Про бандерівця, готового обійняти донецького шахтаря

У тому, що народ змінюється, перетворюючись на свідомих громадян, чимала заслуга краєзнавців, науковців та працівників культури.

Один з таких заходів, який спонукав відвідувачів замислитись над тим, хто ми є і звідки взялися – свято «Обручка Катерини», яке відбулось в Центрі мистецтв і дозвілля Покровська (Красноармійська), що відбувся у рамках Фестивалю християнської творчості.

Тож, до нас прибули гості з Харківського крайового братства апостола Андрія Первозванного української Автокефальної православної церкви.

Відкрила захід організатор волонтерської групи « Доброчинець» Ольга Бондар – титар Свято-Дмитрівської церкви Харкова.

Знаний в Україні, особливо дитячому загалові, поет – Іван Андрусяк, зізнався, що любить спілкуватися із дітьми, бо дитячий світ несподіваний і безмежний. Поет прочитав вірші  і розповів про те, що шукає дівчинку із нашого міста – Поліну Литвиненко, яка 5 років тому зверталася до нього з листом. І щиро сказав, що радий приїхати туди, де є читачі.

У саме серце, мов гострий спис, влучили рядки прозового вірша відомого в Україні поета Бориса Гуменюка – « Заповіт»:

Сьогодні знову копаємо землю

Цю ненависну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ховаємося в неї

Ще живі

Ми ховаємося в землю

Сидимо в ній тихо

Наче малі діти за маминою спиною

Ми чуємо, як б’ється її серце

Як вона втомлено дихає

Нам тепло і затишно

Ще живі

Завтра ми вже будемо мертві

Може багато з нас

Може всі

Не забирайте нас із землі

Не відривайте нас від матері

Не збирайте на полі бою наші рештки

Не намагайтеся наново скласти нас докупи

І – благаємо вас – ніяких хрестів!

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит

Нам це не треба

Адже це не для нас – для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники

Не треба ніде карбувати наших імен

Просто пам’ятайте:

На цьому полі

У цій землі

Лежать українські солдати

І все

Але це буде завтра

А сьогодні ми ще копаємо землю

Цю дорогу українську землю

Цю солодку ласкаву землю

Пишемо гуртом саперним лопатами

На її тілі

Останній вірш української літератури

Рядки білого вірша викликали у багатьох жінок сльози на очах. Саме такі слова здатні загартовувати серця любов’ю до батьківщини, повести в бій.

Автор цих мужніх віршів Борис Гуменюк, провів в АТО рік, був заступником командира добровольчого батальйону УПА, зараз – в батальйоні  «Азов ». Воював у Пісках, за його плечима 25 років літературної роботи. Пішов в АТО і хоче розповісти про війну, як він сказав, «з нашого голосу, бо не менш, ніж кривава сутичка – війна інформаційна і, можливо, через рік російське ТВ скаже, що «доблестный российский солдат пришёл в Донбасс освобождать народ от хунты».

– Я вирішив писати, – веде далі письменник, – бо ми всі винні, що у нас вкрали Крим, як злодії – прийшли й забрали. Ми, письменники, сакралізуємо українського воїна. Я бандерівець, готовий обійняти донецького шахтаря, бо у нас одна мати – Україна».

У свою чергу, наша поетка з Красноармійська, Любов Чорна, прочитала власний вірш «Герої не вмирають».

Освітянин і краєзнавець із нашого міста, член НСПУ, Петро Гайворонський, читав уривки з повісті «Скельця калейдоскопу».

За спиною виступаючих – ікони. Вони не в золотих рамах, а написані в окопах АТО на кришках ящиків від патронів. З цих картин на нас дивилися Спаситель, Божа Матір, святі.

Письменник – казкар, Олесь Клемансон, прочитав казки з сучасним підтекстом про «Бетери, які шкрябаються в двері».

Олесь  Клемансон зокрема сказав, що реальність спростовує  міфи про Новоросію. «Свій рід, – сказав митець, я пам’ятаю з XVIII століття, є багато родичів на Сході: Харківщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина, Донеччина, але я не чув, щоби хтось хоч раз сказав з мого роду : я – росіянин».

Потім виступала молодь. Студенти Католицького університету, що у Львові, юні співачки, Соломія і Олександра, під гітару заспівали дві авторські пісні: «А знаєш, чи якось спокійно» та «У своїх думках я ніколи цей край не залишу». Чудова мелодія, ніжні дівочі голоси, зворушливі слова. У своєму привітанні до нас дівчата сказали: «Ви не думайте, як ми зі Львова, то війна далеко. Ми завжди пам’ятаємо , що йде війна, бо ми всі – одна країна». А парубок з їхнього гурту розповів про вертеп, де поруч з традиційними фігурують і сучасні персонажі: воїн АТО, сєпар та цар Ірод Путін.

Про патріотичні об’єднання міста і району розповіли гостям директор Красноармійського історичного музею Юлія Костюченко, а про шкільне патріотичне товариство «Пласт» – краєзнавець з села Миколаївка – Людмила Овсяник.

Науковець, викладач історії Красноармійського індустріального  інституту – Микола Яцюк, зазначив, що в місті зростає патріотичний рух. «Чому ж тоді всі голосували за Опозиційний блок», – подумалось мені.

На завершення до учасників фестивалю звернувся архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, викладач Києво – Могилянськаї академії, владика Ігор. За його словами віруюча людина ніколи не буде зрадником.

– Нам треба подолати ворога в середині нас, бути сміливими в боротьбі. Спогади про комуністичне минуле навмисне міфологізуються. Це треба роз’яснювати, спростовувати. Велике мистецтво – бути разом! Зрозуміти людей, донести правду, – сказав владика Ігор.

Діана БІЛОКОНЬ

с. Петрівка, Красноармійський район.