Козацька ідея: від Сяну до Дону. Про козацьку грань української ідентичності

68765855Сімдесят п’ять років минуло з дня смерті галичанина Кирила  Трильовського (6.05. 1864 – 16.10. 1941) Це хороша нагода поговорити про роль козацької ідеї у збереженні української ідентичності. Адже могло скластися так, що козацька тема була б цілковито чужою для мешканців Західної України. Ні Австро-Угорщина, ні Польща не були зацікавлені у високій національній свідомості галичан. Але Бог послав краянам Кирила Трильовського…

Найбільшим внеском відомого коломийського адвокатау громадське життя Галичини було заснування ним січового руху. А рух цей, безсумнівно, відіграв велику роль у процесі формування національної свідомості галичан. А починалося все з маленьких конкретних справ. Скажімо, 5 травня 1900 у селі Завалля, що на Снятинщині, політик заснував перше спортивно-протипожежне товариство під назвою «Січ». Спортивно-протипожежна діяльність цієї організації була формальним приводом для її створення. Справжньою метою існування «Січі» було пробудження національної свідомості українців шляхом відродження історичних традицій, виховання патріотичної молоді, освіти селянства.

Про велику народну любов до «Січей» свідчить їхня кількість. В 1914 році налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тисяч осіб! Справа була зроблена, «критична» маса козакофільства відтоді постійно існувала на галицьких землях. І в тому, що в лавах УПА потім масово воювали «Богуни», «Байди», «Кривоноси», «Гонти» і «Залізняки» – опосередковано є чимала заслуга адвоката Трильовського.

ВІДЕНСЬКА СІЧ

Діяльність Трильовського важлива тим, що він забезпечив масовість руху. Але й до нього були спроби студентів та інтелектуалів об’єднуватися в «Січі».  Скажімо,віденська Січ – одна з найстарших українських студентських організацій, заснована 9 січня 1868 у Відні. Засновниками й першими головами «Січі»віденськоїбули А.Вахнянин і Ю.Целевич.

«Віденська Січ» проіснувала 179 років (до 1947 року), чисельність коливалася від 27 (на момент створення) до 327чоловік у 1922 році. «Січ» об’єднувала не воїнів, а патріотично налаштованих студентів та науковців. Цікаво, що останнього голову «Січі» С.Накловича (інтелектуального віденського Калнишевського) більшовики вивезли до Сибіру. Що поробиш – імперська традиція… Росіянам наші «Січі» ніколи не були потрібні, бо це лише відтермінована смерть імперії. А для самих українців запорозькі, задунайські, поліські, віденські «Січі» завжди були важливим фактором. Це дозволяло на належному рівні підтримувати бойовий дух і патріотизмвеликих груп людей.

 

КОЗАЦТВО – ТЕМА, ЯКА МОЖЕ ОБ’ЄДНУВАТИ РЕГІОНИ

Від Запоріжжя до Прикарпаття далеченько. До того ж, поляки з середини 14-го століття здійснювали послідовну експансію на ці землі. Але «голос крові» не міг не спрацювати! В 1613 році в Коломию із Великого Лугу прибуло… триста козаків. Заопікувався ними коломиянин Ференц Горбаш. Мало того, він допоміг запорожцям зібрати бойовий загін з коломийських хлопців! Це цікава інформація, яка підтверджує той факт, що й понад 400 років тому теза «Схід і Захід разом!» проходила випробування життям. Півроку існувала Коломийська Запорозька Січ. Це, мабуть, було щось на зразок Майдану 17-го століття.

Зведені сили козаків – запорожців і коломиян – в 1613 році не лише контролювали Коломию, але й робили віддалені походи до Тулукова, що під Снятином і до села Грушки над Дністром. Перебування запорозьких козаків на Галицькій землі, здобуття ними Коломиї і фортеці Потік, постійне пересуванняїх у краї викликали різке незадоволення серед шляхти. Проти козацьких загонів виступили урядові війська під керівництвом воєводи, і їм вдалося витіснити запорожців з міста. Після цього коломиянина Ференца Горбаша поляки піддали страшним тортурам і стратили. Але цей випадок красномовний. Були захисники українського люду і православної віри! І приходили із Запоріжжя. І люди ще довго пам’ятали: є кому захистити народ від зажерливої шляхти. За порогами ця сила!

