З діда – прадіда живуть Попови на врожайних чорноземах у Коровому Яру. Десь четвертина його корінних жителів носить це прізвище. Батько Миколи Степановича Попова – Степан Іванович – правофланговий механізатор колишнього радгоспу «Дружба», уславлений цілинник, орденоносець.
Дід – Іван Миколайович у тридцяті роки був першим трактористом на селі. Авторитетним і працьовитим.
А от прадід – Микола Терентійович, на честь якого назвали М.С. Попова, плугатарював кіньми і волами. Й часто приказував: ростити хліб – святе діло.
***
Біля глибоченького ставу, в якому клює рибка, у низині величезного байраку, обжитому ще у вісімнадцятому столітті виходцями з Курської губернії, і знаходиться фермерське господарство «Маяк» М.С.Попова.
На великому чисто прибраному подвір’ї, захищеному з усіх боків високими деревами, розташувалися склади, ангари і техніка: трактори, комбайн, автомобілі, сівалки, борони та інший реманент.
Степанович з двома онучками – щебетухами, гостинно запрошує до обійстя: міцне рукостискання.
Фермер знайомить зі своїм господарством. У сховищі ще є добірнє зерно: нам усміхається золотава «Богдана». По 46 центнерів на круг узяв її «Маяк»у 2015 році. Взяв, дякуючи дружбі з наукою. Дружить з нею Попов давненько. Дружить, бо наука озброїла хлібороба інтенсивними технологіями. Застосуй їх правильно, уміло, по-господарськи і будеш з врожаєм!
Степанович на перший план ставить сорти насіння зернових. У Харківському сільгоспінституті купив елітну озиму пшеницю «Богдана». Нею, а також першою репродукцією з елітної «Землячки» засіяв поля. А перед цим, обробив зерно мікроелементами.
– Хліб – справа чиста і якісна. У кожного поля має бути своє обличчя. Саме власне обличчя у кожного поля, наголошує він.
Я з цікавістю дивлюся на обличчя співбесідника і думаю: «А яке воно у тебе, Степановичу?»
***
А у нього воно обпалене пекучим сонцем, потемніле від степового вітру і вже де-не-де порізане глибокими зморшками. Обличчя справжнього орача.
Сильні пальці хлібороба перебирають тугі зерна. Степанович із задоволенням, як батько про улюблену дитину, говорить про сорти, їх особливості і «характери».
Уся без винятку техніка у «Маяку» – від вітчизняного виробника: трактори, комбайн «Славутич», сівалки й інший реманент.
– Треба не на словах, а справою підтримувати українську економіку. В 2014 році купив дискову борону «Палада». Під номером 32. Золото, а не агрегат, – ділиться думками Микола Степанович.
Є у господарстві і зерноочисний агрегат ОВТ-25. Вітчизняний. Продуктивність – 25 тонн очищеного зерна за годину.
На протруювачі зерна (ПС-10) працює розумний комп’ютер і керує усіма процесами.
Не манною небесною упало усе вищезгадане добро. Нажите воно тяжким трудом. У 90-ті роки рвали жили Степанович разом з працьовитою дружиною Людмилою та діточками, вирощуючи десятки кабанчиків й бичків на продаж. Вони і стали стартовим чесним капіталом. А скільки десятків тисяч гривень взято у кредит! І під кабальні проценти. Усі вони уже погашені.
***
Степанович, як благодійник, уже сам допомагає землякам. Допомагає, у першу чергу, місцевій школі: олією, м’ясом, молоком, цукром, борошном, картоплею. У 2015 році передав 2 тонни доброякісного зерна у Центральну районну лікарню і по 2500тонні – Рубцівській та Рідкодубській школам.
Позаторік разом з фермерами О. Рожковим, В. Гамаюновим виділили на ремонт даху школи понад 100 тисяч гривень. До того ж, самі брали участь у будівельних роботах, їздили власним транспортом по матеріали у Краматорськ, Ізюм, Слов’янськ.
Це, як кажуть, по крупняку. Та хіба перелічиш усі добрі справи. За скромними підрахунками, Попов виділив коштів і сільгосппродукції більш ніж на 150 тисяч гривень школярикам рідного села, медичним закладам і просто нужденним тільки за останні шість років.
***
Сьогодні «Маяк» міцно стоїть на ногах. Він уже став справжнім маяком для фермерських господарств Лиманщини, Борівського та Ізюмського районів Харківщини.
Миколі Степановичу є про що розказати і що показати. Але найбільше багатство «Маяка» – невеликий, але дуже працьовитий колектив у складі механізаторів – професіоналів Івана Григоровича Гайворонського, Миколи Миколайовича Зайця та Віктора Івановича Князєва. Вони і сіють, і обробляють, і збирають. Одним словом – дружна робоча сім’я.
Ранні зернові у 2015 році зібрали за три дні. Урожайність за 45 га на круг.
Цієї весни обсіялися вчасно. Велику надію покладають на кукурудзу «Дніпровська-181», полтавської селекціі. Вчасно підживили озимі сорти «Богдана» та «Землячка» карбамідами з фунгіцидами.
***
Микола Степанович Попов бере активну участь у фермерському русі Лиманщини. За його плечима велика школа непростого хліборобського життя. І він щедро ділиться нею.
Нещодавно тут провели районну школу передового досвіду «Моя земля – земля моїх батьків».
Присутні з цікавістю слухали грунтовний виступ голови фермерського господарства «Маяк» у блоці професійного тайму «Особистість, кар`єра, успіх».
Микола Степанович образно розповів про те, як маленька зернина, перш ніж стати духмяною паляницею, проходить важкий шлях, скроплений потом хлібороба.
Попов поділився новітніми інноваційними технологіями у своєму господарстві, наголосив на плюсах і мінусах у сфері агропромислового комплеску нашого краю.
А на завершення підкреслив, що українці з давніх давен цінували і цінують понад усе – хліб, сіль і честь. Хліб – то наше багатство, сіль – то наша гостинність, а честь – то наша людська гідність.
Микола Степанович гарний співбесідник, за словом у кишеню не лізе. Любить поміркувати щодо своєї праці, хліба насущного.
– Тімірязєв назвав хліб найвеличнішим здобутком людського розуму. Хіба не так? Адж хліб – це життя, це мир та майбутнє України.
– Що землі віддав, те й твоє.
– Поле, як тарілка, скільки в нього положишь, стільки й візьмеш.
***
А завершити свою розповідь про героя мого матеріалу хочу також народним прислів’ям: «Цвях тримає підкову, підкова – коня, кінь – людину, а людина – увесь світ.
Саме такими людьми є фермер М.С.Попов і його колектив. Такі, як вони, тримають на своїх міцних раменах молоду державу Україну.
На фото: Микола Попов на рідному озимому полі.
Микола. ПАСІЧНИК, голова Лиманськоі міської організації НСЖУ.
Ще схожі публікації:
Очікуване теленькання дзвоника біля вхідних дверей ми зустріли з радісним пожвавленням і неабияким піднесенням. – А кого чи чого нам усім зараз дуже не вистачає ? – патетично і водночас риторично з...
Земля ковтає дощ, його холодні сльози, А ти не кажи нічого - нас виключено. Україна горить і невтішніїї прогнози Вибивають людей ніжно і витончено. Гори, спалахуй, вигравай вогонь, Підк...
Я трішки не встиг з доставкою свіжих номерів «Донеччини» до 80-річного ювілею поета Івана Ткаченка, який проживає на Київщині. Але Іван Несторович вибачив мені запізнення, і поговорили ми з ним на сла...
Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Покровськ, Мирноград, Волноваха, Бахмут, Костянтинівка, Дружківка… Це назви тільки великих міст Донеччини, мешканці яких взяли участь у відродженому творчому конкурсі «...
Ще не так давно в будь-якому кінотеатрі, а то і в сільському клубі модно було прочитати: «Из всех искусств для нас важнейшим является искусство кино». Насправді, це зовсім не так. В авангарді мистецтв...
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України Цими днями на території Лиманської громади на Донеччині відбулос...
