Незламні люди пишуть про війну


90468253«Ми повинні знайти Перемогу в наших душах»
Віктор Харламов, 22 липня 2014 року.


 

Збірник поезій і прози «Атомы Судьбы» (К.2016.,МП «Леся») ,який уклав і видав власним коштом донбасівець Віктор Харламов, унікальний тим , що свої твори представили переселенці з Донбасу і Криму , волонтери та учасники АТО. Серед сімнадцяти авторів немає професійних літераторів , для багатьох із них участь у збірнику – дебют , але всіх їх єднає спільний біль за долю тимчасово втраченої малої Батьківщини , за Україну. Певно ж у критиків знайдеться чимало фахових зауваг до творчого доробку аматорів і їх треба з вдячністю прийняти. Але на мій погляд цінність написаного в його неповторності і самобутності .Це водночас і творчість -і літопис подій , спроба осмислення трагічності наших днів. Атож познайомимося з книгою ближче.
Ось Оксана Стоміна з Маріуполя у вірші «Мы» нагадує ,що 1 березня 2014 року у місті відбувся перший проросійський мітинг , а напередодні в деяких друкованих ЗМІ зявилися оголошення, що учасникам будуть платити по30 гривень.
«Разруха начинается в умах
И проданных за три целковых душах !
…Мы делимся на подданых Христа
И,Как ни грустно ,подданых Иуды…»
Рівно два роки тому написані ці рядки і пророчі , і справедливі.
Ще одним зразком громадянської лірики можна назвати і «Письмо российскому солдату» Оксани Стоміної, яка прямо запитує чужинця:
«Кто ты, собственно, здесь и какой резон
Поливать эту мирную степь из ГРАДа,
Распинать минометом чужой газон…»
Називає речі своїми іменами і Вячеслав Купрієнко, змушений виїхати з окупованого Алчевська. Один із своїх віршів Вячеслав присвячує молодшому сержанту Олегу Сороченку, який загинув 25 серпня 2014 року біля Красної Талівки на Луганщині:
«На границе с Россией был расстрелян рассвет,
Небо цинково-синее режут залпы ракет.
Солнце скрылось за бруствером,шлю в патронник патрон…
Лезут танками русские напрямик, напролом…»