Так було тоді – запорожці і галичани відчували себе єдинокровними братами. То чому не може бути зараз?

 

КОЗАКИ Й ГУЦУЛАМ НЕ ЧУЖІ…

 

Є дані про певну причетність до козаччини навітьзакарпатських гуцулів. Про це пише один з діячів «Гуцульської республіки» (1918-1919р.р.) Степан Клочурак у своїй книзі «До волі»: «Останній бій з татарами на Гуцульщині був у 1717 році. В цьому бою проти татар відзначився Юра Подерей, який гордився тим, що довгі роки брав участь у походах запорожців. Він своїм військовим знанням, здобутим на Запорозькій Січі, і своєю відвагою допоміг розбити ворога і здобути славу далеко поза Ясіням…»

Минуло понад двісті років, але й цього часу було замало, щоб гуцули й козаки відчули себе чужими. В 1919 році Степан Клочурак перебував у румунському полоні. Одним із охоронців був мешканець румунської Добруджі. Ось як це описано в книзі:

«Одного разу вартовий, проходячи біля нас, на хвилинку зупинився і заговорив по-українському. А як вертався назад, то признався, що він з походження українець і називається Сергій. Що є потомком тих козаків, які після зруйнування Запорізької Січі перейшли за Дунай і осіли в Добруджі, яка в той час належала до Туреччини. Він нам говорив про життя-буття тамошніх українців. Ми з цим нашим братом з Добруджі зустрічалися щодня. Коли Сергій мав службу, то завжди підходив до нас із зв’язаним рукавом, і коли ніхто не бачив, то розв’язував цей рукав. Звідти сипався хліб або різні овочі, які для нас, виголоднілих, були цінним подарунком. Отець Глібовицький, парох з Жаб’є, відплачував йому тим, що деклямував уривки з «Гайдамаків». Цей потомок запорожців стояв побожно, як у церкві, і слухав…»

Як бачимо, козацька сторінка не була чужою ні для горян-гуцулів, ні для тих українців, які майже втратили контакт з Вітчизною.

 

КОЗАЦЬКА ІДЕЯ У «РЕВЕРСНОМУ» РЕЖИМІ

 

Отже, козацтво народилося на Хортиці, але при потребі відроджувалося –то за Дунаєм, то в Холодному Яру, то в Хусті, то в Олевську… Колишні петлюрівці-«сірожупанники» у міжвоєнний період навчали малих поліщуків українською навіть у Бресті, Пінську і Кобрині. Тому й сиділи у берестейських криївках аж до 1952 року повстанці з козацькими іменами. Скрізь, де українці мали потребу в концентрації сил, там в тій чи іншій мірі спрацьовувала козацька ідея. Найсвіжіший приклад – Майдан. Мода на козацькі оселедці почала відроджуватися саме там. Треба сказати, що козацька ідея значно прийнятніша в Центрі і на Сході України, ніж ідея УПА. Достатньо лише правильно розбудувати структури, і відроджувати козацтво чесно, а не робити з цього бізнес. Пасіонарні люди там є. Ось що написав в соцмережах мешканець Запоріжжя, мій добрий приятель, Олександр Притула. Він є одним з творців козацької системи єдиноборства «Спас» і добре усвідомлює, що треба робити, аби козацтво почало відроджуватися в його краях. Радий кожному маленькому успіху козацької справи:

878765444«…Приємно отримувати слова вдячності за проведені змагання «Лава на лаву». Тільки що прийшло повідомлення з вдячністю від ветеранів АТО (37-йбатальйон). Той, хто бореться реально, а не на словах, за Україну – чудово розуміє важливість збереження і відродження українських національних традицій. А сьогодні зранку проводжаю донечку до школи. Мій сусід, який, здавалося б, дуже далекий від козацтва, каже: «дивився оце змагання «Лава на лаву» по телевізору і плакав…» Мабуть для мешканців нашого регіону (а ми всі – нащадкі козаків!) ця гра є пробудженням нашого генетичного коду. Така оцінка сусіда для мене набагато важливіша за ордени, грамоти і медалі!»

