Яких лише погроз не чули українці на Донбасі. Ні не в окупованій його частині, а на підконтрольній Україні. Вишиванкою задушити, постріляти разом з усією родиною, пропонували прибратися з Донеччини по-добру по-здорову. Шиплять, звідусіль, брутальними словами покривають, російським матюччям.
Йду одного разу спорожнілою вулицею, неподалік зупинився автомобіль, з нього вийшов пасажир і гучно говорить водію: «Дави його, дави «бандеру». Я швидко зіскочив на узбіччя дороги, автомобіль проїхав поруч. «Невдалий жарт», – подумав я й пішов до пасажира. Той прошипів, наче отруйна змія: «Хохол клятий». Я глянув на супротивника, думав молодий парубок, вітер в голові, аж ні – чоловік середніх літ і, як не дивно, був тверезим. Тоді я не витримав і почав його на весь голос соромити: «Здоровий бугай, а мізків не маєш. За це ж може й відповідати прийдеться». Той виявився не з хороброго десятку, прискорив крок і зник у підворітні.
Сепаратизм на Донбасі в розпалі був у чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках Зараз наче трохи притихли, перейшли на шепіт, кукуються в шпаринах, наче таргани, а все ж не полишають своєї брудної справи. Не дивно. Адже жодного реального сепаратиста, організатора референдуму не покарано, не кажучи вже про його активістів і простих учасників. Трохи полякали, на тому справи й скінчилися. А які у них незграбні виправдання про свою участь в організації сепаратистського референдуму: йшов побачив люди стоять у великій черзі, вирішив допомогти, сів за стіл і почав роздавати бюлетені. Або: я не знав, що референдум антидержавний. А правоохоронці роблять вигляд, що таким виправданням вірять. Не покарані й ті, хто друкував «бюлетені» для «голосування», листівки з закликами йти на референдум, які розклеювалися ледь не на кожному стовпі. А вирахувати друкарські засоби – справа для сучасних експертів доволі проста.
Вулиці й кабінети увішані плакатами з закликами повідомлять про прояви «побутового сепаратизму» до СБУ. Трохи полякали, трохи погомоніли, трохи «позакликали». На тому й заспокоїлися. А це все одно, що колорадського жука умовляти. Тут не лякати треба, а діяти – швидко й рішуче, доки сепаратисти нового вогнища «гібридної» війни не розкрутили.
Та все якось не виходить. Руки не доходять чи проявляється все та ж бездіяльність влади?
Петро Гайворонський, м.Красноармійськ.
Ще схожі публікації:
Про любов з першого погляду в Донецьку розповіла Машуня, давня приятелька - стоматологиня, яка поривалася була виїхати з рідного міста, але так і не наважилася кинути стареньких батьків. Та і син до р...
– Ой, лишенько, людоньки, та що ж це коїться?! Та до чого ж ми докотилися? – все кричала і голосила Єлисавета, дивлячись як з постаменту розпочали знімати підйомним краном фігуру вождя всіх народів. ...
У Слов’янську в рамках відзначення Дня журналіста у центральній міській бібліотеці ім. Михайла Петренка відбулася презентація нової книжки члена НСЖУ, почесного краєзнавця України Ігоря Зоца. Вітаюч...
Функційне навантаження мови в суспільстві. У сучасному полі Української Держави легко відчутні й пізнавані офіційно проголошувані кроки до посилення функційного навантаження української мови, її утвер...
Дещо незвичний, але вельми цікавий мистецький захід поповнив творче життя Великоновосілківської центральної районної бібліотеки. Тут у культурно-дозвіллєвому інформаційному центрі за ініціативою метод...
Прізвище Петренко дуже поширене, зразу не второпаєш про кого йдеться .А якщо почати зі слів:"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю", на обличчі співрозмовника з'являться п...
