Нас інколи дивує позиція росіян, готових убивати українців в ім’я Путіна та своєї конаючої імперії. Але ж яким надихаючим позитивом є сам факт захисту України людьми інших національностей: грузини, чеченці, азербайджанці, білоруси, росіяни… Про те, що кореєць Слава Дьо воював у лавах «Айдару», я дізнався ще у минулому році. Тоді саме ховали закарпатця «Скіфа», і я помітив у натовпі високого чоловіка з характерною східною зовнішністю. На очах у літнього айдарівця виблискували сльози, коли він говорив про свого побратима: «Не забудемо Скіфа… Він був найкращим…». Що ж поєднувало сина Закарпаття і бійця з позивним «Кореєць»? Адже перший був із крайнього заходу колишнього СРСР, коріння ж другого – з Далекого Сходу. Мабуть, чоловіків об’єднувало загострене почуття справедливості і спільна нелюбов до імперій. Про це я більше дізнався через півтора року, коли Слава Дьо, закінчивши свою війну, лікувався у київському госпіталі. Що ж заставило людину, яка раніше перенесла два інфаркти, взяти до рук зброю? По-перше, треба було продовжувати справу Майдану. А ще фахівця з бойових мистецтв (свого часу Славко навчався тхеквондоу відставного генерала Чой Хон Хі, який мав високий ступінь майстерності – дев’ятийдан) роздратувало вихваляння донбаських сепаратистів – мовляв, дійдуть до Києва і «визволять» всю Україну. Як уміють «визволяти» імперці, Слава Дьо знав. Його предків переселили з Далекого Сходув Південний Казахстан ще в 1937 році. Це вже потім, після війни, депортували чеченців, інгушів, кримських татар…
Але корейці були першими в СРСР, хто випив цю гірку чашу. Виявляється, була навіть спеціальна постанова Раднаркому і ЦК ВКП(б), у якій зазначалося: «В целях пресечения проникновения японского шпионажа в ДВК, выселить все корейское население пограничных районов ДВК…. и переселить в Южно-Казахстанскую область…»
Так ось, везли рідню «Корейця» у вагонах-скотовозах… З чотирнадцяти дітей його діда вижило лише четверо. «Привезли наших до річки Сир-Дар’ї і сказали: «Живіть!», – неквапно розповідає Слава. – А там лише очерети були… Мого дідуся Пан Дямена призначили головою колгоспу. Йому пощастило в тому, що було підряд три врожайних роки. Ця обставина допомогла вижити і зберегти певний авторитет в очах місцевих радянських чиновників…»
Але, загалом, доля корейців була вже визначена в Кремлі: розчинитися серед інших народів Середньої Азії. Тому навіть імена корейські влада заборонила. І його тато став Юрієм, а сам він по паспорту – Слава. Однак, після горбачовської відлиги деякі старі корейці таки повернулися у рідні краї. Як довго мріяли вони про цю щасливу мить! Як же хотілося побудувати хатинку у далекосхідній тайзі і доживати віку не в степу, а серед ялин і кедрів, чути шум рідних рік, пити воду з рідних джерел…
«Русская весна» на теренах Київської області аж ніяк не входила в плани Слави Дьо. Адже його син тільки-но отримав український паспорт, мріяв про навчання у столиці… Та й сам він свого часу навчав юнаків тхеквондо у Криму, а тепер, виявляється, не зможе туди поїхати, бо там уже окупанти? Та хіба справжній кореєць буде сидіти вдома, коли Батьківщина в небезпеці? Одна дорога була Славкові – на фронт. І пішов він добровольцем у «Айдар». Два роки воював на східних теренах України, яка вже стала йому рідною. Звісно, в його віці це непросто. Тепер уже й цукровий діабет медики виявили… Але «Корейця» радує те, що вистояли українці, не пустили окупантів далі. Шкода, що так багато побратимів віддали свої життя за перемогу… Прикро, що реформи в країні повільно рухаються, корупція досі нікуди не зникла, колишніх героїв АТО влада заарештовує… Теплішає на серці лише від думки: коли було важко, він не ховався за спини інших, а чесно воював за український Донбас, за всю Україну. Дай, Боже, щоб його дітям і онукам ніколи не довелося брати до рук зброю! Щоб вони мали можливість творчою, самовідданою працею звеличувати свою Батьківщину. Корейці це вміють.
Сергій ЛАЩЕНКО
Ще схожі публікації:
День Перемоги мешканці Шахтарська святкували разом з учасниками відкритого фестивалю кнопкових інструментів Воєнні пісні разом з художніми колективами з різних куточків нашого краю виконували ...
На тимчасово окупованій території Донеччини влада намагається відучити місцевих людей від споживання української продукції Нещодавно лідер самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко, не приховуючи...
Цього разу гостем клубу творчої інтелігенції «Слов’янські вечорниці» був наш земляк, відомий краєзнавець, педагог, письменник Валерій Іванович Романько. Свого колегу представив Володимир Глущенко, про...
Українські сліди на окупованій наразі частині Донеччини – це не тільки пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, фантастичні мозаїки Алли Горської на кількох будинках в ...
У березні 2014 року до донедавна мирного Донецька прийшов мітинговий «руський мір» – провісник наступної гібридної війни На знімках: Якщо впізнаєте цих осіб,які в центрі Донецька кликали окупантів ...
Донеччани вшановують пам'ять жертв політичних репресій на місці, про яке до 1989 року не можна було й згадувати. Хоча про поховання за високою загорожею на Рутченковому полі, розпочате у 1930 році в т...