Ось такий він, Сашко. Переконаний, що й за межами України козацька ідея може плідно попрацювати. У 2012 році він розповідав мені, що його – мешканця Запоріжжя і дослідника козаччини – завжди тепло приймають сибіряки. І коли майстер «Спасу» якось попросив на мітингу в Новосибірську підняти руки тим, у чиїх жилах тече українська кров, то підняла… майже третина присутніх!

Що вже тоді говорити про наш проблемний Донбас? Якби свого часу взялися за українську козацьку ідею, то й війни не було б. Якось гортав бібліографічний довідник «Краєзнавці Донеччини», подарований мені відомим краєзнавцем Валерієм Романьком. Звернув увагу на тему досліджень уродженця Казані Сергія Тафінцева. В доробку Сергія є такі статті: «Украинская национальная идея – осуществление завета запорожского казачества» та «Казачий катехизис третьего тысячелетия». Де Волга, а де Дніпро? Де Казань, а де Запорозька Січ? Та, видно, козацька тема є об’єктивно цікавою для мешканців степової Донеччини. Ось і краматорчанин Володимир Коцаренко свого часу видав на-гора працю: «Казачество в истории заселения Краматорска». Нещодавно науковець Дмитро Грищук (в 2014 році він був вимушений покинути рідний Донецьк і тепер живе в Києві) видав цікаву книгу: «Козацький часопис: скарбниця громадянської соціалізації молоді». Це своєрідна програма діяльності молодіжних козацьких організацій. Отже, проукраїнські мешканці шахтарського краю не лише мріють про відродження козацтва, але й чимало роблять для цього. Лисичанськ, Маріуполь і Краматорськ чекають на свого Трильовського!


Сергій ЛАЩЕНКО.

Спеціально для «Донеччини».

м.Львів.


 

Ще схожі публікації:

Андрій Назаренко: його звали «Мєх»
Сьогодні на честь Андрія Назаренко відкрито меморіальну дошку на школі №15, в якій він навчався. Йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Маріуполя, він нагороджений орденом «За мужнсть» ...
Ніч перед жіночим днем
Боже, як швидко плине час, як усе міняється на світі! Здається, ще недавно ми, мов навіжені, у три зміни, часто без вихідних будували рай земний. Сподівалися, що наші діти житимуть краще за нас і нам ...
УВАГА, КОНКУРС СУБПРОЕКТІВ ПО СТВОРЕННЮ ЖИТЛА ДЛЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ
Український фонд соціальних інвестицій, що діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України №740 від 28.04.2000 оголошує конкурс субпроектів зі створення житла для внутрішньо переміщених осіб (ВПО...
Часопис “Донеччина” від 24 лютого 2017 року № 8 (15946)
Кілька днів спостерігали за поведінкою бабаків, які на Стрітення віщують весну. За народним повір'ям, в цей день зима зустрічається з весною. Якщо бабак, вилізши з будиночка, побачить свою тінь (надво...
НОВОТРОЇЦЬКОМУ  245  РОКІВ!
Є в нас гарна традиція — святкувати День свого міста, або села. День селища Новотроїцьке, що у Волноваському районі  на Донеччині, відзначається  на Покрову. Віднедавна 14 жовтня стало особливо урочис...
Александра Коссе: учитель вчителів
Директор школи ... По-різному вимовляють люди це словосполучення. Учні - з трепетом і хвилюванням, вчителі - з повагою, а іноді і з острахом ( адміністратор все ж-таки!), Батьки, в основному, сприймаю...

The Author

Сергій ЛАЩЕНКО

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme