This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Наше обличчя Донеччини


537aМісто Сніжне на Донеччині сумновідоме в нашій історії тим, що саме Сніжнянський район найбільше в усій Україні постраждав під час Голодомору 1932 – 1933 рр., коли загинуло 46% населення району. А через 81 рік після геноциду саме в це місто, розташоване поблизу українсько-російського кордону, зайшли перші танки ворога.
Ці трагічні події мають причинно-наслідковий зв’язок одне з одним, й нині ми можемо стверджувати це без сумніву. Але, ймовірно, не тільки біль символізує цю точку на карті України, що нині за фатальним збігом обставин опинилася в окупованій зоні. Бо ось уже півтора року живе тут молода жінка з того краю, й при спілкуванні з нею можна відчути, як вона ніби випромінює саме позитивну енергію, а не відчуженість чи ледь приховану ненависть. І це не лише моє враження. Люди, які за службовим обов’язком спілкуються з Тетяною Анатоліївною Горбаньовою, ще до знайомства розповідали мені про неї саме так.
Тетяна любить свій край, це зразу видно, як також помітно, що їй болить те важке становище, яке склалося з її малою батьківщиною. Там залишились її рідні, й Тетяна плекає надію якось навідати їх. Бо фактично все життя, насичене подіями й роботою, було пов’язане з рідною стороною. Закінчивши факультет української філології Луганського Національного педагогічного університету за напрямком «Літературна творчість», Тетяна здобула фах журналіста. З вражень тих років відзначає зустріч молоді з відомим поетом з Луганщини, Шевченківським лауреатом Василем Голобородьком.
А далі працювала режисером у будинку дитячо-юнацької творчості в Сніжному. Це була педагогічна робота. Завдяки цьому стажу Тетяна Анатоліївна вже в Сахновщині й стала своєю в середовищі освітян. Та про це згодом. А в ході нашої розмови я не міг не поцікавитись, як у роки її роботи в Сніжному забезпечувались духовні потреби україномовного населення. Перш за все – навчання дітей українською мовою.
– Навчальна і методична література, що надходила по освітянській вертикалі, таки була й україномовна. Художня література теж ішла в школи – та, що вивчалась у програмах, – пригадує ці суттєві деталі моя співрозмовниця. – І для молодших теж вибір був. В газетних кіосках я вибирала для свого Данилка (цими днями йому минає 9 років) потрібні для його всебічного розвитку журнали, книжечки. Можу сказати, що україномовної друкованої продукції було навіть більше. Хоча я купувала для нього й російськомовні видання, зважаючи на специфіку нашого краю.
Безперечно,запитав я й про пресу для дорослих (не партійно-виборчу, а благороднішого спрямування). Але катастрофічне становище з українською пресою – це не локальна, регіональна проблема Донеччини чи Харківщини, а трагедія національного масштабу. Вона є однією з ключових причин того, що ми програли інформаційну війну в останні роки, й біда в тому, що влада на всіх рівнях досі нічого не робить для ліквідації цієї біди. Що ж до телебачення, то, за словами Тетяни, у них все ж можна було без додаткових антен дивитися основні українські телеканали – 1+1, Інтер, УТ-1, СТБ, ICTV.
Метою цих питань було з’ясувати, чи було реальне, тверде підґрунтя для сепаратизму в тому краї? Висновок на основі й цієї, і інших розмов (з різними людьми) однозначний: таки не було. Наші біди спільні, походять з одного джерела – панування олігархів. І вирішувати їх доведеться спільно, але без непроханої «допомоги» ззовні.
Не можна було не запитати у Тетяни про соціально-економічний стан в її місті – настільки його може оцінити людина, зайнята в гуманітарній сфері. Містечко переважно шахтарське, й шахти таки працювали. Що ж до загальної зайнятості населення, то відповідь Тані заслуговує на те, аби навести її дослівно:
– Роботу можна знайти всюди. Я не розумію таких слів: нема роботи.
Саме такий підхід до життя треба прищепити юному поколінню, аби серед старшокласників не залишилось охочих покинути Україну назавжди, бо тут нібито нема умов для самореалізації. Чи вийти заміж за якого-небудь іноземця.
Тетяна Анатоліївна належала до громадської організації «Молодіжний парламент», яка в багатьох питаннях співпрацювала з органами влади в місті, її ініціативи пропонувались на розгляд – насамперед соціальні. Чималий досвід волонтерської діяльності, що полягала в залученні ресурсів від благодійників для допомоги потребуючим категоріям – це теж яскраві, незабутні сторінки життєвої книги, яку кожен пише для себе сам. А молодіжний парламент – чим не приклад для небайдужої молоді? Якщо у нас така є.
А в Сніжному люди з новим мисленням, не зациклені на мертвому минулому чи на грошах, не встигли стати владою. Страшні бої з окупантом біля одвічно знакової для України Савур-могили (місцеві жителі звуть її Савурівкою) назавжди поділили життя на «до» і «після».
…Як прийняли Тетяну з її малолітнім сином у нашому районі? Доброзичливо, з розумінням. Як свою. На землі, сама говорить, освоїлась, хоч раніше майже не доводилося працювати на ній.
А вже з лютого 2015 року Тетяну Анатоліївну прийняли до свого великого, майже родинного гурту сахновщинські освітяни. Характерними були слова, сказані про неї начальником відділу освіти Г.Мостовою:
– Вона мені сподобалась.
А це не пусті слова. Це значить, що цьому спеціалісту можна довірити відповідальну роботу – утримання та виховання дітей шкільного віку. Нею стала посада директора оздоровчого табору «Лісовичок». Перший сезон – минулого літа – проведено успішно. Нема заперечень щодо того, аби продовжити роботу.
Тетяна намагається спілкуватися з рідними, що залишилися на окупованій території. Що там?
– Люди втомилися від війни. Всі хочуть миру.
Ми тут також хочемо миру. І всі хочуть. Біда в тому, що кожен розуміє його по-своєму. У Й.-В. Гете є такі слова: «Мир і спокій! Їх прагне кожен хижий птах, щоб ніхто не заважав йому жерти здобич. Це мир на безпеку імперії, поки можна топтати ногами слабших за себе».
А в 9-річного Данила Горбаньова попереду ціле життя, щоб глибоко засвоїти абсолютну істину: мир та спокій – найголовніші цінності, а також треба завжди при будь-яких обставинах залишатися хорошою людиною, гідною свого краю та часу.


ВОЛОДИМИР ВАКУЛЕНКО.


 

Ще схожі публікації:

Як наблизити «Українську весну» і подолати українофобію?
Проблема українофобії та її наслідків зібрала за «круглим столом» у Краматорську представників обласної влади, СБУ та активістів громадських організацій. Головною темою дискусії, організованої з і...
Спогади і роздуми про підкорення Донбасу-2007
Після того, як під безжальним донецьким сонцем учасники конкурсу тільки дорогами двох областей проїхали майже дві тисячі кілометрів, усіх журналістів і самого Юрія Работіна, в першу чергу, варто було ...
“Донеччина” від 13 жовтня 2016 року № 37 (15928)
У кожного народу є свої герої. Має їх і Україна. У всі віки славилася вона поетами та іншими митцями. Навіть державні і громадські діячі часто писали вірші та неповторну прозу. Володимир Мономах, Іван...
Скарби благодатної землі
Чи знаєте ви, що на Донеччині, у Волноваському районі, є невелике селище з красивою назвою — Благодатне? Селяни передають з покоління у покоління розповідь про те, що в цих місцях у давнину  зупинилис...
Часопис “Донеччина” від 26 вересня 2017 року № 34 (15963)
У Слов'янську відбулися урочисті заходи з нагоди 200-річчя від дня народження Михайла Петренка, поета-романтика, автора відомої пісні «Дивлюсь я на небо...» і низки інших творів. І хоча наразі немає д...
Молитва за  Україну - у «Радомислі»
Україна переживає складні часи – вже п’ятий рік триває війна. На окупованій території країни лишаються мільйони наших співвітчизників, яким вкрай необхідна наша допомога у підтриманні патріотизму та д...

The Author

ArtemenKo

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Донеччина © 2016 Frontier Theme