Майже безмовна Донеччина

zaommcjbd501rБЕЗМІР! На тимчасово окупованій території Донецької області українську мову активно витісняють із всіх сфер життя

Попри агресивну проукраїнську політику замовників і виконавців самопроголошеної так званої «ДНР», на тимчасово окупованих територіях Донеччини все ж не заборонили українську мову. Бо навіть ті недалекі персони, які прибігли з автоматами до влади, розуміють – робити подібне на споконвічній українській землі, це все одно, що накласти табу на сонце, дужий вітер зі степу чи моря, повітря, насичене вугільним пилом. Отож після очевидної наруги над державною мовою та її носіями у трагічному для регіону 2014-му, лідери «республіки» потім «великодушно» повідомили про існуючу тут двомовність. Донеччани добре знають, що це означає: навіть за української (?) влади у Донецьку так звана двомовність нагадувала рівні права вовцюгана і зайця вполювати один одного. Нині ж і поготів – за останні два роки проросійські окупанти не без маніакальної зловтіхи ліквідували немало з того, що було зроблено тут для розвитку і становлення державної мови. І зараз, свідчать мешканці тимчасово окупованих територій краю, на жаль, йдеться про панування  скрізь і всюди однієї мови та існування жалюгідних залишків іншої. Зрозуміло, у незавидному стані перебуває українська.

Шлях до знання української мови лежить через …шлунок і печінку

В непросту історію становлення української мови на Донбасі увійшов курйозний випадок, що стався в останні роки СРСР. На зустрічі з тодішнім керівником держави один із шахтарів підтвердив суто споживацький підхід частини мешканців регіону і категорично заявив: мовляв, від більшого використання української мови ковбаси в магазинах не побільшає. І головне, запевняв чоловік, аби вона була, а як зватиметься – «ковбаса» чи «колбаса» – діло десяте… Розповідають, неборака став дуже популярним навіть далеко за межами області, звідки певний час надсилали посилки з ковбасою не кращої якості на шахту чи на його домашню адресу. Та, виявляється, такий підхід сповідують зараз і на тимчасово окупованих територіях Донеччини. Адже тим, хто скучив за українською мовою, радять сходити до місцевих продовольчих магазинів, на полицях яких густо товарів українського виробництва відповідним  маркуванням. Наприклад, на окремій місцевій молочній продукції навіть досі позначено: «м. Донецьк, Україна», а сорт ковбаси, яку, як і раніше, виготовляють у Єнакієвому, впевнено йде до покупців під назвою «Київська». І навіть ті, хто вигукують прокльони на адресу «київської хунти», охоче купують насамперед українські (бо якісні) продукти, ігноруючи абсолютно несмачні російські «гостинці» із вкраденої і перепроданої «гуманітарки». Те ж саме стосується й алкогольних напоїв і пива, марки яких вивчили і впевнено називають навіть ті озброєні приблуди, словарний запас яких можна порахувати на пальцях.

Тому магазини, особливо продуктові, у Донецьку це поки, немов своєрідний заповідник української мови, куди не ступала нога знавіснілих носіїв «руського міра», у яких все українське – навіть вивіски чи вказівники викликають ненависть і лють. Тобто немає нічого дивного, що ці персони чхати хотіли на ними ж схвалену так звану «Конституцію «ДНР», де українська названа однією з «державних». Бо, схоже, «деукраїнізація» для влади стала другою по важливості (після власного самозбагачення) проблемою, за яку тут хутко взялися. Одна з масштабних акцій – війна з м’яким знаком у назві Донецька: з допомогою важкої техніки вони півдня морочилися біля величезної назви на в’їзді до міста з південного боку і таки демонтували звідси «ь», що нагадував про Україну. Так само їм дуже «муляв» вказівник «Макіївка», який замінили на російський відповідник. І що? Як колись міркував отой шахтар, ні ковбаси, ні чогось іншого від цього не додалося, але це не спинило «мовознавців»: у обласному центрі накинулися за вивіски і вказівники українською та англійською мовами, які тут обладнали напередодні Євро-2012. Іноді подібне варварство ідеологи-кретини супроводжували подібною креативністю: одного разу активісти дуже проросійської організації «Молодая республика» заміну вивісок на вулицях і різноманітних установах приурочили до дня народження російського поета Олександра Пушкіна.

