Сьогодні на честь Андрія Назаренко відкрито меморіальну дошку на школі №15, в якій він навчався. Йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Маріуполя, він нагороджений орденом «За мужнсть» III ступеня. Плюс – куточок в ГО «Новий Маріуполь» та стенд у рідній школі. Це власне і все,чим може похвалитися в увічненні свого захисника Маріуполь.
Андрій виріс в родині українських патріотів і тому не варто дивуватися його життєвій позиції. Членство в самообороні Маріуполя, волонтерство в «Новому Маріуполі», допомога постраждалим в результаті обстрілу житлового масиву Східний 24 січня минулого року – ось віхи його біографії в важкі для міста півроку з серпня 2014 по січень 2015-го.
Відразу після допомоги на Східному Андрій Назаренко пішов воювати в 129-й розвідбат (перетворений пізніше в 131-й розвідбат), першим серед учасників Маріупольської самооборони. Разом з ним пішов ще один член самооборони, уродженець окупованого Шахтарська Коля Бобров. Так по передовій вони і ходили разом – високий широкоплечий Андрій і невисокий Микола.
Останнього разу я бачився з Андрієм на Великдень, коли група волонтерів з Маріуполя, Івано-Франківська і Чернівців приїхала в Талаківку, де стояла рота 131-го розвідбату. Нас зустріли на позиціях Андрій з Миколою. Назаренко тримав через плече здоровезний й кулемет ПКМ (вага якого без магазину 9,2 кг) легко, як звичайний АКС-74. «Філін» – замполіт 37-го окремого мехбату, який прикривали розвідники, пожартував, що Андрій зростом на розвідника не підходящий. Назаренко лише відмахнувся. Хлопці влаштували нам екскурсію по позиціях, зокрема на вкопаний танк «Анютка» (назву написали на стволі).
21 червня 2015-го мене розбудив дзвінок від мого кума «Вікінга», снайпера 131-го розвідбату: «Андрія нема. Загинув». Подробиці взнав буквально через три години. Тоді я трохи «підпрацьовував» науковим співробітником у заповіднику «Кам’яні могили», була неділя і на мені висів обов’язок водити екскурсії заповідником. До нас на джипі під’їхали розвідники 79-ї аеромобільної бригади, які були свідками останнього бою Андрія. Вони і розповіли подробиці: виявляється, групу, яка йшла у ворожий тил, видав хтось із місцевих. Яким чином, десантники не знали, бо зрадник накивав п’ятами.
Через кілька тижнів до «Нового Маріуполя» заїхав колишній водій 131-го розвідбату «Адвокат», який мав стійкий зв’язок з колишнім підрозділом. Він повідомив, що зрадника знайшли і можливо, він ліквідований.
Мама героя Наталія Михайлівна розповідала, що прадід Андрія брав активну участь в боротьбі за незалежність України в часи УНР і 1920-х роках. Коли його мало заарештувати ГПУ, він змушений був з родиною виїхати з Полтавщини до Маріуполя. Однак і в Маріуполі він швидко знайшов українське підпілля (це до того, що Маріуполь завжди був «російським») і все-ж потрапив в чекістські жорна. Його заарештували в 1931 році (тоді в Маріуполі ГПУ «розкрило» підпільну організацію на чолі з директором Маріупольського банку Савенком, якщо вірити слідству – емісаром самого провідника УВО-ОУН Євгена Коновальця). Після суду вислали з міста в один з концтаборів на Донбасі, де прадід Андрія загинув.
Дід Андрія воював на Північному флоті в роки Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями.
До речі, на порядку денному стоїть розробка серії бігбордів про маріупольців – учасників Другої світової і сучасної воєн. І серед них – Назаренки – дід і онук, які захищали Батьківщину.
Сам Андрій закінчив Азовський морський інститут, працював на торгових судах механіком (звідси його позивний в самообороні і на фронті «Мєх») – робота хоч і нелегка, але грошова. Перед війною купив квартиру, збирався одружитися… Він міг спокійно найнятися в рейс і провести воєнне лихоліття в теплих широтах далеко від вибухів. Але плюнувши на власне благополуччя, пішов в морозні дні січня 2015-го захищати Маріуполь.
20 червня 2015-го він загинув, прикриваючи дії спільної розвідгрупи з розвідників 79-ї аеромобільної бригади і 131-го розвідбату. Розвідники відвернули увагу бойовиків на себе, і в цей час інша група проникла непоміченою у ворожий тил і виконала завдання.
Можна сказати – помстилася за Назаренка і його побратима Володимира Милосердова (загинув разом з Андрієм).
Тепер маріупольській громаді треба скласти іспит на право називатися громадянами. Екзаменаторами будуть 350 хлопців, які полягли, захищаючи Маріуполь, в тому числі й Андрій Назаренко.
Вадим ДЖУВАГА
Ще схожі публікації:
І став вірний ленінець українським патріотом У 60-ті, після служби в армії, працював термістом на АІЗі. Робота була дуже гаряча - навколо газові камерні та очкові печі, а по центру на півцеху наші, ...
Українські сліди на окупованій наразі частині Донеччини – це не тільки пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, фантастичні мозаїки Алли Горської на кількох будинках в ...
Патріарх Філарет: Захистимо Українську державу, бо з нами Бог! Спротив є і був по всій Україні, але наразі патріархат, який був маленьким, став найбільшою церквою в Україні. Згідно останніх соціоло...
Біженець, переселенець, переміщенець (чи переміщений?), евакуйованець (чи евакуйований?)… Ці слова сьогодні стали чи не найбільш активно використовувати в масмедійному просторі. Хоча їх дефініція, чи ...
У Краматорську на Донеччині відбувся концерт популярного гурту «Океан Ельзи». Перші хвилі пісенного «Океану Ельзи» почали накочуватися на наш прифронтовий Донбас у вигляді афіш та безкінечних розмо...
Буквально на цьому тижні став свідком того, як в читальному залі центральної міської бібліотеки двоє дівчаток років по дванадцять брали Кобзаря. Звертаюся до бібліотекаря: – Олено Іванівно, як гада...
