На минулому тижні в центральній міській бібліотеці Слов’янська журналісти Євген Положій та Вероніка Миронова презентували свої нові книжки про війну на Донбасі. Головний редактор газети «Панорама» (м. Суми) Євген Положій — автор шести романів, але широко відомим він став минулого року, коли підназвою «Іловайськ» видав «розповіді про справжніх людей».
Іловайська трагедія сталася в серпні 2014 року. Тоді Москва, рятуючи своїх маріонеток у Донецьку та Луганську, кинула на Донбас частини регулярної армії. В Іловайському котлі опинилися українські солдати і офіцери, бійці добровольчих батальйонів і формувань територіальної оборони. Вони мужньо захищалися, благали вище керівництво допомогти вогнем, боєприпасами. Та замість цього одержали наказ виходити з оточення «коридором безпеки», який ніби-то гарантували росіяни. Пішли, а їх, майже беззбройних, підступно розстріляли. Ще й сьогодні ніхто не може сказати, скільки наших воїнів загинуло, скільки потрапило в полон, скільки пропало безвісти.
Автор «Іловайська» стверджує, що зустрічався з доброю сотнею учасників тієї трагедії, записав їхні розповіді. Реальні події лягли в основу книги, але… Автор неодноразово підкреслював, що і збірка розповідей «Іловайськ», і роман «П’ять секунд, пять днів», що побачив світ цього року, а головний герой – «іловаєць», – художні твори. Тож усі збіги імен, прізвищ та позивних просив вважати випадковими. Таке утаємничення пояснював тим, що триває розслідування причин Іловайської трагедії. І він не хоче «підставити» когось із своїх співрозмовників. До речі, серед них були як україномовні, так і російськомовні. Переклади автор зробив особисто. І видав «Іловайськ» спочатку українською, а згодом – російською.
Вероніка Миронова — уродженка Донеччини, а зараз проживає у Львові. Вона представила книгу «Добробати» («Фоліо», Харків, 2016), яка має підзаголовок «Історія подвигу батальйонів, що врятували країну». У збірку увійшли роботи восьми журналістів, які по гарячих слідах писали про створення добровольчих батальйонів (усього їх було більше сорока), їх участь у боях з кремлівськими найманцями та російськими спецпідрозділами на території Донбасу.
Презентантка коротко ознайомила присутніх зі своїми роботами про батальйон «Азов», його участь у звільненні Маріуполя. А сталося це 13 червня 2014 року. Це був переломний момент у психології наших військових, усього суспільства. Люди зрозуміли, що ворога можна і треба перемагати. Для цього потрібні рішучість, бажання захищати Вітчизну.
Через кілька тижнів після звільнення Маріуполя оточені в Слов’янську проросійські найманці, якими командував офіцер ГРУ генштабу ЗСРФ Гіркін-Стрєлков, вирішили прориватися на Донецьк. І це їм вдалося. Чому?
Про події квітня – липня 2014 року у Слов’янську та навколо нього йдеться у матеріалах журналіста, директора департаменту комунікацій МВС України Артема Шевченка. Він, зокрема, вказує, що «рейд Гіркіна у Слов’янськ і у подальшому на сусідній промисловий Краматорськ стали початком великої кривавої бійні, яка триває й досі. І за яку цілком і повністю відповідальність несе країна-агресор – Російська Федерація. Авторський висновок підтверджує уривок з інтерв’ю Гіркіна проповідникуідей «руського міра» О. Проханову у шовіністичній газеті «Завтра»: «… спусковий гачок війни все-таки натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, у результаті все б скінчилося, як у Харкові, як в Одесі. Було б кілька десятків убитих, обпалених, заарештованих. І на цьому б скінчилося. А практично маховик війни, яка до сих пір триває, запустив наш загін.»
Сподіваємося, зізнання воєнного злочинця І. Гіркіна і звинувачення його кремлівського фюрера невдовзі буде розглядати міжнародний трибунал. Розуміємо, шибениць, як Нюрнберг 1946 року, він не поставить. Тож хай палії та вбивці хоч за ґратами сконають!
Віктор СКРИПНИК
P.S. Того ж дня презентація нових видань про «гібридну війну» путінської Росії проти України відбулася й у Донбаському державному педагогічномууніверситеті.
Ще схожі публікації:
Серед найбільш обговорюваних тем сьогодення в Україні є пенсійне забезпечення, нововведення в пенсійне законодавство та все, що з цим пов’язане. Відповіді на актуальні питання в студії Медіа...
Можна довго говорити про доцільність лідерства «донецьких» (наголошую – не будь-яких, а саме проукраїнських, перевірених справами) в нашому соціумі. Звичайно, критики цієї тези будуть говорити...
Цими днями у Краматорську Олена Василенко – голова обласного осередку громадської організації «Українська ініціатива» разом з активістами влаштувала міні – презентацію сучасної української літератури ...
Соціальний захист учасників антитерористичної операції та членів їх родин сьогодні є головним пріоритетом для держави. На обліку в органах соціального захисту населення Донецької області перебувают...
Боже, як швидко плине час, як усе міняється на світі! Здається, ще недавно ми, мов навіжені, у три зміни, часто без вихідних будували рай земний. Сподівалися, що наші діти житимуть краще за нас і нам ...
Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року у селі Гриньки на Полтавщині. Саме в цей березневий день, але 175 років потому, у центральній міській бібліотеці міста Маріуполя зібралися шанувальники ук...