Ці рядки насамперед для тих, хто й досі не бажає визнати звідки в місцевих сепаратистів взялися танки і гармати і хто приніс цю війну на нашу землю.
Не має щодо цього ілюзій і Кім Жаров, який з Донецька не виїхав:
«Солнце брызжет, поливает
теплым светом розы куст.
А мой город посыпают
черным градом а-ля рюсс».
Два роки минає як у Донецьку в самісінькому центрі міста під час одного з проукраїнських мітингів на очах у місцевої міліції по звірячому вбили 22-річного Дмитра Чернявського. Хоча поет не називає ім‘я ми донеччани зрозуміли про кого йдеться:
«Стена растет, и флаг горит –
в огонь плеснули водки,
а паренька, под стук копыт,
зарезали подонки».
Ця смерть про яку не згадали більшість місцевих газет звичайно не могла зупинити агресорів з Росії ,які разом із місцевими бандитами позбавили життя тисячам українців, а мільйонам його перевернули, перетворивши на вигнанців з рідного дому.
Своїми відчуттями про залишену малу Батьківщину нині запоріжанка Олена Ольшанська ділиться такими рядками:
«Мені сняться донбаські хати,
Терикони і журавлі.
Місто вранці зітхає тяжко,
Каже: біль свій віддай мені,
Моя мила донбаська пташко,
Із поламаними крильми».
Непросто жити з «поламаними крилами» й іншим авторам збірника. Ось рядки Тетяни Ковалевич, донеччанки, яка наразі мешкає в столиці:
«Прописка Донецка – особенный вид проживания:
Ты вроде не бомж, только жить тем не менее негде…
Прописка Донецка – изгнание из Ойкумены
С одним чемоданом. С пожизненным волчьим билетом».
Що там залишиться після нас? – під таким риторичним запитанням публікується добірка Олексія Чупи з Макіївки.
Проте не дивлячись на весь драматизм ситуації, в поезії авторів збірника оптимістичні рядки теж переконливі. Ось, приміром, кінцівка одного з віршів Валерії Влащик з Маріуполя:
«Мы живы, мы прошли частицу
того ненастного пути,
какой и в страшном сне присниться
не мог когда-то…
Но – живы мы, еще не вечер,
и будет праведною жизнь».
Підживлює читачів вірою в перемогу і автор-укладач Віктор Харламов: «Я строю дом, презрев войну и ложь». Тут треба підкреслити, що перебуваючи на заслуженому відпочинку, поет і хлібороб Віктор Харламов навесні і влітку 2014-го в рідному селі, що на межі Дніпропетровщини з буремним Донбасом витратив чимало особистих коштів на підтримку підрозділів Національної гвардії.
Він багато публікується в ЗМІ, зокрема і в «Донеччині», за останні роки видав на-гора понад півсотні поетичних збірок. Славний земляк має право говорити на повен голос: «Совесть вашу будить не устану, поверьте».
Наразі в країні війна, і про це нагадує в своїх віршах Марина Сухотеплова (Курапцева), яка теж змушена була виїхати з Донеччини:
«Моя країна, з‘юшена війною,
моє життя, обпечене в війні
переплелися, мов отруйні грона,
і сік тече в долоні, наче кров».
Поетеса пише російською та українською мовами і присвячує свої рядки «всім українським воїнам, всім героям, які будь-коли боронили наш рідний край від ворога. Особливо – двом чудовим хлопцям, Тимофію та Роману, які просто зараз перебувають в зоні АТО. Обидва вони з Донбасу, обидва добровольцями пішли на війну проти російських загарбників».
Є в збірнику і доволі успішна спроба Марини в жанрі оповідання. «Тьотю, я врятував прапор» – так назвала твір авторка про кількох школярів нині прифронтового Дзержинська, які показали себе патріотами в малопатріотичному оточенні.
Ще один з авторів збірника – Валентин Ушич – теж зростав у шахтарському містечку, але в 20 років став ветераном АТО. «Я зараз воюю не за наш новий уряд, не за популярні націоналістичні ідеї, а за Україну, за свою землю», – пише Валентин. Варто відзначити, що літературний хист молодого автора підтримав освітянин і письменник Петро Гайворонський з Красноармійська.
Свої численні враження від волонтерської діяльності Яна Яковенко із Запоріжжя втілила в коротеньких фрагментах прози, які й оповіданнями назвати важко. Але написане хвилює і тому прочитається.
Про подорож до рідного Криму через рік після його окупації написала Ірина Коротич. Разюче змінилося там життя, у гірший бік, на погляд авторки. Ось тільки один, але промовистий рядок: «Придорожных рынков больше нет – ни с фруктами, ни с орехами, ни с медом, ни с травами. На месте придорожных рынков – пустые покореженные прилавки и мусор. Жизнь ушла».
Але, звісно, мова не тільки про фруктово-овочеві ринки, які колись були візитівкою кримських доріг, – йдеться про втрачену Батьківщину. Для багатьох, хоча і не для більшості, Крим і зараз український. Змушена залишити Севастополь, Євгенія Коротич пише про багатьох людей на «материку», які для авторки стали втіленням «моєї України».
Насамкінець варто ще раз подякувати Віктору Харламову за громадянський і літературний вчинок , а згаданим і неназваним в цій публікації авторам – побажати нових творчих удач:не припиняйте роботу зі словом.


Ігор Зоц.


 

Ще схожі публікації:

Зустріч із друзями з 95 – ї аеромобільної бригади.
 У цей складний для нашої держави час у кожному серці – невимовна тривога та біль за майбутнє України. Свідома особистість, яка не хоче відчувати себе перекотиполем чи людиною нізвідки, повинна шукати...
Патріарх Філарет: Захистимо Українську державу бо з нами Бог!
Розмова журналіста Ігоря Зоца з Святійшим Філаретом, предстоятелем УПЦ Київського Патріархату – У своєму недавньому виступі у Верховній Раді Ви закликали депутатів до єдності, щоб не втратити держа...
Десята Муза творчості
– Евтерпа! Калліопа! Мельпомена! Талія! Терпсіхора! Ерато! Полігімнія! Кліо! Уранія!.. Глухі хіба? Де ви там?.. Ні – це не перекличка наявних представниць кращої половини людства у чиємусь приватно...
Петренків день у Слов’янську
У рамках року Михайла Петренка, з ініціативи краєзнавців оголошеного Слов’янською міськрадою у зв’язку з 195-ю річницею з дня народження поета земляка та 150-річчям з дня його смерті, 7 вересня провед...
Підвищення пенсій: кому й на скільки  
  Серед найбільш обговорюваних тем сьогодення в Україні є пенсійне забезпечення, нововведення в пенсійне законодавство та все, що з цим пов’язане. Відповіді на актуальні питання в студії Медіа...
Часопис “Донеччина” від 12 травня 2017 року № 17 (15955)
У Покровську в квітні 2017-го організовані мітингарі під міськрадою стояли з плаката- ми «Требушкін – мер від Бога», «Руки геть від Требушкіна!», а мені згадалося, як у Донецьку у 2002-му році місцеви...

The Author

Ігор ЗОЦ

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme