Засновник «Дому книги» у прифронтовому Бахмуті, Володимир ДЕРИВЕДМІДЬ, переконаний, що кожна українська книгарня зараз на Донбасі важливіша за танки.
Він ще раніше розумів, що відстояти український Донбас вдасться не тільки через приціл гармати чи АКМ, а й завдяки українській книжці. А потім стався випадок, який тільки підтвердив правоту цієї істини. Його бойовий побратим із Полтавщини Антон Цедік з позивним «Еней», коли йшов у свій останній бій в Іловайському котлі, окрім зброї та боєприпасів взяв із собою ще й книгу… Тяжко переживаючи загибель друга, він досі виношує намір звести монумент українському солдату з книжкою в руках. Та це, схоже, у майбутньому. А поки започаткував і утримує у прифронтовому Бахмуті «Дім книги», пропонуючи місцевим жителям українські книжкові видання та пресу. І не зупиняючись на досягнутому, тепер намагається створити мережу таких закладів, серед яких – найбільша опорна крамниця «Еней». Адже це буде і своєрідний пам’ятник загиблому воїну, і солідне зміцнення інформаційного та культурного фронтів. Тим більш, що колишній офіцер-танкіст не для красного слівця обрав гаслом для крамниці в Бахмуті промовисті слова: «Дім книги» – важливіший за 20 танків на Донбасі».
Всі дороги ведуть до «Дому книги»
Відкритий у 2015 році книжковий магазин відтоді став досить помітним явищем у житті міста, яке немало бачило на своєму віку і свого часу було адміністративним центром Донеччини. Намагаючись зробити українську книгу більш доступною для своїх земляків, господар закладу Володимир Дериведмідь намагається пропонувати покупцям сучасні видання за цінами вітчизняних видавництв. Тут же можна безкоштовно почитати українську періодику, а також придбати вишиванки, національну символіку тощо. Подібні спроби розбудити свідомо приспане в русифікованому краю українство вже дають позитивні результати – магазин користується великим попитом і за відповідною літературою сюди їдуть навіть з інших населених пунктів Донеччини. «Бути в Бахмуті і не відвідати «Дім книги» – не-мож-ли-во! – переконує тутешній педагог і літератор Наталія Ковальська. – Чи ти приїхав, чи від’їжджаєш, то прямуєш від вокзалів до центру головною вулицею Бориса Горбатова(відомий письменник, який колись жив, навчався і працював у місті. – Авт.) якраз повз нього. І у цьому разі обов’язково впадають у очі величезний банер, барвисті вишиванки та обкладинки книг у вітринах. Я особисто люблю тут часто бувати, бо подобається особлива аура крамнички. Ось замовкає дзвіночок над вхідними дверима і ти, ніби залишаєш за ними всі негаразди, проблеми, роботу і завдання, які неможливо виконати і переробити. Це буде потім, а зараз користуєшся нагодою знову доторкнутися до чистоти й величі невмирущого Слова…»
У один із недавніх своїх візитів пані Наталія принесла чергову нову книжку, передану сюди одним із українських письменників для авторської полички «Дому книги». Цей куточок є своєрідною родзинкою книгарні, адже тут виставлені виключно книги із дарчими підписами і побажаннями(до речі, свого часу там отримала прописку й дитяча книжка автора цих рядків «Чотири нявкісти і ВІН»). І найголовніше, розповідають продавці, такі книжки довго не стоять на поличці, бо їх охоче беруть відвідувачі, читають і потім повертають, пропонуючи почитати своїм знайомим. А ось письменник із Львівщини Ігор Дах особисто приніс сюди власну книжку – поетичну збірку «Сивіють приспані кургани». Вперше автор побував у Бахмуті ще минулого року, коли збирав матеріали для книги «Слідами війни». І як тепер згадує, тоді він був приємно вражений, побачивши у прифронтовому місті «Дім книги», оскільки подібними зусиллями для популяризації українських видань може похвалитися далеко не кожне місто України. А вже цьогорічного літа літератори Львівської області зібрали і переслали сюди солідну кількість книжок, виданих у Західній Україні.
Поряд із газетами у крамниці є певний вибір ще й інших товарів, які сприяють подальшому патріотичному пробудженню і вихованню земляків. Особлива увага приділяється підростаючому поколінню, оскільки наміри відродити давні національні традиції саме через дітей суттєво позначаються й на дорослих земляках. «Я їхав до «Дому книги», аби вибрати й придбати подарунок 10-річному внуку – гарну і правдиву книжку про справжню історію України, – розповідає мешканець Слов’янського району. – Та коли побачив тут вишиванки його розміру, зрозумів – це якраз те, що треба. Внуку подарунок також дуже сподобався. Та після того, як із цікавістю вислухав мою розповідь про те, що колись вишивані сорочки були в кожного українця, відразу запитав: «Діду, а де ж твоя вишиванка?» А оскільки малих виховувати треба ще й на власному досвіді, то тепер шукаю сорочку вже й мого розміру».
Невже знову, немов вовк-одинак?..
Даруйте за порівняння, але ініціатор створення українського «Дому книги», недавній доброволець батальйону «Донбас», ветеран війни в Афганістані, кадровий офіцер-танкіст Володимир Дериведмідь також дещо нагадує танк. Адже, намагаючись реалізувати свої задуми, він так само потужно, даруйте, пре напролом, немов ота броньована машина. А тим часом під зовнішньою зашкарублою уявною бронею бувалого у бувальцях суворого воїна, збереглася дуже чиста і чутлива душа. Варто тільки відчути емоції, із якими Володимир згадує далекий випадок із минулого життя – той самий, коли він знову відчув себе українцем. Уродженець козацького села на Дніпропетровщині «дембельнувся» з армії у званні майора і осів у Артемівську(тепер Бахмут) у звичному для Донбасу російськомовному середовищі. Так тривало аж до 1993 року, коли в одному з міських дитсадків, куди водив доньку, запропонували перевести її у щойно відкриту групу з вивченням української мови. І десь через тиждень, коли прийшов за дитиною, вперше почув від малої: «Доброго вечора, тату!» «Я тоді так розхвилювався і був настільки зворушений, що навіть заплакав, – зізнається він. – І після цього довго не міг заспокоїтися і сушив голову над закономірними запитаннями… Чому забуваємо, що ми – українці із своєю мовою, культурою, традиціями? І хто заважає кожному з нас бути українцем? Я тоді вирішив починати з себе».
Неважко здогадатися, перші власні зусилля на цьому шляху, м’яко кажучи, не отримували розуміння й підтримки від оточуючих – переважно російськомовних мешканців міста та області. Сам він свідчить, що у той непростий період діяв, немов вовк – одинак. Але саме тоді переконався – виховання земляків в українському дусі потрібно починати змалку: з дитячих садочків і початкових класів шкіл. Власне, те ж саме залишається актуальним і зараз. А проблеми, які доводиться долати, також чекають свого вирішення ще з початку 90-х років – відсутність потрібної кількості українських підручників, навчальних посібників та художніх книг для дітей. «Деякі гарячі голови й зараз називають нашу владу не українською, – сумно каже Володимир Дериведмідь. – Я не схильний вішати ярлики, але натомість виникає багато питань до представників влади. Наприклад, на чиєму боці вони перебувають? Дуже хочеться, аби були на боці пересічних родин на Донбасі, де хочуть аби їхні діти читали українські книжки, але не мають коштів, аби їх купити. А коли знаходяться гроші, то відсутні книгарні з українськими виданнями. Тобто поки тут абсолютно відсутні умови для виховання малих донеччан у національному дусі».
Досвід роботи «Дому книги» в Бахмуті, завдяки якому українські видання стали більш доступними для мешканців міста, переконливо засвідчив, що подібну ініціативу треба активно розвивати. Отож Володимир Дериведмідь зараз виношує чергову ідею – створити мережу українських книгарень і опорний магазин «Еней» у Краматорську. Само собою, він насамперед звернувся за допомогою до місцевої влади, зокрема до міського голови Краматорська Андрія Панкова та голови Донецької обласної державної адміністрації Павла Жебрівського. Крім того, спробував заручитися підтримкою народних депутатів та урядовців у столиці. І що ж? Поки спостерігається майже класична ситуація – ніхто не наважується сказати «ні» і піддавати сумніву важливість і потрібність цієї ініціативи, але… Коротше, складається враження, що перед кожним майбутнім магазином української книжки, який, пам’ятаймо, зараз на Донбасі важливіший за 20 танків, з’являється відразу по 20 протитанкових ровів, «їжаків» та інших перешкод. Бо навіть Володимир Дериведмідь, якого складно змусити опустити руки, важко зітхає: «Поки далі балачок справа не рухається…»
Звичайно, це питання поки «в процесі», а ініціатор створення опорної української книгарні чи мережі подібних магазинів не збирається відмовлятися від своєї ідеї і досі розраховує на підтримку представників влади міста, області та держави. «Якщо у мене щось «не так», то зробіть це ви і набагато краще за мене! – трохи емоційно апелює він до тих, хто «нагорі». – Зробіть нарешті без зволікань те, що давно вже треба було зробити, а не на третьому році гібридної та інформаційної воєн…»
Що ж, створення «Дому книги» у Бахмуті та спроба поширити цей досвід, на жаль, є черговим підтвердженням тієї практики, коли війну за душі і серця людей на звільнених територіях прифронтового Донбасу поки найактивніше ведуть волонтери-одинаки. Адже книгарню Володимир Дериведмідь зміг відкрити завдяки коштам, переданих йому одним із синів, який зараз мешкає за межами України. А на чию допомогу розраховувати тепер для створення мережі дуже потрібних тут магазинів з українськими книжками?..
Володимир ДЕРИВЕДМІДЬ, засновник і власник «Дому книги»:
Мені іноді буває просто соромно за нинішню інформаційну політику та відсутність у Донецькій області необхідної кількості українських видань. Часто до «Дому книги» в Бахмуті приїжджають люди з Краматорська та інших міст чи сіл області у пошуках українських книг і особливо підручників. Ситуація дика! Мешканці краю хочуть навчати дітей державною мовою, але не мають для цього елементарної можливості. А будь-які спроби змінити ситуацію, досі наштовхуються на стіну неприязні та зневаги до української мови. Пам’ятаю, рік тому письмово звернувся до однієї з бібліотек із листом-проханням дізнатися про наявність там тих чи інших українських видань. Не отримав ніякої відповіді, а коли зустрів представницю цього закладу, вона взялася руки в боки: «Я нє понімаю вашего украінскага язика!..»
Збільшення кількості магазинів української книги в Донецькій області – не мій особистий клопіт, адже це важлива проблема прифронтового краю державної ваги. І для того, щоб створити опорну крамницю в Краматорську чи мережу українських книгарень, потрібна політична воля керівників краю і держави. Ми спільними зусиллями можемо і повинні це зробити, а тому досі сподіваюся на підтримку владних структур. Хоча є існує ще й запасний варіант – можливо з допомогою однодумців доведеться створювати громадську організацію чи спеціальний благодійний фонд.
Павло КУЩ,
Фото надані автором
На знімках: Володимир Дериведмідь; Львівський письменник Ігор Дах привіз донеччанам свою нову книгу; Чергове поповнення на авторській поличці «Дому книги».
Ще схожі публікації:
У Центральній міській бібліотеці Слов’янська відбулася презентація нових видань Державного історико-архітектурного заповідника у Святогірську. Предметом уваги краєзнавців, вчителів та студентів, я...
ЄРМАКОВУ Ларису можна сміливо називати літописцем Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса, який створив у Горлівці Олег Федоров у 2002 році. В оргкомітеті цієї громадської організації Ла...
У Покровську в квітні 2017-го організовані мітингарі під міськрадою стояли з плаката- ми «Требушкін – мер від Бога», «Руки геть від Требушкіна!», а мені згадалося, як у Донецьку у 2002-му році місцеви...
«Ми повинні знайти Перемогу в наших душах» Віктор Харламов, 22 липня 2014 року. Збірник поезій і прози «Атомы Судьбы» (К.2016.,МП «Леся») ,який уклав і видав власним коштом донба...
У розпал воєнних дій на території Донецької області улітку 2014 року вихованці шкіл-інтернатів та дитячих будинків – діти сироти та діти позбавлені батьківського піклування з тимчасово окупованих те...
Першої суботи грудня відзначався Всесвітній день української хустки. Адже споконвіку українські жінки носили хустки, що вважалися оберегом, символізували любов та жіночність,вірність традиціям і патрі...
