Яких лише погроз не чули українці на Донбасі. Ні не в окупованій його частині, а на підконтрольній Україні. Вишиванкою задушити, постріляти разом з усією родиною, пропонували прибратися з Донеччини по-добру по-здорову. Шиплять, звідусіль, брутальними словами покривають, російським матюччям.
Йду одного разу спорожнілою вулицею, неподалік зупинився автомобіль, з нього вийшов пасажир і гучно говорить водію: «Дави його, дави «бандеру». Я швидко зіскочив на узбіччя дороги, автомобіль проїхав поруч. «Невдалий жарт», – подумав я й пішов до пасажира. Той прошипів, наче отруйна змія: «Хохол клятий». Я глянув на супротивника, думав молодий парубок, вітер в голові, аж ні – чоловік середніх літ і, як не дивно, був тверезим. Тоді я не витримав і почав його на весь голос соромити: «Здоровий бугай, а мізків не маєш. За це ж може й відповідати прийдеться». Той виявився не з хороброго десятку, прискорив крок і зник у підворітні.
Сепаратизм на Донбасі в розпалі був у чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках Зараз наче трохи притихли, перейшли на шепіт, кукуються в шпаринах, наче таргани, а все ж не полишають своєї брудної справи. Не дивно. Адже жодного реального сепаратиста, організатора референдуму не покарано, не кажучи вже про його активістів і простих учасників. Трохи полякали, на тому справи й скінчилися. А які у них незграбні виправдання про свою участь в організації сепаратистського референдуму: йшов побачив люди стоять у великій черзі, вирішив допомогти, сів за стіл і почав роздавати бюлетені. Або: я не знав, що референдум антидержавний. А правоохоронці роблять вигляд, що таким виправданням вірять. Не покарані й ті, хто друкував «бюлетені» для «голосування», листівки з закликами йти на референдум, які розклеювалися ледь не на кожному стовпі. А вирахувати друкарські засоби – справа для сучасних експертів доволі проста.
Вулиці й кабінети увішані плакатами з закликами повідомлять про прояви «побутового сепаратизму» до СБУ. Трохи полякали, трохи погомоніли, трохи «позакликали». На тому й заспокоїлися. А це все одно, що колорадського жука умовляти. Тут не лякати треба, а діяти – швидко й рішуче, доки сепаратисти нового вогнища «гібридної» війни не розкрутили.
Та все якось не виходить. Руки не доходять чи проявляється все та ж бездіяльність влади?
Петро Гайворонський, м.Красноармійськ.
Ще схожі публікації:
Більше тисячі дітей з Донецької та Луганської областей взяли участь у всеукраїнському фестивалі "Зірки і зіроньки 2020", який вперше пройшов у дистанційному режимі. Про це розповіли в Управлінні сім'...
Буквально на цьому тижні став свідком того, як в читальному залі центральної міської бібліотеки двоє дівчаток років по дванадцять брали Кобзаря. Звертаюся до бібліотекаря: – Олено Іванівно, як гада...
У дописі "Закликаю відмовитися від пільг!" ("Донеччина" від 22 лютого ц.р.) авторка не вказала свого імені та прізвища, бо "боїться, що її вб'ють". Вона підкреслює, що в 2011 році Україна вилучила 48 ...
Для Почесного громадянина Покровська, що на Донеччині, Михайла Андрійовича Глобенка нинішній рік двічі знаменний. Днями 75 річчя Перемоги над нацизмом, у досягненні якої є і його заслуга. А восени у ...
Як нові виклики пожвавили культурне життя Звичний стиль роботи – концерти, фестивалі, культурно-мистецькі акції – в період карантину став для обласного комунального підприємства «Центр кіномистецтва ...
Ми вступили у третє століття від дня народження Михайла Петренка (1817- 1862), українського поета-романтика, автора слів поетичного твору, який став відомою піснею «Дивлюсь я на небо…». Саме пісня й з...
