Яких лише погроз не чули українці на Донбасі. Ні не в окупованій його частині, а на підконтрольній Україні. Вишиванкою задушити, постріляти разом з усією родиною, пропонували прибратися з Донеччини по-добру по-здорову. Шиплять, звідусіль, брутальними словами покривають, російським матюччям.
Йду одного разу спорожнілою вулицею, неподалік зупинився автомобіль, з нього вийшов пасажир і гучно говорить водію: «Дави його, дави «бандеру». Я швидко зіскочив на узбіччя дороги, автомобіль проїхав поруч. «Невдалий жарт», – подумав я й пішов до пасажира. Той прошипів, наче отруйна змія: «Хохол клятий». Я глянув на супротивника, думав молодий парубок, вітер в голові, аж ні – чоловік середніх літ і, як не дивно, був тверезим. Тоді я не витримав і почав його на весь голос соромити: «Здоровий бугай, а мізків не маєш. За це ж може й відповідати прийдеться». Той виявився не з хороброго десятку, прискорив крок і зник у підворітні.
Сепаратизм на Донбасі в розпалі був у чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках Зараз наче трохи притихли, перейшли на шепіт, кукуються в шпаринах, наче таргани, а все ж не полишають своєї брудної справи. Не дивно. Адже жодного реального сепаратиста, організатора референдуму не покарано, не кажучи вже про його активістів і простих учасників. Трохи полякали, на тому справи й скінчилися. А які у них незграбні виправдання про свою участь в організації сепаратистського референдуму: йшов побачив люди стоять у великій черзі, вирішив допомогти, сів за стіл і почав роздавати бюлетені. Або: я не знав, що референдум антидержавний. А правоохоронці роблять вигляд, що таким виправданням вірять. Не покарані й ті, хто друкував «бюлетені» для «голосування», листівки з закликами йти на референдум, які розклеювалися ледь не на кожному стовпі. А вирахувати друкарські засоби – справа для сучасних експертів доволі проста.
Вулиці й кабінети увішані плакатами з закликами повідомлять про прояви «побутового сепаратизму» до СБУ. Трохи полякали, трохи погомоніли, трохи «позакликали». На тому й заспокоїлися. А це все одно, що колорадського жука умовляти. Тут не лякати треба, а діяти – швидко й рішуче, доки сепаратисти нового вогнища «гібридної» війни не розкрутили.
Та все якось не виходить. Руки не доходять чи проявляється все та ж бездіяльність влади?
Петро Гайворонський, м.Красноармійськ.
Ще схожі публікації:
З 2014 року і до сьогодні на усіх тимчасово непідконтрольних українській державній владі територіях запущено маховик адаптації освітнього і культурного простору під російсько-державні стандарти. Так, ...
Уявіть -- блакитне небо пофарбували чорною фарбою. І ніби настала вічна пітьма.. Але ж можна взяти і покрити чорну фарбу білою, та ще й додати синьої – буде знову блакитне небо… Якби ж бу...
Ярослав Гомза із Очеретиного Ясинуватського району – з когорти незламних, про таких як він не те, що книжки писати – фільми треба знімати: героїко-пригодницькі. Уродженець Львівщини, підлітком був вив...
Шостого липня, на другий день святкування дня визволення Слов’янська від проросійських окупантів, у центральній бібліотеці, яка слугує центром розвитку української духовності, відбулася незвична презе...
У Національному музеї літератури України відбулася церемонія вручення премії «Літературне відкриття року».Ця премія вручається за найкращу дебютну книжку прози. Засновником премії стала Київська ...
Або Що не так в історії краю Збройному повстанню в Горлівці в грудні 1905 року було присвячено багато книг, нарисів та оповідань. Мабуть, найзнаменитіша книга серед істориків і краєзна...