Кахетинці читають “Донеччину”


778397578Не знаю, якому філософу належить фраза: «Світ тісний», але вона добре прижилася, і сприймається як прописна істина. Нещодавно мав нагоду вкотре переконатися в цьому. Оскільки час від часу намагаюся поширювати «Донеччину» в різних регіонах, то зміст деяких номерів пам’ятаю. Відклалося в пам’яті фото з священиком УГКЦ Василем Іванюком. А іншим разом звернув увагу на волонтерку Галину Морозову. Числа газети різні, інтервал у декілька місяців, та все ж, запам’яталося. Ну, а вірш Олексія Зоца, батька нинішнього редактора «Донеччини», написаний в липні 1941 року, вивчив мало не напам’ять. Надто вже цікавило мене ставлення тогочасних донеччан до рідної мови:
І твоїх людей з одного слова
На краях великої землі
Пізнаю по їх співучій мові,
Викоханій шелестом полів…
Минуло майже три чверті століття відтоді, як молодий червоноармієць Олексій Зоц прийняв свій перший бій. Ситуація з мовою на Донбасі за цей час значно погіршилася. Мабуть, і війна стала логічним продовженням планового, системного російсько-імперського лінгвоциду. Ось з такими «братами» ми вимушені були жити після 1917 року в одній державі. А до того хіба було краще? Імперія – вона і є імперія. І все ж, радянський період не був позбавлений позитиву. Оскільки офіційно панувала ідеологія «пролетарського інтернаціоналізму», то народи СРСР встигли між собою перезнайомитися. Це знайшло відображення у вищезгаданому вірші Олексія Зоца:
…Від гостинних молодих грузинів
У долині в кахетинську рань,
Я про тебе казку, Україно,
Слухав біля братнього костра…
Про цей вірш згадав тоді, коли волонтерка Галина Морозова (виявляється, вона колись навчалася разом з вищезгаданим священиком УГКЦ Василем Іванюком- це я стосовно того, що «світ тісний») напередодні Нового року привезла продукти хлопцям з Грузинського національного легіону. Але це ще не все. Четверо з тих, хто розвантажував машину, були… не повірите – вони були саме кахетинцями! Ось такий збіг обставин. Звісно, хлопцям було цікаво дізнатися, що їхні дідусі контактували з українськими студентами у довоєнний час. І, скоріш за все, були однодумцями. Добре, що останні 75 років не посварили нас із грузинами так, як останні два роки посварилиіз росіянами. Ми знову разом! Тільки воюємо тепер не з німецькими окупантами, а з російськими найманцями.І нам, і грузинам важко зрозуміти, чому вчорашні побратими так підло вдарили в спину? Чому переможець Мелітон Кантарія, який підняв прапор над рейхстагом, після російсько-грузинської війни був вимушений покинути рідний дім у Абхазії та став біженцем? Чому внук переможця Олексія Зоца – старший лейтенант Сава Зоц сидить тепер у холодній землянці під Маріуполем? Все це важко зрозуміти, але ми твердо знаємо, що рано чи пізно прийде Перемога, і у нас попереду буде ще не одне багаття. Може, в Кахетії, може в Аджарії або на абхазькому узбережжі… А чим погана гуцульська ватра біля підніжжя Петроса чи Близниці? Або ж поліське багаття у верхів’ях Припяті чи на Шацьких озерах? Все це буде – з бринзою, юшкою, шашликами і тостами. Тільки повертайтеся живими, хлопці!


Сергій ЛАЩЕНКО

Спеціально для «Донеччини».
Фото автора.


 

Ще схожі публікації:

Часопис “Донеччина” від 12 грудня 2017 року № 41 (15979)
Серед авторів книги «Покровський район: подорож у минуле», яку презентували в Мирнограді – люди різних професій та поколінь, національностей та віросповідань. Але їх об’єднує одне – любов до рідного к...
Газета “Донеччина” від 2 жовтня 2015 р. № 11 (15880)
Нині питання патріотичного виховання в Україні - нагальна потреба. Адже всі ми сьогодні бачимо наслідок формального ставлення до патріотизму. Від України відтяли Крим, тривають військові дії на Донбас...
Часопис “Донеччина” від 5 грудня 2017 року № 40 (15978)
Про маріупольського пастора Геннадія Мохненка навіть фільм вийшов із символічною назвою – «Майже святий». Українці про це знають? Мало хто. А могли б знати – принаймні ті, хто бажає Україні перемоги у...
"Донеччина" від 24 червня 2016 року № 22 (15913)
Мені соромно, що донецькі взяли в руки зброю. Соромно, що кликали Путіна. Соромно за своїх одноліток, однокурсників, однокласників, просто знайомих та минулих друзів... Соромно, що і досі люди там про...
Іван Ле в Краматорську
Іван Леонтійович Ле (прізвисько Мойся) — відомий український письменник, лауреат літературної премії імені Т.Г.Шевченка, автор цікавих романів "Наливайко", "Міжгір'я",  "Хмельницький", "Інтеграл" &...
Часопис “Донеччина” від 15 вересня 2017 року № 33 (15962)
Нашим державним мужам поки що бракує політичної волі. Тому й досі важко працівникам військкоматів вручати повістки, – бажаючих воювати на Сході все менше й менше. Здавалося б, козацькі нащадки повинні...

The Author

Сергій ЛАЩЕНКО

Донеччина © 2016 Frontier Theme