Дожити до «української весни»!

Мешканці окупованої Донеччини вимушені переживати найважчу на своєму віку зиму – «російську».

Такої зими у Донецьку, як нинішня, не пам`ятають навіть старожили! Це, раз по раз глухо підкашлюючи у телефонну трубку, підтверджує мій давній знайомий мешканець міста. «Немає лиха без добра,- іронічно каже він, – бо коли хтось із домашніх у квартирі починає голосно бухикати, тоді не чути пострілів, які досі не припиняється біля аеропорту…» Дякуючи за передані йому кошти «на вітаміни», чоловік продовжує тему. «Грип у нас справді лютує! Особливо небезпечний отой новий вірус… Як його? «Свинячий», – підказую. «Можна й так сказати, – дипломатично погоджується він. – Бо цих тварин тут також вистачає. Але наші люди цей грип частіше звуть курячим…
Мій співрозмовник не помилився, бо «курячий грип» – це чіткий народний діагноз, який давно поставили «новій владі». Чому саме цей? По-перше, отого птаха на прапорі «республіки» зневажливо звуть дохлою куркою. А, по-друге, коли заходить мова про керівників потворного новоутворення, автоматично згадують про «курячі мізки». І цієї важкої зими епідемічний поріг згаданого виду грипу перевищено у багато-багато разів.
Кремлівський грип
Вперше про «кремлівський грип» почув від провізора однієї з аптек Донецька, яка у справах приїздила на українську територію. Жінка розповіла про чоловіка, котрий цікавився аспірином. «Вам щось від грипу?» – запитала. «Так, від кремлівського! – упівголоса уточнив той. – Дайте щось у вуха закапати, щоб я їхнього брехливого телевізора не чув! Хотів його вже викинути геть, так баба не дає…» А трохи перегодя це визначення неодноразово згадували місцеві жителі, готуючись до зими. Вони бідкалися: раніше для утеплення купували липкі стрічки, якими заклеювали щілини у вікнах, а тепер варто наглухо шпаклювати ті ж телевізори або власні вуха. Тобто навіть ті люди, які «підсіли» на дезінформацію російських та місцевих телеканалів, тепер з огидою ставляться до повідомлень, якими місцеві «вожді» намагаються виправдати власну неспроможність вирішувати елементарні питання. Приміром, коли виникли перебої з постачанням газу, відразу почалася істерія про «блокаду» з боку України і влаштований нею «холодомор». Також тут «крайнім» назвали одного з олігархів, який «душить республіку», і навіть організували мітинги із гаслами: «Курченко поверни газ!».
Суто по-своєму тут відреагували й на сезонні гострі вірусні респіраторні захворювання, які цієї зими дошкуляють всій Донеччині і особливо – тимчасово окупованим територіям, де медицина дихає на ладан, а через дорожнечу недоступні навіть звичайні ліки. Замість того, щоб оперативно поставити заслін хворобі протиепідемічними заходами, у Донецьку почали шукати причини лихої епідемії. І відразу знайшли! Як нерідко буває, «відзначилася» «розвідка «ДНР». Людям почали «втюхувати» повідомлення про закриту й засекречену лабораторію під Харковом, де, мовляв,підступні американці вивели смертельний штам, який вирвався на волю і почав косити донеччан. Причому ці дурниці пішли гуляти не від базарних тіток – «інформацію» повідомив «заступник командуючого корпусом Міноборони ДНР» Е. Басургін.
Перекладати все із дуже хворої голови на здорову – чіткий симптом «кремлівського грипу», епідемія якого міцно охопила тимчасово окупований Донецьк. Зокрема ще до настання холодів місцеві засоби масової дезінформації періодично нагадували, що гарно готуватися до зими заважають «українські диверсанти». А коли почалися перебої з постачанням тепла і гарячої води, донеччан переконували – місто буквально кишить лиходіями, які вдень і вночі вдаються до диверсій. «УК» вдалося поспілкуватися з чоловіком, який був у епіцентрі подібної аварії. «Чесно кажучи, у порівнянні з підготовкою до зими у попередні роки, нині на нашій дільниці навіть кіт не валявся! – каже він. – А що і як робити, коли немає ні коштів, ні матеріалів? Он навіть бувші в ужитку труби вивезли і здали на брухт… А тоді почався «цирк». Трапилася звичайний порив на теплотрасі. Виїхали на ліквідацію, а нам кажуть: «Стоп, нічого не робіть!» Трохи згодом приїхали телевізійники й почали знімати місце аварії і емоційно розповідати: мовляв, ось вам робота українських диверсантів! Тут же кілька жінок жалілися на камеру на холоднечу і лаяли Україну та її керівників. Вони всі вже поїхали, а нам знову звеліли чекати, бо мала прибути ще одна знімальна група. Коротше, до кінця зміни наша бригада так нічого й не робила…»
Бранці «російської зими»
Згаданий епізод аж ніяк не разовий, оскільки йдеться про стійку систему недолугої брехні, яка є основою політики «республіки». Бо якщо минулу зиму мешканці тимчасово окупованих територій ще протрималися на ресурсах, напрацьованих при Україні, то тепер запас міцності майже на нулю. Нинішня багатостраждальна «руська зима» – це закономірний наслідок однойменної «весни», на яку емоційно повелася частина людей. Показовим є недавні події у місті-супутнику Донецька Макіївці. Морозного січневого дня через техногенну аварію без опалення залишилися кілька районів міста – всього понад 60 тисяч місцевих жителів. Згодом комунальникам вдалося локалізувати аварію, але ремонт пообіцяли закінчити тільки через 3-4 дні. Оскільки на вулиці якраз було 16-20 градусів морозу, замерзаюча Макіївка опинилася на межі соціального вибуху: люди у помешканням із мінусовою температурою почали нарікати на холодні труби, що ось-ось лопнуть, і на порожні голови своїх горе-керівників. Серед найбільше лояльних коментарів наступні: «Найбільш образливо те, що обіцяли Україні відсутність газу і холод, а мерзнемо тепер самі!», «Прогнози наших «лідерів» про життя в «бендерівський Україні» збулися з точністю навпаки: маємо жахливі ціни на харчі, медикаменти, газ, бензин, а ще собачий холод і виживання під обстрілами!», «Ще ніколи не було так холодно у наших квартирах як при «дирах»!..»
Керівні «дири» звично спробували «перевести стрілки» і спрямувати гнів людей подалі від себе: брехали про українську диверсійно-розвідувальну групу, яка, мовляв, вчинила аварію, аби «скомпрометувати репутацію керівників молодої республіки». Але тепер подібним запевненням вже майже ніхто не вірить. Бо для багатьох не секрет – перебої із паливом мають інші причини. Адже постачальником сюди газу, як і раніше, є Росія, а робити це звідти безкоштовно для невизнаної ніде в світі «республіки» ніхто не збирається. І донеччани, які тепер чують на російських телеканалах прозорі натяки від «кураторів» про відсутність якихось попередніх обіцянок, відчувають себе обдуреними заручниками «російської зими». Причому символами її дійсно стали лютий холод у власних помешканнях, якого до «російської весни» тут не було ніколи, зважаючи ще й запаси вугілля під ногами та шахти, які колись забезпечували теплом, а тепер також стали бранцями ситуації.
«Мій чоловік раніше отримував 8-9 тисяч гривень, а тепер йому оформили зарплату 8-9, але вже російських рублів! – нарікає дружина одного з шахтарів. – Це мізерна зарплата за нинішніми цінами! Але навіть цих грошей повністю не виплачують вже півроку. Виділяли потроху, але перед Новим роком не видали ні копійки!..» Ситуація із заборгованістю на вугільних шахтах дійсно критична. Час від часу виникають стихійні акції протесту, але про них у місцевих ЗМД(дезінформації) – ні слова. Хоча про недавній масовий мітинг на шахті «Холодна балка» у Макіївці все ж стало відомо далеко за межами міста. Кілька сотень гірників висунули вимогу виплатити заборгованість за три місяці і відмовилися їхати під землю. Реакція не забарилася – «у міністерстві вугілля та енергетики ДНР» назвали це «саботажем», «зрадою» і результатом дій «українських провокаторів». Частині гірників таки видали по 2-4 тисячі рублів, а деякі опинилася під слідством. Попередня інформація про звільнення більше 120 людей перевіряється, але те що всіх інших залякали і серйозно попередили «в останній раз», підтверджують і самі робітники, і члени їхніх родин.
Лютує не тільки календарний лютий
Холод, безробіття, високі ціни на харчі, медикаменти та товари першої необхідності, беззаконня і безмір бойовиків – це тільки невеликий перелік реалій, від яких потерпають мешканці окупованих територій. І в той час, як багато людей тимчасово чи надовго їдуть звідси «до кращих часів», керівники цієї депресивної території, плетуть про іншу реальність. Ви тільки вдумайтеся, що верзе «міністр іноземних справ ДНР» О. Кофман! Адже він недавно виявив велике занепокоєння: за його словами, невдовзі до «процвітаючої республіки» посунуть біженці із західних регіонів України, які вже й зараз «масово переселяються на територію ДНР». Від подібного вірусу згадуваного «курячого грипу» потерпає й «заступник командуючого корпусом Міноборони Е. Басургін, який висунув фантастичну версію вимушеного тимчасового закриття контрольного пункту виїзду – в`їзду «Зайцеве». На цей крок влада області пішла через обстріли КПВВ із заборонених мінськими угодами мінометів калібру 82 та 120 міліметрів, бо з`явилися побоювання про повторення трагедії біля Волновахи, коли за подібних обставин жертвами бойовиків стали пасажири автобуса. Так от – «замкомкор» запевняє, що українська влада навмисне знущається з людей і не пускає їх до «ДНР» по …значно тут дешевші продукти харчування.
Поступово соціальна напруга у Донецьку та інших містах вже сягає критичного рівня. Зважаючи на велику кількість незадоволених людей, влада знову намагається відволікати їхню увагу пошуком «винних» у нестерпно важкому житті. Хвиля чергової «зачистки» накрила Донецьк наприкінці січня і жертвами насамперед стали мешканці з проукраїнськими настроями чи просто помітні персони. Наприклад, у місті арештували відомого вченого – релігієзнавця Ігоря Козловського. Чоловіка схопили, а у його квартирі провели ретельний обшук: за попередньою версією, причиною арешту стало щось необачно написане ним у соціальних мережах. До підвалу також потрапив один із учасників донецького Євромайдану, який приїхав сюди провідати своїх батьків. Ще один із проукраїнських активістів зміг непомітно вислизнути з міста, але у його квартирі все перевернули вверх дном. Співробітники «МДБ» чогось навіть схопили активістку волонтерської групи «Ответственные граждане» Марину Черенкову, яку важко назвати українським активістом. Існує версія, що у «республіці» просто поповнюють свій «запас» за гратами, аби обмінювати бранців на когось із своїх поплічників.
«Останній зимовий місяць звично лютує, бо із наближенням весни відчував свій кінець, – розмірковує мій співрозмовник. – А ці типи, схоже, також відчувають близький крах «республіки». Все і скрізь прослуховується і підслуховується, а тому вони не можуть не знати настрої людей. А ті все частіше зізнаються: вибираючи колись із двох лих між Україною і «руською весною», необачно й помилково зробили вибір на користь останньої. І невдовзі переконалися – справжнього лиха і зла вони ще не знали, а пізнали це якраз у останні рік-півтора…»
Календарна весна вже не за горами. Причому тепер на тимчасово окупованих територіях з надією та нетерпінням очікують ще й на прихід суто «української весни». Тобто люди мріють про повернення законної української влади, безпечного і нормального у всіх відношеннях життя, яке давно для них залишається тільки у спогадах.