.
Наталія КОВАЛЬСЬКА
Червень 2015 м. Горлівка
Читанка
Наталя Ковальська – саме із тих перспективних молодих авторів, якими періодично поповнюється Донецька обласна організація Національної спілки письменників України. Принаймні кілька років тому обласна приймальна комісія нашого осередку схвально оцінила її збірки поезій і рекомендувала талановиту літераторку для вступу до НСПУ. Переконаний, у недалекому майбутньому столичні колеги обов’язково підтримають наші клопотання, бо йдеться про дійсно цікаву і самобутню авторку. Зрештою, у цьому можуть пересвідчитися безпосередньо читачі «Донеччини», ознайомившись із запропонованим зразком її свіжої і «ще теплої» прози.
Павло КУЩ, голова Донецької обласної організації НСПУ
Ще схожі публікації:
Донбаський соціум, не дивлячись на свою, начебто, індиферентність, уважно слідкує за діями і київської, і особливо своєї донецької влади. Кожна неправильна дія, навіть непродумане сказане слово – зниж...
Добірка поезій Віталія Павловського акумулює в собі пережите й сприйняте в останні роки, що стали лінією розмежування до війни й сьогодні. У віршах промовляють образи степу й весни, активною є націона...
Перше питання, яке я задав би самому собі, як мешканцю Слов’янська: «Чому саме наше місто обрали першим для захоплення і перетворення на фор- пост інтервенції і окупації українських земель?». Одразу в...
Своє перше десятиліття Анатолій Глива мав відзначити 23 червня 1941 р. Не вдалося. І свято, і мрії зруйнували фашисти. Вранці 22 червня вони бомбили не лише Київ, а й Васильків, де жила сім'я Гливи. О...
Ім’я Віктора Скрипника, ветерана журналістики, Почесного краєзнавця України добре відоме нашим землякам. З-під його пера вийшли сотні статей, десятки книг про історію Слов’янщини, про відомих л...
Наш Великоновосілківський район розташований у віддаленій сільській глибинці Донецької області. Та все ж земляків, які мали і мають поетичний хист, у нас чимало. Передусім варто згадати відомих у літе...
