У тому, що народ змінюється, перетворюючись на свідомих громадян, чимала заслуга краєзнавців, науковців та працівників культури.
Один з таких заходів, який спонукав відвідувачів замислитись над тим, хто ми є і звідки взялися – свято «Обручка Катерини», яке відбулось в Центрі мистецтв і дозвілля Покровська (Красноармійська), що відбувся у рамках Фестивалю християнської творчості.
Тож, до нас прибули гості з Харківського крайового братства апостола Андрія Первозванного української Автокефальної православної церкви.
Відкрила захід організатор волонтерської групи « Доброчинець» Ольга Бондар – титар Свято-Дмитрівської церкви Харкова.
Знаний в Україні, особливо дитячому загалові, поет – Іван Андрусяк, зізнався, що любить спілкуватися із дітьми, бо дитячий світ несподіваний і безмежний. Поет прочитав вірші і розповів про те, що шукає дівчинку із нашого міста – Поліну Литвиненко, яка 5 років тому зверталася до нього з листом. І щиро сказав, що радий приїхати туди, де є читачі.
У саме серце, мов гострий спис, влучили рядки прозового вірша відомого в Україні поета Бориса Гуменюка – « Заповіт»:
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в неї
Ще живі
Ми ховаємося в землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо, як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло і затишно
Ще живі
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів!
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники
Не треба ніде карбувати наших імен
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І все
Але це буде завтра
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперним лопатами
На її тілі
Останній вірш української літератури
Рядки білого вірша викликали у багатьох жінок сльози на очах. Саме такі слова здатні загартовувати серця любов’ю до батьківщини, повести в бій.
Автор цих мужніх віршів Борис Гуменюк, провів в АТО рік, був заступником командира добровольчого батальйону УПА, зараз – в батальйоні «Азов ». Воював у Пісках, за його плечима 25 років літературної роботи. Пішов в АТО і хоче розповісти про війну, як він сказав, «з нашого голосу, бо не менш, ніж кривава сутичка – війна інформаційна і, можливо, через рік російське ТВ скаже, що «доблестный российский солдат пришёл в Донбасс освобождать народ от хунты».
– Я вирішив писати, – веде далі письменник, – бо ми всі винні, що у нас вкрали Крим, як злодії – прийшли й забрали. Ми, письменники, сакралізуємо українського воїна. Я бандерівець, готовий обійняти донецького шахтаря, бо у нас одна мати – Україна».
У свою чергу, наша поетка з Красноармійська, Любов Чорна, прочитала власний вірш «Герої не вмирають».
Освітянин і краєзнавець із нашого міста, член НСПУ, Петро Гайворонський, читав уривки з повісті «Скельця калейдоскопу».
За спиною виступаючих – ікони. Вони не в золотих рамах, а написані в окопах АТО на кришках ящиків від патронів. З цих картин на нас дивилися Спаситель, Божа Матір, святі.
Письменник – казкар, Олесь Клемансон, прочитав казки з сучасним підтекстом про «Бетери, які шкрябаються в двері».
Олесь Клемансон зокрема сказав, що реальність спростовує міфи про Новоросію. «Свій рід, – сказав митець, я пам’ятаю з XVIII століття, є багато родичів на Сході: Харківщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина, Донеччина, але я не чув, щоби хтось хоч раз сказав з мого роду : я – росіянин».
Потім виступала молодь. Студенти Католицького університету, що у Львові, юні співачки, Соломія і Олександра, під гітару заспівали дві авторські пісні: «А знаєш, чи якось спокійно» та «У своїх думках я ніколи цей край не залишу». Чудова мелодія, ніжні дівочі голоси, зворушливі слова. У своєму привітанні до нас дівчата сказали: «Ви не думайте, як ми зі Львова, то війна далеко. Ми завжди пам’ятаємо , що йде війна, бо ми всі – одна країна». А парубок з їхнього гурту розповів про вертеп, де поруч з традиційними фігурують і сучасні персонажі: воїн АТО, сєпар та цар Ірод Путін.
Про патріотичні об’єднання міста і району розповіли гостям директор Красноармійського історичного музею Юлія Костюченко, а про шкільне патріотичне товариство «Пласт» – краєзнавець з села Миколаївка – Людмила Овсяник.
Науковець, викладач історії Красноармійського індустріального інституту – Микола Яцюк, зазначив, що в місті зростає патріотичний рух. «Чому ж тоді всі голосували за Опозиційний блок», – подумалось мені.
На завершення до учасників фестивалю звернувся архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, викладач Києво – Могилянськаї академії, владика Ігор. За його словами віруюча людина ніколи не буде зрадником.
– Нам треба подолати ворога в середині нас, бути сміливими в боротьбі. Спогади про комуністичне минуле навмисне міфологізуються. Це треба роз’яснювати, спростовувати. Велике мистецтво – бути разом! Зрозуміти людей, донести правду, – сказав владика Ігор.
Діана БІЛОКОНЬ
с. Петрівка, Красноармійський район.
Ще схожі публікації:
Зустріч прозаїків і поетів, доля яких пов’язана з Донеччиною, відбулася в столичному Музеї книги і друкарства. Зібрання присвятили 85-річчю створення Донецької області, а ініціювала зустріч екс-директ...
«Віра — око прозорливеє, серце чистеє, уста отверстая» Григорій СКОВОРОДА. Войовничий атеїзм радянських часів намагався щомога знищити і духовність, і матеріальні с...
Червень 2016, другий тиждень 1. «Міс-Слов'янськ» любить «русскій мір», але поїде в Європу.. 2. В інформполітиці на Донбасі - повна безвідповідальність. 3. Чиновники до масових протестів довел...
Цими днями в Одесі завершився вже ХХII за ліком Загальнонаціональний конкурс «Українська мова – мова єднання». За словами одного з фундаторів форуму і очільника Одеської регіональної організац...
У Красноармійську розгорілася «війна пам'ятників». Міська влада вирішила встановити на центральній площі зменшену копію Ейфелевої вежі. Споруда з'явиться наприкінці літа. Група городян виступила про...
«В колі друзів веселий, як мім, говіркий, ніби шофер професора, я роблюся німим і глухим, де вживається мова агресора. Нею хай белькотять шпигуни, і беруть інтерв’ю в полонених... Я німий від кошмарів...