«Ця боротьба з усім українським доходить до ідіотизму, бо проросійські «орки» знищують все, що на їхні очі потрапляє, – розповідає мешканець Донецька. – Приміром, чим заважав їм вказівник «Парк культури і відпочинку»? Але ж знесли і встановили новий – російською мовою. Мабуть, щоб не заблудилися прибулі сюди із російської глибинки найманці та кадровики, для яких «культура» і «відпочинок» – невідомі поняття. А ось невинну вивіску на магазині «Українська паляниця», схоже, сприймали за злісну й ворожу пропаганду, бо її брутально розтрощили, а взамін так нічого й не запропонували».

І навіть спілкування де-не-де місцевих жителів українською мовою на побутовому рівні взяли під контроль органи «держбезпеки». Причому не без допомоги кімнатних «патріотів» – яких публічно закликали повідомляти про факти інтересу сусідів та інших земляків до української преси, книг, музики, фільмів тощо. Тобто одна з державних мов (принаймні на папері) на практиці насправді становить реальну небезпеку для донеччан, які ризикують потрапити «на підвал», де їм хутко пришиють «фашизм», «націоналізм», «екстремізм» тощо.

Знав аж півтора мов!

Безперечно, мізерні шанси на виживання в української мови залишилися у освітній сфері, яку взялися русифікувати ударними темпами. Відповідний наказ «міністерства освіти і науки» напередодні навчального 2014/2015 року дав чітко зрозуміти, що означає так звана двомовність. Адже всі-всі навчальні заклади отримали розпорядження різко збільшити кількість годин вивчення російської мови за рахунок зменшення уроків чи пар української мови та ліквідації українських класів. «У нашій школі зараз учням пропонують всього один урок української мови на тиждень! – розповідає «УК» місцева вчителька з Донецька. – Українських класів не залишилося жодного, а по району, ми підрахували з колегами, співвідношення російських і українських класів вже становить 97 проти 3 відсотків! А ще звернули увагу, що у всіх документах – інструкціях та розпорядженнях, що ними завалюють школи, минулого року ці класи називалися «з викладанням мовою народів Донбасу». А у цьому році вже немає навіть цього поняття, а отже ті українські класи, які ще залишилися, приречені…»

Переведення класів на російську відбувається вже звично – за бажанням батьків, котрі після відповідної роботи з ними пишуть заяви-прохання. На жаль, більшість дорослих роблять це з власної волі чи під тиском, але є й приємні винятки, оскільки немало донеччан таки здатні заглянути у майбутнє і прагнуть, аби їхні діти вивчали українську мову. «Наш український клас у цьому плані унікальний і його вдалося зберегти саме завдяки позиції батьків, – каже класний керівник однієї з тутешніх шкіл. – 23 людини висловилися за українську мову вивчення, а всього 6 були запеклими противниками. Причому, коли стало відомо, що українському класу бути, батьки з двох родин демонстративно забрали звідси своїх дітей і перевели в інші класи».

Як безпосередньо діти ставляться до подібної мовної політики? За свідченням вчителів та батьків, по-різному. «Діти молодшого й середнього віку здебільшого реагують із притаманною цим рокам легковажністю, – ділиться спостереженням ще один педагог. – Переважну більшість становлять російськомовні діти, а ті, хто прагне вчитися українською, іноді для інших стають об’єктом насмішки. Наприклад, знаю, у одному з класів нерідко глузували з ровесниці: «Скажи «Слава Україні!». А ось старші вже розважливіші, бо мріють після закінчення школи отримати нормальну вищу освіту в Україні, а не «дирівські» дипломи, власникам яких пряма дорога хіба тільки до так званого «ополчення»… До речі, про подібне прагнення юних донеччан розповідають вчителі й з інших тимчасово окупованих населених пунктів Донеччини. Приміром, у Новоазовську зараз українські репетитори просто нарозхват, бо батьки готують своїх чад до подальшого навчання в Україні, а не, скажімо, у майже сусідніх через брутально захоплений державний кордон Таганрозі чи Ростові-на-Дону, звідки озброєні до зубів «іхтамнєти» принесли на Донбас війну, горе і страждання до тисяч українських родин.

Так само місцеві вожді «ДНР» та їх «старші брати» дуже оперативно і професійно подбали про «двомовність» в інформаційному просторі. Ще два роки тому українську мову витіснили з місцевих телеканалів та радіостанцій і вони тепер перетворилися на виключно російськомовні (тутешніх інтернет – провайдерів змусили блокувати більшість провідних українських ресурсів, але хто шукає, той знайде – донеччани розповідають, що через інтернет таки мають можливість дивитися деякі вітчизняні телеканали). Само собою, зараз на тимчасово окупованій проросійськими незаконними збройними формуваннями території Донеччини не видають жодної газети українською мовою. Те ж саме стосується журналів і книг. Виняток становить хіба що виданий нещодавно переписаний підручник української мови для молодших школярів. Хизуючись виданням, «міністр освіти і науки» Лариса Полякова чесно підтвердила, що «суттєво зменшилася кількість часу для вивчення української мови і літератури: це одна година на тиждень – по півгодини на мову і літературу». А у згаданому підручнику, каже вона, автори насамперед вилучили українську символіку та «складову націоналізму». Водночас , розповідають донеччани, видання помітно насичене ідеологією самопроголошеної і невизнаної «ДНР». Зокрема тут рясніють дуже «пізнавальні» загадки типу: «Які символи нашої Республіки?», «Що означає чорний колір на прапорі ДНР?» та їм подібні.

Втім, немає лиха без добра – повальна русифікація і викорінення всього українського викликає все більший супротив у мешканців тимчасово окупованих територій і вони нишком все частіше влаштовують акції протесту про цієї сваволі. Зокрема найбільше злять окупантів надписи українською мовою, які вночі з’являються в людних місцях. Представники влади гарячково замальовують ці роботи і переконують самі себе, що тут діяли диверсанти «хунти». Хоча пересічні мешканці вже давно знають чиїх це рук діло, бо за пензлі і фарби все частіше беруться навіть ті, для кого рідною є російська мова. Тобто суто донбаська російська мова чи говірка, які не мають нічого спільного з тією російською мовою із дуже виразним акцентом агресії, війни та тимчасової окупації.

ВЛУЧНО

У всіх народів мова – це засіб спілкування, а у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються…


(Ліна Костенко).

Павло КУЩ


 

Ще схожі публікації:

Журналісти на мінному полі
Як ми повідомляли («Часопис Донеччина» від 31.03.17 р.), у ТОВ «Видавництво «Друкарський двір» світ побачила книга «Славянский счет», в якій зібрано матеріали про розслідування вбивства журналіста Іго...
ЗАХИЩАЮТЬ УКРАЇНУ
  Нарис Володимира Патоли із циклу Робота для піхоти  «Закат» Життя дається тільки раз, і люди «списуються» швидко… Грудень 2019 – «Знову пронесло», – дещо відсторонена думка з нотками фаталізму на ...
До витоків рідного краю
  Наприкінці листопада у Святогірську відбулася Всеукраїнська історико - краєзнавча конференція учнівської молоді «Південно-Східна Україна: зі стародавності в ХХІ століття». Організатори конфе...
Слов’янськ у війні 2014 року
Не зовсім звичайною книжкою, а своєрідним дайджестом називає збірник «Слов’янськ у війні 2014 року» автор концепції видання та його упорядник, ветеран журналістики Віктор Скрипник. Він пережив трагічн...
Михайло Петренко: нова знахідка на шляху до істини
Прізвище Петренко дуже поширене, зразу не второпаєш про кого йдеться .А якщо почати зі слів:"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю", на обличчі співрозмовника з'являться п...
"Дрібниці", про які не дізнався Мішель Платіні
Останньою інспекторською поїздкою містами України, які наступного року прийматимуть учасників чемпіонату Європи з футболу, президент УЄФА Мішель Платіні залишився задоволений. "Україна майже готова до...

The Author

КУЩ Павло

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme