Сьогодні і легко, і складно говорити про присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету.
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, був четвертою дитиною в сім’ї. У 1939 році батьки – Семен Дем’янович та Ірина Яківна – змушені були шукати порятунку через нестерпні умови максималістського колгоспування в рідному селі, що й привело їх до міста Сталіна (нині Донецька). На той час Василеві було лише півтора року. Батько завербувався на один із хімічних заводів – лише цей шлях уможливлював виїзд із села, адже добровільному вербуванню не мали права чинити перешкоду місцеві «владці». Через рік (у 1940 році) батьки забрали на Донеччину своїх дітей.
З 1944 року по 1954 рік Василь Стус навчався в Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Відразу ж вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту. Студіював українську філологію, активно займався самоосвітою. У ті роки навчалися Олег Орач, Володимир Міщенко, Анатолій Лазаренко, Василь Захарченко, Василь Голобородько, кожний із яких написав про Василя Стуса не одну сторінку спогадів. У розповідях друзів щире захоплення принциповістю Василя Стуса, його умінням організувати свій час для поглиблення знань, а також – відчутті життєвих проблем однокурсників. Вирізнявся Василь Стус відстоюванням ідеалів рідного народу, заглибленням у питання національної культури та ін. У роки навчання в педінституті був членом літературного об’єднання «Обрій».
Як свідчать спогади одного з тих професорів-колабораціоністів, які стали на активну службу так званої «ДНР» І. Дяговця, В. Стус завжди розмовляв українською й одного разу поставив пряме питання йому: «А чому ти не говориш по-українськи?». І це, як наголошує І. Дяговець, його образило, і продовжує: цим Василь Стус обмежував його національні права. Навіть сьогодні (минуло майже сімдесят років) І. Дяговець пам’ятає описуване, а все тільки тому, що активна пам’ять про Василя Стуса заважає і йому, й багатьом інших, хто протягом усього часу намагається знищити усе, що нагадує про Митця, його незборимість, творчий лет його думки. Пам’ять про нього шкодить, бо Василь Стус пішов за небокрай більше тридцяти років, а спогади про нього живуть, ідеї ширяться…
На відміну від упереджених споминів І. Дяговця досить цікавими є роздуми про навчання Василя Стуса в педінституті його викладачів, зокрема доцента кандидата філологічних наук Тимофія Трифоновича Духовного (нині покійного) та інших, що широко висвітлені в книгах автора цих рядків «Слово у душі – душа у слові» (Донецьк: Академія, 1997; Вид. 2-ге, доопрац. та доповн. – Донецьк: ДонНУ, 2010), «Шляхами слова: Розповіді за сторінками авторської програми «Мово рідна, слово рідне…» (1989-1999 рр.). – Донецьк: ДонНУ, 2009), а також у численних статтях, есе та інших працях І. Дзюби, М. Жулинського, М. Коцюбинської та ін. І, безперечно, в ґрунтовних розмислах В. Овсієнка.
Після закінчення навчання (отримав диплом із відзнакою) Василь Стус працював учителем української мови і літератури в селі Таужне Гайворонського району Кіровоградської області, звідки пішов до армії, служив у 1959 – 1961 роках на Уралі, а в 1961 – 1963 роках викладав українську мову і літературі в середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом був підземним плитовим на копальні «Жовтнева» в м. Донецьку. А з березня по жовтень 1963 року – літературний редактор газети «Социалистический Донбасс», мається на увазі українськомовний варіант цієї газети, що був в активі з квітня 1963 року по квітень 1965 року. Пропрацював рівно сім місяців, доки не вступив до очної аспірантури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, з якої Василя Стуса було відраховано за участь у протестній акції під час прем’єри художньої стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна».
Згодом роки поневірянь (1965 – 1972рр.), коли Василеві Стусу доводилося працювати в Центральному державному історичному архіві, на копальні, залізниці, в котельні, в метро, на будівництві, виконувати обов’язки старшого інженера в конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів Української РСР. Незламність духу виявилася в постійній творчо-самостійній праці, підготовці двох поетичних збірок «Круговерть» і «Зимові дерева». Ці роки були цілеспрямованою спробою каральних та адміністративних структур зламати дух Поета, його Волю, хоча Василь Стус відстоював ідеали українства та право власного народу бути самодостатнім і самостійно визначати шлях поступу. Відомими є і перший арешт (1972р.), потім суд із вироком – 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, а в 1980 році – другий арешт, ув’язнення – і вирок. А найстрашніше відбулося в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, коли трагічно обірвалося життя Василя Стуса в чужому Пермському краї Росії. У цю ніч незламного Борця було підступно вбито. Та він повернувся в Україну, його життєвий подвиг визнано й відзначено найвищим званням – Героя України, за довершеність творчих пошуків і відкриттів присуджено Державну (Національну) премію імені Тараса Шевченка, нагороджено орденом Ярослава Мудрого Vступеня. Відбулося перепоховання Поета на Байковому цвинтарі.
Отже, із 47 років життя Василя Стуса – 20 років пов’язані з Донеччиною, 19 з яких – із Донецьком, а зі Сталінським (згодом Донецьким) педагогічним інститутом – роки навчання в ньому, активного становлення громадянської позиції, формування професійних навичок. Донеччина народила його духовно, сформувала життєві та екзистенційні цінності, виформувала його національно-патріотичні ідеали, використалізувала його характер і принципові позиції в оцінці історії Української Держави, її статусу й навантаження в цивілізаційному просторі.
Пам’ять про Василя Стуса в Університеті
Донецький національний університет завжди цінував і послідовно вшановує своїх викладачів, студентів, випускників, усіх, хто віддає сили його утвердженню. Так, нещодавно відкрито меморіальну дошку в приміщенні головного корпусу університету одному з випускників – Юрієві Матущаку, який героїчно загинув 29 серпня 2014 року під час боїв під м. Іловайськом. Саме Донецька обласна молодіжна громадська організація «Поштовх» (голова – Юрій Матущак) 17 грудня 2008 року підготувала звернення від колишніх і дійсних студентів про надання Донецькому національному університетові імені Василя Стуса. Паралельно почався процес збору підписів серед студентів і викладачів університету.
Пам’ять про Василя Стуса завжди жила і живе в Донецькому університеті. Ще з другої половини 90-х років ХХ століття стали регулярно проводитися міжнародні науково-теоретичні конференції, присвячені знаменним датам життя і творчості Василя Стуса. За матеріалами таких конференцій підготовлено та видано низку збірників наукових праць. Останню ж – VМіжнародну науково-теоретичну конференцію проведено в 2013 році з нагоди 75-річчя від дня народження талановитого сина України в м. Донецьку, а збірник наукових праць «Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури : матеріали V Міжнародної науково-теоретичної конференції. – Донецьк – Вінниця: ДонНУ, 2015» підготовлено до друку й опубліковано у м. Вінниці, куди перемістився університет для збереження власного наукового і творчого потенціалу. Нещодавно пройшла і черговий VІ форум, започатковано видання Стусівських зошитів.
На пошану Митця та на знак пам’яті про одного з кращих синів університету 2001 року на фасаді філологічного корпусу Донецького університету встановлено барельєф видатного випускника зі строфами його поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…». Створено й меморіальну експозицію в аудиторії 334 філологічного корпусу, а самій аудиторії присвоєно його ім’я. Не торкатимуся тих сил, що активно протидіяли реалізації усіх заходів пошанування Василя Стуса – Митця, Борця, нескореного Поборника національного Духу й Совісті українства.
Не дивним було і те, що в стінах Університету народилася ідея присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету. Інша річ, що тоді різні політичні сили намагалися використати цей порив для своїх амбітних цілей. Дух Поета, Поборника людських прав, Подвижника високої Української Ідеї був в Університеті згуртовував нові й нові сили на дослідження його творчості, аналіз ідеалів митця та багато іншого. Тому в 2013 році зактивізувалися сили на створення студентського скверу його імені навпроти Головного корпусу Університету, встановлення в ньому бюста. Та не судилося…
Виклики сьогодення – актуальні для українського простору
Перший виклик – руйнація тяглості традиції. Його зроблено тими, хто працює в стінах так званого ДонНУу м. Донецьку, але не шанує ані його ідеалів, ані його історії, не береже пам’ять про минуле, без якого ані статус вишу, ані його слава зовсім не можливі. Завдяки їм підступно вночі (з 5 на 6 травня) у 2015 році демонтовано меморіальну дошку Василя Стуса на філологічному корпусі. На сьогодні ніхто достеменно не володіє інформацією, де знаходиться знятий у такий спосіб барельєф. Та й демонтовано меморіальну дошку про присвоєння імені Василя Стуса аудиторії 334 в першому (філологічному) корпусі університету. І стенди неповторної меморіальної експозиції про життя і творчість Василя Стуса зникли з цієї аудиторії в невідомому напрямі. Ще раз наголошу – здійснено підступну акцію вночі, як і вбивали Поета вночі. Усе це чи не найкращим чином підтверджує високий університетський статус і життя, і творчості митця, коли присутність навіть його пам’яті в духовному просторі так званого університету загалом, та філологічного факультету зокрема, не лише насторожує, а робить виклик сучасному антидержавному наповненню загальнополітичного тла Донецька, руйнує нав’язувану систему антицінностей.
Другий виклик – державницька ідеологія усієї творчості Василя Стуса, його життя. У сучасному українському просторі уся спадщина Василя Стуса є одним із наріжних каменів державницької ідеології, тому що його творчість ґрунтована на засадничих постулатах державотворення. Останнє завжди має опертям принципи національної самості, самоідентифікації, усвідомлення культурно-історичної, морально-естетичної, оцінно-етичної достатності в колі цивілізованих народів.
Для національно-державницької ідеології істотним є відмежування кожної особистості та народу загалом від сусідніх націй і народів, встановлення визначальних ознак своєї самості через високе пошанування козацько-вольового компонента, обожнювання землі, глибоке поціновування чесності, порядності, шанобливого ставлення до Жінки – Матері, Дружини та ін. Державницько-ідеологічні параметри відбивають високі націєтворчі спрямування. Уся творчість Василя Стуса має націєтворчий потенціал, оскільки провідними її мотивами постають любов до народу, єдність з ним, переживання за минуле, сучасне та майбуття рідної нації. В одному з програмних віршів митець недвозначно наголошує: «Народе мій, до тебе я ще верну, / і в смерті обернуся до життя / своїм стражденним і незлим обличчям / як син, тобі доземно поклонюсь / і чесно гляну в чесні твої вічі, / і чесними сльозами обіллюсь». У цих сакраментальних рядках тричі повторено в різних варіантах слово чесні для відбиття внутрішнього простору відкритості й дотримування у своєму житті принципів порядності, високого служіння ідеалам рідного народу, чесність устремлінь. Симетрія «чесно гляну в чесні твої очі» наголошує нерозривність духовного самовираження митця й високого ідеалів українського народу, третій повтор чесні у словосполученні чесними сльозами відкриває екзистенційну цінність очищення через омивання власними слізьми. Що аж ніяк не можуть бути неправдивими, фальшивими, облудливими, бо відбивають внутрішню суть митця.
До цього треба додати активну громадянську позицію Поета, що мала опертям загальнолюдські цінності, наріжним каменем яких є високе ставлення до людської особистості.
Третій – політичний вимір націєтворення. Створене митцем є надактуальним у сучасному українсько-державному просторі. Визначальними чинниками творчого Ego Василя Стуса були збереження власних політичних устремлінь і прагнень та консолідація самосвідомості українського народу через національну самість. В уже згадуваній поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…»переконливо звучать рядки: Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. / Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, / уже не ремствуй, позирай у глиб, / у суще, що розпукнеться в грядуще / і ружею заквітне коло шиб, у яких сконденсовано відбито високу політичну місію творчості геніальних постатей Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, котрі є знаковими для українськості, її викінченого формування, для збереження високої внутрішнього духу з політичними помислами української нації як політично довершеної. Попри відсутність власного державницького утворення і розірваність між різними імперіями, українці зберегли свою політичну волю до єдності, цілісності й цілості. Як ніколи творчі візії Василя Стуса є політично актуальними, оскільки на декілька десятиліть випередили порух декомунізації. Адже сучасна мапа Держави не просто в динаміці відбиває відродження здавалось би уже навіки втрачених власних назв, постання нових з акумуляцією в них внутрішнього патріотично насиченого начала, а й окреслюють те силове поле, яке народ наповнює власними орієнтирами, актуалізує знаки долі й майбуття. Від початкового поетового декларування самодостатності України на світовій мапі «Ти вже не згинеш, ти, двожилава земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками…» (1963 р.) до чіткого усвідомлення необхідності захисту рідної Вітчизни, щоденного відстоювання права рідного народу на реалізацію політичної волі, акумулювання Національної ідеї у власній Державі.
Четвертий виклик – освітньо-просторовий. Статусне навантаження імені Василя Стуса в назві Донецького національного університету охоплює також і освітньо-просторовий вимір. ДонНУ є особливим університетом і за динамікою розбудови, і за становленням в нових умовах. Насамперед Донецький національний університет є потужним регіонотвірним вишом, що формує власний простір із наголошенням тих освітніх цінностей і компетентностей, що є найбільш важливими, ‒ креативність, науковий пошук, самодостатність та ін. Створення ДонНУ було одним із етапних моментів формування потужного культурного, промислового та освітньо-наукового регіону. Тому й свого часу було задіяні сили різних рівнів, щоб ще у 2008 ‒ 2009 роках університет не завершив свого українсько-державницького статусу, що посилило б націєтвірний потенціал вишу, надало б нових сил для гуртування державницьких сил. У нових умовах, у новому просторово-ментальному середовищі ДонНУ вдалося зберегти високі освітні орієнтири, самість, уміння концентрувати навколо себе творчі сили для вирішення надскладних завдань. Для Василя Стуса – освіта була однією з найвищих цінностей творчої особистості. Тому і в цьому розрізі присвоєння його імені Університету є на часі, відбиває високий статус освітнього центру.
П’ятий виклик сьогодення – науково-культурний. Василь Стус мав великий науково-творчий потенціал, який було грубо перервано, силоміць відкинуто на маргінеси культурно-освітніх і науково-мистецького життя. Не вдалося ані тодішній владі це зробити, не вийде це зреалізувати і тим, хто сьогодні настирливо іменує себе Донецьким національним університетомтам – за лінією фронту, тримаючись на танках, градах, акаціях, тюльпанах незаконних озброєних формувань. Його творчість сьогодні – це неозоре поле для наукових студіювань філологів, істориків, політологів, перекладознавців та багатьох інших. Творчість Василя Стуса в культурному полі України є особливою, тому що вбирає в себе високі цінності Донеччини з довершеними подільськими орієнтирами. На часі створення науково-дослідної інституції Василя Стуса з відповідними амбітними завданнями перед нею.
І ще одне… Усі людські особистості можуть бути екстравертами або ж інтравертами. Василь Стус поєднує в собі обидві заявлені характерологічні риси однаковою мірою. Домислюючи, можна впевнено сказати, що й Донецький національний університет є екстра- та інтровертним, тому що, творячи у своїх стінах, він завжди відкритий і спрямований у довкілля. Не просто помічаючи його, а постійно формуючи навколо себе активне середовище. Приїхавши на Вінниччину без матеріальної бази, без обладнання, врешті-решт без бібліотечного фонду, зумів за короткий час заявити про себе на повну силу, створити відповідне науково-дослідницьке, освітньо-культурне та інші силові поля.
Сьогодні і легко, і складно говорити про присвоєння імені Василя Стуса Університету. Легко – бо від самого початку автор цих рядків підтримував цю ідею. Складно – бо я свідомий того, що присвоєння імені Василя Стуса постає не одномоментною акцією, це постійне нагадування про необхідність дотримування в діяльності Університету загалом та кожного зокрема тих ідеалів, цінностей, поривів, які були визначальними для Майстра. Складно й тому, що позитивним вирішенням цього питання Університет пошановує усіх тих, хто щиро і чесно спокутував цю ідею, робив багато для її втілення. Складно й тому, що в сучасному просторі присвоєння імені Василя Стуса знаменує високий День збереження тяглості традиції, волі усіх тих, хто прагне зберегти горде ім’я нескореного Донецького національного університету з посиленням його самовираження через присвоєння імені Василя Стуса – випускника Університету, Митця світового рівня, борця за високі державні ідеали, поборника прав людської особистості.
Анатолій ЗАГНІТКО, публіцист
Ще схожі публікації:
Відомий журналіст Сергій Лащенко відзначений званням «Почесний краєзнавець Донеччини». Нагороду від правління Донецької обласної краєзнавчої організації та редакції газети «Часопис Донеччина» Сергію в...
У розвої націотворення та відході від маргіналізації духовних цінностей не останню роль відіграє музей. Зокрема, Донбаський музей Василя Стуса – культурний заклад, який провадить у життя шляхетні цілі...
Що виростив на довгій творчій ниві донецький художник, заслужений журналіст України Микола Капуста, нещодавно можна було побачити у Будинку художника шахтарської столиці на персона...
У тій частинці Донбасу, яку ми відстояли, не віддали «русскому миру», заплативши за цей скромний успіх життями тисяч громадян, є бодай якась можливість працювати з місцевим населенням і хоч якось впли...
Серед нотаток із літ минулих, які моя дружина дивом вивезла з окупованого ворогом Донецька – поетичні рядки Івана Ольховського. Минулого століття мабуть лиха доля занесла цього чоловіка з рідної йому ...
Із 3-4-м вересня назавжди пов'язана сумнозвісна подія - смерть Василя Стуса. Згадуючи цю дату, попри все хочеться говорити про свято Життя, адже цьогоріч виповнилося 25 років із дня виходу у світ його...
